Справа № 22-ц-397/11 Головуючий у 1 інстанції: Кунцік
Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді - Петрички П.Ф.,
суддів: Бойко С.М., Зверхановської Л.Д.,
секретаря - Глинського О.А.,
з участю: представника відповідача - ОСОБА_2,
ОСОБА_3, адвокатів: ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, з участю третіх осіб без самостійних вимог: Воле-Баранецької сільської ради Самбірського району Львівської області, державного закладу МОЗ України "Самбірської районної санітарно-епідеміологічної станції", управління держархбудконтролю Самбірської районної державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та будинком шляхом очищення та ліквідації гноєсховища,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2010 року позовні вимоги позивачів задоволені в повному обсязі. Суд вирішив зобов'язати відповідача ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом повного очищення від гною гноєсховища, розміщеного біля паркану будинковолодіння ОСОБА_7, ОСОБА_8, що розмежовує земельні ділянки будинковолодінь АДРЕСА_1, та засипати яму гноєсховища.
Рішення суду першої інстанції оскаржила представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 Апелянт просить скасувати рішення з підстав порушенням судом норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Свої доводи обґрунтовує тим, що будинковолодіння належить ОСОБА_3, як спадкоємцеві після смерті попереднього власника - ОСОБА_9 Вважає, що гноєсховище було споруджене ОСОБА_3 ще до вселення ОСОБА_6, а тому саме ОСОБА_3 повинен бути відповідачем за пред'явленим позовом. Крім того, апелянт вважає, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми існуючих Державних будівельних норм (далі ДБН) 360-92, оскільки гноєсховище було споруджене за дії ДБН РСМ (Н) 79-86, ДБН 79-92, і саме ними суд повинен був керуватись при ухваленні рішення. Крім того, апелянт вважає, що встановлений судом факт про те, що позивачі є власниками всього будинковолодіння в с.Баранівці на вул.Василенко, 33, не відповідає обставинам справи, оскільки на господарські споруди у них право власності не оформлено.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2, його адвоката - ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу в частині неправильного застосування судом державних будівельних норм, пояснивши, що гноєсховище було споруджене колишнім власником будинковолодіння, його батьком - ОСОБА_9, який помер у 2008 році, а він, як його спадкоємець за заповітом, не оформив права власності на будинковолодіння, пояснення адвоката позивачів - ОСОБА_5, яка заперечила апеляційну скаргу, пояснивши, що гноєсховище підлягає ліквідації, оскільки було споруджене і використовувалось ОСОБА_6 з порушенням будівельних та санітарних норм, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.15, 16), на при будинковій території якого знаходиться літня кухня та криниця (а.с.59).
Власником суміжного з позивачами будинковолодіння та земельної ділянки, які знаходяться на вул.Василенко в с.Баранівці, - є ОСОБА_9 (а.с.52, 62), який помер у 2008 році, залишивши заповіт на ОСОБА_3 (а.с.82). Після його смерті право власності на спадкове нерухоме майно відповідачем ОСОБА_3 не оформлено.
В період проживання ОСОБА_6 в будинку ОСОБА_9, та внаслідок вигодівлі ним свиней, органами санепідемстанції було зафіксовано влаштування гноєсховища з порушенням нормативних відстаней від гноєсховища до вікон літньої кухні та криниці позивачів, а також утримання гноєсховища з порушенням санітарних норм і правил (а.с.8,9).
Приписом головного державного санітарного лікаря Самбірського району від 27.04.2009 року ОСОБА_6 було зобов'язано очистити гноєсховище від гною та влаштувати його відповідно до норм ДБН 360-92 таб.3.2а, з дотриманням нормативних відстаней до вікон літньої кухні та криниці позивачів, відповідно, 15 м та 20 м (а.с.10).
Відповідач ОСОБА_6, не повністю очистив гнійну яму та не виконав зазначеного вище припису в частині перенесення гноєсховища з дортриманням нормативних відстаней до літньої кухні та криниці позивачів, що підтверджується актом обстеження від 22.05.2010 року (а.с.7), та протоколом виїзного засідання суду від14.06.2010 року (а.с.64).
Ухвалою судового засідання від 15.02.2010 р. ОСОБА_3 було залучено до участі в розгляді справи, як співвідповідача, на тій підставі, що він є спадкоємцем ОСОБА_9.(а.с.24).
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_6 не може бути відповідачем по справі, оскільки власником будинковолодіння є ОСОБА_3, спростовуються поясненнями самого відповідача ОСОБА_3 про те, що право власності на спадкове майно він ще не оформив.
У відповідності до п.п.7.10 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 року №173 (у редакції змін, внесених наказом МОЗ України від 31.08.2009 року №653), до таб.3.2а ДБН 360-92, джерело забруднення (майданчики для компосту, дворові вбиральні, сміттєзбірник тощо) має бути віддалене від літньої кухні на 15 м, а від питного колодязя - на 20 м.
Враховуючи викладені вище факти порушення розміщення та використання спірного гноєсховища, які були встановлені під час розгляду справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме відповідач ОСОБА_6 є належним відповідачем по справі, оскільки порушення були виявлені під час його проживання в будинку ОСОБА_9, і саме його органи санепідемстанції зобов'язували їх усунути. Крім того, частково виконаваши вимоги органів санепідемстанції, відповідач ОСОБА_6 погодився з рішенням, що виконання зобов'язань, передбачених приписом головного державного санітарного лікаря Самбірського району, покладено саме на нього.
Посилання апелянта та відповідача ОСОБА_3 на те, що гноєсховище було споруджене попереднім власником - ОСОБА_9, з дотриманням діючих на той час Державних будівельних норм РСМ (Н) 79-86, ДБН 79-92, і що саме ними суд повинен був керуватись при ухваленні рішення, є необґрунтованим і безпідставним, оскільки відповідачі не надали суду доказів, які б підтверджували наявність дозволу ОСОБА_9 на спорудження гноєсховища. Відтак, гноєсховище споруджено самовільно, а тому при перевірці дотримання державних будівельних норм та санітарних правил необхідно застосовувати норми, які діяли на момент розгляду справи судом першої інстанції.
У відповідності до ст.381 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Посилання апелянта на те, що позивачі є співвласниками лише житлового будинку, а не господарських будівель, зокрема, літньої кухні та криниці, і тому їхнє право на користування земельною ділянкою та зазначеними спорудами не підлягає захисту, не заслуговує на увагу, оскільки такі споруди були побудовані попереднім власником ще у 1963 році, не є самочиними (а.с.59), і, відповідно до ч.2 ст.381 ЦК України, у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи положення названої статті та ч.1 ст.103 Земельного кодексу (далі - ЗК) України щодо дотримання правил добросусідства, позивачі мають право вимагати усунення будь-яких порушень їхніх прав власності, користування, зокрема, захищати своє право шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення права (п.п.3, 4 ч.2 ст.16 ЦК України), а також, шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують право або створюють небезпеку порушення права (п.б ч.3ст.152 ЗК України).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Судом першої інстанції правильно встановлено характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон, під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: