СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
05 червня 2006 року | Справа № 2-25/113-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Дугаренко О.В.,
Черткової І.В.,
секретар судового засідання Наконечний О.В.
за участю представників сторін:
позивача: Нижних Л.Г.,дов.№04-01-15/1306 від 21.12.2005
Матяш С.Ф.,дов.№04-01-15/1305 від 21.12.2005
Нижник І.І., дов.№04-01-15/1297 від 21.12.2005
відповідача: Сачок О.А.,дов.№12/10/10-0 від 10.01.2006
Обухова А.В.,дов.№66/10/10-0 від 13.01.2006
Куренная В.С.,дов.№2084/10/10-0 від 02.06.2006
Гафарова Т.Х.,дов.№1411/10/10-0 від 13.03.2006
за участю прокурора міста Севастополя - Тіхонов О.М.,посвідчення №439 від 20.01.2006
представник третьої особи - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 14.03.-03.04.2006 по справі № 2-25/113-2006
за позовом Державної акціонерної компанії "Титан" (Півнична промзона, місто Армянськ,96012)
до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Северна, 1, місто Красноперекопськ,96001)
3-тя особа Виконавчий комітет Армянської міської Ради (вул. Сімферопольська, 7, місто Армянськ,96012)
за участю Прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь,95000)
за участю прокурора міста Севастополя (вул.Павліченко,1, місто Севастополь,99011)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В.) від 14 березня-03 квітня 2006 року задоволено частково позов Державної акціонерної компанії “Титан” до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим, 3-тя особа - Виконавчий комітет Армянської міської Ради, за участю прокурора Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Судом визнані нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000652301/0 від 17.12.2004 та № 0000652301/1 від 25.02.2005; № 0000672301/0 від 17.12.2004 та № 0000672301/1 від 25.02.2005; № 0000692301/0 від 17.12.2004 та № 0000692301/1 від 25.02.2005; № 0000662301/0 від 17.12.2004 та № 0000662301/1 від 25.02.2005; № 0000702301/0 від 17.12.2004 та № 0000702301/1 від 25.02.2005 в частині застосування пені по ЗЕД.
Судом визнані нечинними податкові повідомлення-рішенні № 0000702301/0 від 17.12.2004 та № 0000702301/1 від 25.02.2005 в частині визначення пені за порушення ЗЕД податковим зобов'язанням.
В інший частині позову відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державної акціонерної компанії “Титан” 3,40 грн. судових витрат та 10000 грн., витрат на проведення судово-бухгалтерської експертизи.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції Красноперекопська об'єднана державна податкова інспекція звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій вказує, що з постановою не згодна оскільки судом при розгляді справи були не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для розгляду справи. Зокрема, на думку відповідача, судом були не правильно застосовані норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 № 283/97-ВР, Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР, Закону України “Про плату за землю” від 03.07.1992 № 2535-ХП, Земельного кодексу України, Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 31.12.2000 № 2181-Ш, Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994 № 185/94-ВР, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 № 15-93.
Позивач скористався своїм процесуальним правом і надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розпорядженням Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 склад судової колегії змінено, суддю Волкова К.В. замінено на суддю Дугаренко О.В.
В судове засідання представник 3-особи не з'явився, про місце та час судового засідання був повідомлений належним чином. Представник Виконавчого комітету Армянської міської Ради не скористувався своїм процесуальним правом у справі на участь свого представника в засіданні суду апеляційної інстанції. Судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутність представника третьої особи.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила:
Державна акціонерна компанія “Титан” звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000652301/0 від 17.12.2004, № 0000672301/0/0 від 17.12.2004, № 0000692301/0 від 17.12.2004, № 0000702301/0 від 17.12.2004, № 0000662301/0 від 17.12.2004.
Позовну заяву Державна акціонерна компанія “Титан” обґрунтовує тим, що відповідач невірно застосував норми статей 7 и 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 № 283/97-ВР, статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-III, статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР, статей 5, 11, 13 Закону України “Про плату за землю” від 03.07.1992 року № 2535-XII, статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 № 185/94-ВР, статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.03.1993 № 15-93. Позивач в обґрунтування позовної заяви також посилається на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.
Судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята законно і обґрунтована. Свої висновки колегія обґрунтовує наступним.
Красноперекопською ОДПІ з 26.08.2004 року по 10.11.2004 була проведена планова документальна перевірка Державної акціонерної компанії “Титан” з питань правильності нарахування і своєчасності перерахування податкових і неподаткових платежів за період з 01.01.2003 року по 31.12.2003 роки. За результатами перевірки складено акт № 274/0576329/23-1 від 10.12.2004 року.
Згдіно акту перевірки слідує, що відповідачем встановлено заниження податку на прибуток за 2003 рік на суму 324460,00 грн. внаслідок того, що позивач збільшив валовий дохід за 2003 рік на суму 67179281,25 грн. та збільшив валові витрати на суму 67198539 грн. від конвертації кредитних коштів; встановлено завищення сум ПДВ, заявлених до відшкодування за 2003 рік за січень у сумі 9985 грн., за лютий у сумі 29850 грн., за березень у сумі 974 грн., за квітень у сумі 78065 грн., за травень у сумі 25823 грн., за червень у сумі 67655 грн., за липень у сумі 108910 грн., за серпень у сумі 14056 грн., за вересень у сумі 8010 грн., за жовтень у сумі 9736 грн., за грудень у сумі 10198 грн., внаслідок того, що при імпорті сировини до складу податкового кредиту віднесена вся сума ПДВ, нарахована митним органом на митну вартість імпортованих товарів, тобто до складу податкового кредиту необґрунтовано віднесена сума ПДВ на різницю між митною і фактурною вартістю імпортних товарів, що привело до завищення податкового кредиту на 13793,49 грн., а також до складу податкового кредиту необґрунтовано віднесений ПДВ у розмірі 351456 грн. по витратах, пов'язаних з будівництвом споруд, які в бухгалтерському обліку обліковуються на балансовому рахунку 15 “капітальні інвестиції”, та не включені до складу валових витрат і не підлягають амортизації; встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на землю за 2003 рік в сумі 2283365,04 грн., а також порушення законодавче встановленого терміну надходження виручки в іноземній валюті за експортований товар, та несвоєчасне надходження імпортного товару і застосовані штрафні санкції за порушення порядку декларування валютних цінностей за межами України.
На підставі акту перевірки від 10.12.2004 року відповідачем прийняти спірні:
податкове повідомлення-рішення № 0000652301/1 від 25.02.2005 року на суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 634338,00 грн., у тому числі основний платіж –324460,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –309878,00 грн.;
податкове повідомлення-рішення № 0000672301/1 від 25.02.2005 року про виявлення завищення сум бюджетного відшкодування з ПДВ за січень у сумі 9985 грн., за лютий у сумі 29850 грн., за березень у сумі 974 грн., за квітень у сумі 78065 грн., за травень у сумі 25823 грн., за червень у сумі 67655 грн., за липень у сумі 108910 грн., за серпень у сумі 14056 грн., за вересень у сумі 8010 грн., за жовтень у сумі 9736 грн., за грудень у сумі 10198 грн., а також про обов'язок сплатити штрафні (фінансові) санкції в розмірі 181631 грн.;
податкове повідомлення-рішення № 0000692301/1 від 25.02.2005 року на суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 3425047,56 грн., у тому числі основний платіж –2283365,04 грн., штрафні (фінансові) санкції –1141682,52 грн.;
податкове повідомлення-рішення № 0000662301/1 від 25.02.2005 року на суму податкового зобов'язання по штрафних санкціях за порушення валютного законодавства у розмірі 680 грн.;
податкове повідомлення-рішення № 0000702301/1 від 25.02.2005 року на суму податкового зобов'язання по піні за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 130186,85 грн.
Судової колегією встановлено, що відповідач зменшив валовий дохід підприємства на суму 67179281 грн. і валові витрати на суму 67198539 грн. від конвертації кредитних коштів в національну валюту України.
Відповідач зазначає, що п. 7.3 статі 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року регулює правовідносини, пов'язані тільки з розрахунками в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг), та не відноситься до операцій кредитування, а також вказує, що виконання операцій з розрахунками в іноземній валюті врегульовано Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” № 185/94 від 23.09.1994 року.
Як вбачається з матеріалів справи позивач по кредитним угодам отримував кредитні кошти в іноземній валюті, яка потім продавалась на валютному ринку України для проведення подальших розрахунків з резидентами в національній валюті.
Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті регулює п. 7.3 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року.
Згідно пп. 7.3.5 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 року у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.
Цей закон не визначає іншого ніж зазначений порядок, а тому повинен застосовуватись платником податків незалежно від джерел надходження валюти та коштів, за які валюта придбавається.
Отже, суд вважає, що позивачем правомірно були віднесені до складу валового доходу грошові кошти від продажу іноземної валюти в сумі 67179281,95 грн., а собівартість проданої іноземної валюти в сумі 67198539 грн. віднесена на валові витрати у відповідних податкових періодах згідно пп. 7.3.6 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, що діяла у 2003 році).
Посилання відповідача на Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” № 185/94 від 23.09.1994 року не обґрунтовано, тому що цей Закон не регулює питання відображення в податковому обліку підприємства операцій з продажу іноземній валюті.
Відповідач також не врахував позивачу у складі валових витрат балансову вартість ліквідованих основних фондів I групи в сумі 5869,9 тис., у зв'язку з чим позивачу донарахован податок на прибуток у сумі 189,53 тис. грн.
Як встановлено колегією, у матеріалах справі відсутні документи про балансову вартість ліквідованих основних фондів I групи в сумі 5869,9 тис. грн. суду, але як свідчать податкова декларація про прибуток підприємства за 1 квартал 2003 року від'ємне значення об'єкта оподаткування, що переноситься на наступні податкові квартали складає 20259,4 тис. грн. (рядок 40).
Тобто, відповідач при проведені перевірки не прийняв до уваги, що ДАК “Титан” при перенесені балансових збитків за I-й квартал 2003 року на суму 14863,9 тис. грн. безпідставно зменшив збитки на 5395,5 тис. грн., що спричинило завищення оподатковуваного прибутку на таку ж суму.
При таких обставинах судова колегія вважає, що відповідач необґрунтовано донарахував позивачу податок на прибуток у розмірі 324460 грн.
Згідно акту перевірки відповідач вважає, що позивач необґрунтовано відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 351456 грн. по витратам, пов'язаним з будівництвом споруд, тому що в бухгалтерському обліку витрати по будівництву споруд ДАК “Титан” відображені на балансовому рахунку 15 “Капітальні інвестиції”, тобто вони не віднесені до складу валових витрат і не підлягають амортизації (не обліковуються на балансі як основні фонди).
Судова колегія не погоджується з таким висновком відповідача, тому як згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 року суми податку на добавлену вартість, сплачені (нараховані) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду незалежно від термінів введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані податком обороти протягом такого звітного періоду.
Тобто, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по витратам, пов'язаним з будівництвом споруд.
Судової колегією встановлено, що відповідач донарахував позивачу податок на землю у розмірі 2283365,04 грн., а також штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1141682,52 грн.
Розглянувши документи, що знаходяться в матеріалах справи колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги відповідача по донарахуванню податку на землю є неправомірними з наступних підстав.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про плату за землю” № 2535-ХП від 03.07.1992 року підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідач вважає, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а отже по ним необхідно сплачувати податок відповідно до статті 8 Закону України “Про плату за землю” № 2535-ХП від 03.07.1992 року, тобто з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а не 0,3 відсотка як сплачував позивач, у зв’язку з чим відповідачем здійснене донарахування податку на землю.
При цьому відповідач не вказує якими саме даними державного земельного кадастру він користувався при донарахуванні податку на землю.
Згідно статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Судової колегією вивчена технічна документація, яка була надана суду першої інстанції, а саме: акт на право постійного користування з планом зовнішніх меж землекористування, рішення сесії Армянської міської Ради, кадастровий план, експлікація земель та технічні паспорти гідротехнічних споруд, з яких убачається, що спірні земельні ділянки, які розтушовані під водосховищем, кислотонакопичувачем та огарконакопичувачем знаходяться під замкнутими водоймами.
Відповідно до статті 3 Водного кодексу України водним фондом є усі води (водні об'єкти) на території України.
До земель водного фонду згідно статті 58 Земельного кодексу України належать: землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Тобто, як випливає з приписів вищенаведених норм, до земель водного фонду належать землі, які зайняти водними об’єктами, землі призначені для охорони водних об’єктів, а також землі, зайняти гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами.
До земель промисловості згідно статті 66 Земельного кодексу України належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд, тобто основне цільове призначення цих земель полягає в тому, що вони служать основою для розміщення та експлуатації об'єктів нерухомого майна, які нерозривно пов'язані з відповідними земельними ділянками.
Крім того, використання спірних земельних ділянок як водних об’єктів, підтверджено дозволом на спеціальне водокористування від 04.05.99р. Укр.-Кри № 1227, виданим республіканським комітетом з охорони оточуючої середи та природоохоронних ресурсів АР Крим.
При таких обставинах колегія вважає, що позивач правомірно сплачував податок відповідно до статті 11 Закону України “Про плату за землю” № 2535-ХП від 03.07.1992 року, а донарахування відповідачем податку на землю у розмірі 2283365,04 грн., та штрафних (фінансових) санкції у розмірі 1141682,52 грн. є необґрунтованим.
Судова колегія вважає необґрунтованим нарахування відповідачем на підставі статей 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»№ 185/94-ВР від 23.09.1994 року позивачу пені в сумі 120078,64 грн., а також визначення пені за порушення термінів розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності як податкового зобов'язання з наступних підстав.
Як вбачається з акту перевірки відповідач нарахував позивачу пеню у сумі 10876,26 грн. за контрактом № 1105 від 12.09.2002 з фірмою “Firstbiz LLC” (США), тому що попереднім актом перевірки № 51/23-05 від 29.08.03р. у позивача за цим контрактом була встановлена прострочена дебіторська заборгованість у сумі 20000 дол. США.
Але відповідач не приймає до уваги, що відсутність дебіторської заборгованості у сумі 20000 дол. США за контрактом № 1105 від 12.09.2002р. з фірмою “Firstbiz LLC” (США) підтверджено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду по справі № 2-7/10678.1-2004 від 13.01.2005 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2005 року і ухвалою Верховного Суду України від 21.11.2005 року, які знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до статті 72 КАС України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
По контракту № 1084 від 09.09.2002 року з фірмою “Tahator Kala Khorasan Co.” (Іран) відповідач, у зв'язку з тим, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 21.06.04 року по справі АС № 111и/2003 провадження в частині стягнення з нерезидента суми основного боргу було припинено, нарахував позивачу пеню у розмірі 12231,38 грн. за порушення строків надходження валютної виручки
Як вбачається з матеріалів справи Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 21.06.2004 року по справі АС № 111и/2003 провадження в частині стягнення з фірми "Tahator Kala Khorasan Co.", (Іран) суми основного боргу було припинено, у зв’язку з тим, що нерезидент після звернення позивача до МКАС при ТПП України добровільно сплатив суми основного боргу. У решті частині позовних вимог, а саме стягнення пені і арбітражного збору, позов задоволено в повному обсязі, тому що на момент пред'явлення позову вимоги позивача про стягнення суми основного боргу були обґрунтовані.
Таким чином, отримання суми основного боргу від нерезидента після порушення провадження по справі, свідчить про обґрунтованість вимог позивача і про те, що позов підлягав би задоволенню в цій частині коли б нерезидент їх не перерахував.
За змістом статті 4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” № 185/94-ВР від 23.09.1994 року, законодавець передбачив, що лише при подачі безпідставного позову до нерезидента у зв'язку з чим в позові буде відмовлено або припинено провадження по справі чи залишено позов без розгляду з вини позивача терміни, передбачені статтями 1, 2 цього Закону підлягають поновленню і виникають підстави для нарахування пені.
Тобто обґрунтованість позовних вимог резидента про стягнення заборгованості по зовнішньоекономічних контрактах є підставою для звільнення його від відповідальності у вигляді пені, передбаченою частиною 1 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Відповідач в акті перевірки зазначає, що при аналізі виконання контракту № 885 від 21.03.2003 року з фірмою “ EASTEK INC”, (США) у позивача встановлена дебіторська заборгованість в сумі 54131,93 дол. США, що відповідає 683,05 тн. ільменітового концентрату, в зв'язку з чим позивачу за порушення термінів надходження імпортованих товарів нарахована пеня в сумі 96971 грн.
Суд вивчивши документи по цьому питанню встановив, що згідно контракту № 885 від 21.03.2003 року товар постачався на умовах CFR (Інкотремс - 2000) до одного з українських портів та відвантаження товару повинно здійснюватись згідно Зводу звичаїв та Правил, встановлених для українських портів Чорного моря.
Термін “ CFR” (Інкотермс - 2000) означає, що поставка є здійсненою продавцем коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця.
Згідно пункту 1 статті 668 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до пункту 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар.
Надходження товару в кількості 34997,988 тонн, тобто відповідно до контракту № 885 від 21.03.2003 року підтверджено незалежним сюрвейером -фірмою SGS Ukraine, якою був складений відповідний акт (Weight Report Ni 0320-1136), а також генеральним актом (General Statement) від 11.06.2003 року, підписаним капітаном судна, представником порту, завідуючим складом № 21 ПРР-2 та інспектором митниці, які знаходяться у матеріалах справи.
При проведенні навантажувальне-розвантажувальних робіт по перевалюванню ільменітового концентрату з теплохода на річкові судна з подальшим вивантаженням з суден на склад, а потім на залізничні вагони сталась недостача товару в кількості 685,053 тонн.
Згідно Експертного висновку № 120-1187 від 25.06.2003 року Регіональної торгівельно-промислової палати Миколаївської області з питання визначення природного збитку ільменітового концентрату природній збиток ільменітового концентрату при проведенні навантажувально-розвантажувальних робіт, може складати 694,648 тонн на підставі збірника правил морських перевезень (Випуск № 112), який є чинним на території України відповідно до постанови Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12.09.2001 № 1545-ХІІ.
Згідно постанови Державного комітету СРСР з матеріально-технічного постачання від 27.04.1989 № 32 “Про затвердження норм природного збитку окремих видів продукції виробничо-технічного призначення при морських перевезеннях” норми природного збитку руди залізної та інших руд, до яких відноситься ільменітовий концентрат, складають 0,9 процентів від маси вантажу, а також додатково за кожну перевалку з морського на залізничний транспорт або назад у розмірі 1 процента. При перевезеннях вантажів у змішаному сполучені норми природного збитку маси для кожного виду транспорту, що бере участь в перевезенні, приймаються в одинарному розмірі за всю відстань перевезення на цьому транспорті по прямому документу.
Таким чином, факт поставки товару в обумовленій контрактом № 885 від 21.03.2003 року кількості підтверджується відповідними документами, а виявлена недостача ільменітового концентрату в кількості 685,053 тонн, яка виникла при проведенні навантажувально-розвантажувальних робіт на митній території України, знаходиться в межах, установлених для природного збитку.
При таких обставинах колегія вважає, що нерезидент виконав свої обов’язки з поставки товару в повному обсязі і порушення термінів встановлених статей 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»№ 185/94-ВР від 23.09.1994 року не убачається, а відповідач необґрунтовано нарахував позивачу пеню у сумі 96971 грн. за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності
Судова колегія також вважає, що податковим органом безпідставно сума пені по ЗЕД визнана податковим зобов'язанням позивача.
Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Але, як вбачається з матеріалів справи, податкове зобов'язання позивачеві на підставі пункту 4.2 статті 4 3акону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не визначалось.
Відповідач нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції в сумі 680 грн. за не проведення декларування зовнішньоекономічної заборгованості в сумі 54131,93 дол. США по контракту № 885 від 21.03.2003 року, укладеному з фірмою "EASTEK INC" (США).
З підстав зазначених вище колегія вважає, що заборгованість по вищеназваному зовнішньоекономічному контракту відсутня, а отже вимоги відповідача щодо декларування валютних цінностей безпідставні.
Крім того, відповідно до п.2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№ 15-93 від 19.03.1993 року санкції за не проведення декларування зовнішньоекономічної заборгованості застосовуються Національним банком України і за його визначенням –підлеглими йому установами.
У порядку статті 86 КАС України суд досліджував висновок № 22 від 28.10.05 року судово-бухгалтерської експертизи, призначеної по справі і дійшов висновку про його обґрунтованість.
Проаналізувавши доводи позивача і відповідача, судова колегія прийшла до висновку про повне з'ясування судом першої інстанції обставин і їх достовірності, що має значення для справи, які суд першій інстанції визнав встановленими. Висновки, викладені в постанові суду першій інстанції, відповідають обставинам справи. Порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права судовою колегією не встановлені.
При таких обставинах, вимоги Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції, викладені в апеляційній скарзі, задоволенню не підлягають, а постанова господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2006 –03.04.2006 по справі № 2-25/113-2006 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 24, 195, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1.Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
2.Постанову господарського суду господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2006 –03.04.2006 у справі № 2-25/113-2006 залишити без змін.
3. Повний текст ухвали буде складено 06 червня 2006 року.
4. Ухвалу може бути оскаржено до Вищого Адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Т.П. Фенько
Судді О.В. Дугаренко
І.В. Черткова