Справа № 22-ц.2106/11 Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.
Категорія: 44 Доповідач: Штефаніца Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Павлишина О.Ф., Мусіної Т.Г.
при секретарі: Бандрівській М.Ю.
за участі позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 27 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участі третьої особи органу опіки та піклування відділу у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про вселення та усунення перешкод в користуванні житлом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участі третіх осіб СГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, органу опіки та піклування відділу у справах дітей Галицької районної адміністрації квартиру №47 про визнання втратившими право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 задоволено частково та постановлено вселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1. Зобов’язати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод в користуванні даною квартирою. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Цим же рішенням частково задоволено позов ОСОБА_2 та визнано ОСОБА_4 втратившою право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. Зобов’язано сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб Галицького РВ ГУ МВС України у Львівській області зняти ОСОБА_4 з реєстрації в даній квартирі. В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Дане рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2. Покликається на те, що суд неповно з’ясував фактичні обставини, що мають значення для справи та не врахував при прийнятті рішення його пояснень та показань свідка про те, що позивачка за первісним позовом добровільно виселилася з його квартири та вивезла все спільно нажите майно, свої особисті речі і особисті речі сина, має на праві власності інше житло у м.Винники. Просить оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови йому у задоволені зустрічного позову змінити і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги та відмовити у задоволенні первісного позову (а.с.98-99).
Рішення суду щодо визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 та зняття її з реєстрації у цій квартирі сторонами не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін на підтримку та спростування апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для задоволення скарги.
Суд першої інстанції з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував матеріальне і процесуальне право при вирішенні даного позову.
Зокрема, беззаперечно встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить відповідачу за первісним позовом ОСОБА_2, яка була ним придбана в грудні 1998 році до укладення шлюбу з позивачкою.
Судом встановлено також, що у сторін у шлюбі народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який разом позивачкою ОСОБА_1 зареєстровані у спірній квартирі та до травня 2010 року проживали в ній.
Рішенням Галицького районного суду від 24 вересня 2010 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.71-73). При цьому судом постановлено залишити неповнолітнього ОСОБА_3 на вихованні ОСОБА_1.
З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2010 року ОСОБА_2 застосував насильство до ОСОБА_1. Того ж дня остання разом із сином ОСОБА_5 покинули дане житло.
Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається що така просить суд вселити її та неповнолітнього сина ОСОБА_6 в дану квартиру та зобов’язати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод в користуванні даною квартирою. Відповідач у зустрічному позові просить суд визнати ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування цим житлом з підстав, передбачених ч.4ст.156 та ст.167 ЖК України, у зв’язку з вибуттям ОСОБА_1, як наймача квартири, та її дітей на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно виходив із положень ст.156 ЖК України, відповідно до яких члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири). До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст.405 ЦК України, на яку вірно покликається суд у рішенні при вирішенні спірних правовідносин, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та неповнолітній син ОСОБА_3, являючись членами сім’ї відповідача, як власника житла, вимушено залишили спірну квартири внаслідок насильницьких дій останнього, що унеможливило їх подальше проживання у ній.
Факт застосування ОСОБА_2 13 травня 2010 року насильства до ОСОБА_1 та понесення за це адміністративної відповідальності, об’єктивно підтверджено висновком судово –медичного дослідження №1122 від 14.05.2010 року, матеріалами адміністративної справи №3-1726/10, та визнається самим відповідачем.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 вибула із спірної квартири разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5 з поважних причин. До того ж їх відсутність у спірному житлі не перевищує один рік, а тому останні не втратили права на користування даною квартирою.
Покликання ОСОБА_2 на положення ст.167 ЖК України суд вірно не взяв до уваги, оскільки дана правова норма не регулює спірні правовідносини, які виникли між сторонами, як членами сім’ї, а не квартиронаймачами.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду та не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повно і всебічно з’ясованих обставинах справи про дійсні права і обов’язки сторін, ухвалене на основі правильно застосованих норм матеріального і процесуального закону.
З урахуванням зазначеного та керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.308, ст.ст.313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 27 грудня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г.
Судді: Мусіна Т.Г.
Павлишин О.Ф.