Справа № 22-ц-2079/11 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В. І.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Бермеса І.В.
суддів: Шумської Н.Л., Штефаніци Ю.Г.,
при секретарі: Бандрівська М.Ю.,
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
та адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 23 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання правочину, що відбувся, -
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя -відмовлено.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано договір купівлі-продажу автомобіля марки Пежо-Боксер, 1999 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, таким що відбувся.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки Пежо-Боксер, 1999 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_6
В апеляційній скарзі покликається на те, що не враховано, що відповідач та третя особа не представили суду жодного доказу в підтвердження укладення та виконання договору купівлі-продажу автомобіля. Долучена до матеріалів справи копія доручення від 16.09.2008 року, посвідчена приватним нотаріусом Трускавецього міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрована в реєстрі за №2517, згідно якого ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_4 використовуватися та розпоряджатися на свій розсуд автомобілем марки Пежо-Боксер,1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 не є належним та допустимим письмовим доказом правомірності відчуження без її згоди спільного сумісного майна подружжя.
На підставі вказаного доручення ОСОБА_4 у відповідності до ст.237 ЦК України діяв як представник ОСОБА_7 за яким мав право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку він представляє - користуватися автомобілем та розпоряджатися. Доручення не є підставою для визнання права власності на автомобіль. ОСОБА_4 автомобілем користувався, однак ним не розпорядився, бо вона, як дружина ОСОБА_7 на це згоди не даю. Цей автомобіль є дорогим, вартісним майном, на його відчуження має бути отримана її згода. Згідно ст.65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об"єктом спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення і держаної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Вона згоди на укладення договору купівлі-продажу, як дружина не давала, цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між нами згідно ст.70 Сімейного кодексу України.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити і нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що позивач звернулась з позовом до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя.
Позивні вимоги мотивувала тим, що вона разом з відповідачем ОСОБА_7 з 10.03.1990 року проживали в шлюбі. У них є двоє дітей - син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 і син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2. У вересні 2003 року вона разом з відповідачем за спільні кошти придбали автомобіль марки Пежо-Боксер, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. В свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу зазначено, що власником автомобіля є ОСОБА_7 Рішенням Трускавецького міського суду від 21.12.2007 року, було частково задоволено її позов про стягнення з ОСОБА_7 на її користь аліментів в розмірі 350 грн. щомісячно.
13.04.2010 року державним виконавцем був складений акт опису й арешту майна, згідно якого у ОСОБА_11, третя особа по справі, було вилучено даний автомобіль і переданий їй на зберігання, у зв'язку з утворенням у ОСОБА_7 заборгованості по аліментах.
07.05.2010 року вона з позовної заяви дізналася, що ОСОБА_4 16.09.2008 року придбав у ОСОБА_7 автомобіль марки Пежо-Боксер, 1999 року випуску і між ними відбувся договір купівлі-продажу даного транспортного засобу. З даної позовної заяви вбачалось, що через брак коштів та часу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 дійшли згоди, що переоформлення автомобіля відбудеться шляхом надання ОСОБА_4 генеральної довіреності на право керування та розпорядження транспортним засобом.
Однак вона вважала, що ніякого договору купівлі-продажу даного автомобіля між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено не було, і так як даний автомобіль був придбаний за час шлюбу, тому просила залишити за нею автомобіль та стягнути на користь відповідача половину вартості вказаного автомобіля в сумі 28 600 грн. 50 коп., а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.
Третя особа ОСОБА_4, заявив самостійні вимоги на предмет спору та подав до суду позовну заяву, в які просив постановити рішення суду, яким визнати договір купівлі-продажу таким, що відбувся та визнати за ним право власності на вказаний автомобіль.
Позовні вимоги мотивував тим, що він придбав у ОСОБА_7 автомобіль. Так, як склалися обставини, що ОСОБА_7 не мав часу на проведення зняття з обліку даного автомобіля в м. Дрогобичі, а у нього - ОСОБА_4 на той час не було коштів для реєстрації та переоформлення автомобіля на ОСОБА_4, то сторони дійшли згоди що переоформлення автомобіля відбудеться шляхом надання йому - ОСОБА_4 генеральної довіреності на автомобіль. 16 вересня 2008 року ОСОБА_7 надав йому - ОСОБА_4 генеральну довіреність на право керування та розпорядження автомобілем.
Просив постановити рішення суду, яким визнати договір купівлі-продажу таким, що відбувся та визнати за ним право власності на автомобіль.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд вказав, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 57 СК України майно чоловіка набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю чоловіка, і ОСОБА_7 підтвердив, що між ним і ОСОБА_4 виконано істотні умови договору купівлі-продажу він, як продавець передав автомобіль у власність ОСОБА_4
При цьому суд прийняв до уваги, що згідно свідоцтва про право на спадщину зареєстрованого в реєстрі за №231, ОСОБА_7 та і сестра ОСОБА_12 отримали по 1\2 частині спадщини від покійного батька, яка складалась житлового будинку, з належними до нього господарськими будівлями та земельною ділянкою. Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку із земельною ділянкою від 27.05 .2003 року зареєстрованого в реєстрі за №1529 та посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8, ОСОБА_7 разом з своєю сестрою продали свої частини спадщини ОСОБА_13 за 218 400 грн.
Однак суд належно не оцінив пояснення ОСОБА_6 про те, що у вересні 2003 року вона разом з відповідачем за спільні кошти придбали автомобіль марки Пежо-Боксер, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Відповідно до частини 1 статті 22 КпШС України, чинного на час купівлі спірного автомобіля, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно частини 2 статті 28 КпШС України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Такі ж положення щодо визначення статусу майна, набутого подружжям за час шлюбу, передбачені й частиною 6 статті 57, частиною 1 статті 60 СК України.
Відповідно до роз'яснень, наданих пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 (зі змінами) "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Встановлено, що у вересні 2003 року ОСОБА_6 разом з відповідачем за спільні кошти придбали автомобіль, який використовувався для потреб сім”ї, а тому він є спільним сумісним майном подружжя.
Покликання відповідача на те, що автомобіль він придбав за особисті кошти, які отримав від спадщини покійного батька, не заслуговують на увагу, т.я. є припущенням в силу того, що з цього приводу він відповідно до ст.57 ЦК України не був допитаний судом, як свідок та не подав допустимих доказів.
Таким чином відповідно до частини 1 статті 22 КпШС України автомобіль придбаний подружжям за час шлюбу, та його придбали в інтересах сім"ї, а тому є його спільною сумісною власністю.
Суд також вказав, що даний автомобіль став власністю ОСОБА_4, т.я. ОСОБА_7 підтвердив, що між ним і ОСОБА_4 виконано істотні умови договору купівлі-продажу він, як продавець передав автомобіль у власність ОСОБА_4
Однак суд належно не мотивував, чому не прийняв до уваги покликання ОСОБА_6 про що доручення від 16.09.2008 року, згідно якого ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_4 використовуватися та розпоряджатися на свій розсуд автомобілем, не є належним та допустимим письмовим доказом правомірності відчуження без моєї згоди спільного сумісного майна подружжя.
Апелянт вказує, що ніяких грошей ОСОБА_4 ОСОБА_7 не платив, фактично відчуження автомобіля не відбулося. Відповідач та третя особа не представили суду жодного доказу в підтвердження укладення та виконання договору купівлі-продажу автомобіля. Долучена до матеріалів справи копія доручення від 16.09.2008 року не є належним та допустимим письмовим доказом правомірності відчуження без моєї згоди спільного сумісного майна подружжя. На підставі вказаного доручення ОСОБА_4 у відповідності до ст.237 ЦК України діяв як представник ОСОБА_7 за яким мав право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку він представляє - користуватися автомобілем та розпоряджатися. Доручення не є підставою для визнання права власності на автомобіль.
Судова колегія вважає, що ці покликання заслуговують на увагу, оскільки доказів про передачу грошей в момент укладення доручення не представлено, що ОСОБА_4 не заперечує.
Сторони правочину не мали жодних перешкод щодо оформлення договору в послідуючому, а тому немає підстав для задоволення позову у відповідності з вимогами ст.218 ЦК України.
Крім того згідно ст.65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об"єктом спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладення одним з подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення і держаної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Оскільки ОСОБА_6 згоди на укладення договору купівлі-продажу, як дружина не давала, тому немає підстав для визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся та визнати за ОСОБА_4 право власності на вказаний автомобіль.
В засіданні судової колегії представник апелянта просить залишити автомобіль за ОСОБА_7 та стягнути на її користь з відповідача половину вартості вказаного автомобіля в сумі 28 600 грн. 50 коп.
При таких обставинах рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Керуючись ст.ст.16, 218, 328, 655 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, ч.1 п.2 ст.307, п.4 ч.1ст. 309, ч.2 ст.314, ст.315, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 23 листопада 2010 року скасувати та ухвалити рішення.
Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя задовольнити.
Поділити спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і виділити ОСОБА_7 автомобіль марки Пежо-Боксер, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 половину вартості автомобіля в сумі 28 600 грн. 50 коп.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання правочину таким, що відбувся відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: