Справа № 2-4447/11

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

15 вересня 2011 року                                                                 м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

          головуючого - судді Гукаленко О.О.,

          при секретарі –Вовченко І.П.,  

          за участю:

    представника позивача –Панова О.Ф.,

    відповідача –ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс»до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

                                            В С Т А Н О В И В:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс»звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

    В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

    В судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

    Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню по наступним підставам.

    Як пояснив в судовому засіданні представник позивача згідно рішення Затоківської селищної ради №1561 від 16 серпня 2005 року  ТОВ «Авторемсервіс»надано в оренду терміном на 20 років земельну ділянку площею 0,215 га. для експлуатації та обслуговування належної ТОВ «Авторемсервіс»бази відпочинку «Автотранспортник».  

    Право власності ТОВ «Авторемсервіс»на будівлі та споруди вказаної бази відпочинку, розташованої по АДРЕСА_2 м.Білгород-Дністровський підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 березня 2005 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради №7 від 10 лютого 2005 року.

    Посилання представника позивача на те, що відповідачем завдано збитків у результаті порушення його цивільного права (упущена вигода) є не обґрунтованими та не підтверджується жодними доказами,      тому суд критично ставиться до доводів позовної заяви, щодо нанесення матеріальної шкоди.  

    В задоволенні моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки позивачем не надано доказів спричинення такової, з чого саме виходив позивач оцінюючі спричиненн я йому моральної шкоди, чим не виконані вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.  

Згідно ст.ст.297 ч.ч.1, 2, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.

На підставі ст.23 ч.1,  ч.2 п.4 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні, колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У зв’язку з цим Конституційний суд України  у своєму рішенні від 10 квітня 2003 року (справа № 1-9/2003, про поширення відомостей) зазначив, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів осіб, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам громадянину.

Доводи представника позивача про те, що сам факт подання заяв призвів до моральних збитків, не може бути прийнято до уваги.

Так, ст.55 Конституції України закріплює, що права і свободи людини і громадянина  захищаються судом.

Згідно ст.280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Більш того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями,  діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності  її  вини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України N4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною  шкодою  слід  розуміти  втрати  немайнового характеру  внаслідок  моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного  законодавства  моральна  шкода  може полягати, зокрема:  у  приниженні  честі,  гідності,  престижу або ділової репутації,  моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності  обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої  шкоди,  протиправність  діяння  її  заподіювача,  наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним  діянням  заподіювача та вини  останнього  в  її  заподіянні.

Отже нормами діючого законодавства визначено, що слід розуміти під моральною шкодою, та підстави для її  відшкодування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частина 4 ст.60 ЦПК України визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, представник позивача в обґрунтування своєї позиції щодо стягнення з відповідача моральної шкоди будь-яких доказів не надали.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс»до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.6 ст.154 ЦПК України, якщо у задоволені позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено доказів, щодо обґрунтованості позовних вимог позивача, суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2011 року про накладення арешту на 56/400 частини житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 - скасувати.

З урахуванням вказаних обставин арешт, накладений ухвалою суду необхідно скасувати.

Керуючись ст.ст.23, 280, 1167 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 154 ч.6, 212-215 ЦПК України, суд -          

                              В И Р І Ш И В:

    В задоволенні позовних вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Авторемсервіс»до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди –відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суд Одеської області від 20 червня 2011 року  на 56/400 частини житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя