Справа № 2-3546/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2007 року
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого: судді - Демченко О.М.
при секретарі: - Гресько О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, КП «ОМБТІ та РОН», про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом,
ВСТАНОВИВ:
29 листопада 2005 року ОСОБА_3 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи КП «ОМБТІ та РОН», про визнання права власності на квартиру в порядку набувальної давності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла і ухвалою суду провадження по справі було зупинено до вступу до участі у справу правонаступника померлої.
14 липня 2006 року ухвалою суду провадження по справі було відновлено, до участі у справу вступив правонаступник померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_1, яка звернулась до суду з уточнюючою позовною заявою до ОСОБА_2, КП «ОМБТІ та РОН», про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити, посилаючись на слідуючи обставини.
ОСОБА_1 є правонаступницею ОСОБА_3 на підставі заповіту, складеного нею на ім'я ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу 15.11.2005 р. за реєстровим № 4805. Відповідно до заповіту ОСОБА_3 залишила усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, позивачці - ОСОБА_1.
З 1955 року ОСОБА_3 постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1. 13.07.1993 року вищезазначена квартира була передана їй у власність, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, видане комерційним центром «Пріоритет» від 24.05.1993 року на підставі розпорядження № 18 р. № 10.
В 1994 р. здоров'я ОСОБА_3 значно погіршилося, та у зв'язку з тим, що вона потребувала лікування та постійного догляду, нею було запропоновано своїй знайомій ОСОБА_2 доглядати її до останніх днів життя, за що вона зобов'язувалася укласти договір дарування. Після цього між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, який був зареєстрований 11-ю Одеською державною нотаріальною конторою 17.10.1994 року за реєстр. № 2-4176.
23.11.1994 року зазначена квартира була зареєстрована ОСОБА_2 згідно договору дарування в КП «ОМБТІ та РОН» на праві приватної власності, що підтверджується довідкою № 895901 від 18.11.2005 року.
З моменту укладання договору дарування відповідачка ОСОБА_2 подаровану їй квартиру у дар не прийняла, за місцезнаходженням квартири не оселилась та не встала
не реєстраційний облік, особовий рахунок на себе у житловій службі не відкрила, оплату за комунальні послуги не здійснювала.
З 29.03.1955 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1, при тому, що 23.11.1994 року уклала удаваний договір дарування з ОСОБА_2
ОСОБА_3 сумлінно, відкрито, безперервно володіла належним їй нерухомим майном протягом більш ніж 10 років, а саме постійно проживала у цій квартирі, що підтверджується довідкою № 761 від 17.11.2005 року будинкоуправління № 2, та згідно з діючим цивільним законодавством вона мала право на набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
Згідно з діючим цивільним законодавством, особа, яка добросовісно заволоділо чужим майном і продовжує їм відкрито, безперервно володіти протягом десяти років, набуває право власності на це майно.
Після укладання договору дарування ОСОБА_2 перестала доглядати ОСОБА_3 та підтримувати з нею будь-які зв'язки.
Позивачка ОСОБА_1 знала ОСОБА_3 давно, між ними існували родинні відносини, а саме вона була хрещеною матір'ю сина позивачки, що підтверджується свідоцтвом про хрещення.
Весь це час позивачка ОСОБА_1 підтримувала з ОСОБА_3 постійний родинний зв'язок та допомагала їй вести домашнє господарство. Також саме ОСОБА_1 було поховано ОСОБА_3, що підтверджується договором на поховання та відповідною квитанцією про сплату послуг КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачкою була подана заява про прийняття спадщини до П'ятої Одеської державної нотаріальної контори.
З таких підстав позивачка ОСОБА_1 просить: визнати право власності ОСОБА_2, яке вона отримала на підставі договору дарування від 17.10.1994 року втраченим, визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом, а також зобов'язати КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги позивачки не визнала та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на слідуючи обставини.
ОСОБА_2 фактично прийняла спірну квартиру, після укладання договору вона завезла свої речі і меблі у квартиру, придбали побутову техніку, та залишили ОСОБА_3 проживати в квартирі.
ОСОБА_3 фактично подарувала спірну квартиру дочці ОСОБА_2, так як вона її любила і доглядала за нею.
Потім відношення погіршилися, з'явився племінник ОСОБА_3 і вона звернулась до суду з заявою про визнання недійним вказаного договору дарування.
Представник відповідача КП «ОМБТІ та РОН» у судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, пояснення відповідачки, допитавши свідків та перевіривши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позовних вимог позивачки повинно бути відмовлено з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Як вбачається з договору від 17 жовтня 1994 року, ОСОБА_3 подарила, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 (цивільна справа № 2-1141/2003 а.с. 10).
22 лютого 1999 року ОСОБА_3 звернулась до Іллічівського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним (цивільна справа № 2-1141/2003 а.с. 3).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 березня 2003 року по вказаній справі було встановлено, що зазначений договір дарування був укладений за ініціативою ОСОБА_3, яка в момент його підписання усвідомлювала, що підписує саме договір дарування. Крім того, 30.07.2002 року за клопотанням ОСОБА_3 по справі була призначена судова почеркознавська експертиза на предмет належності ОСОБА_3 підпису на договорі дарування від 17.10.1994 року, однак ОСОБА_3 не сплатила вартість послуг експерта, відмовившись від проведення експертизи. Також цим рішенням суду було встановлено, що вказаний договір дарування між сторонами був укладений у відповідності з законодавством і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування, посвідченого 17.10.1994 року Одинадцятою Одеською державною нотаріальною конторою, було відмовлено. Зазначене рішення суду набрало законної сили 26.04.2003 року (а.с. 60-61).
Таким чином, на підставі вказаного рішення суду від 25 березня 2003 року, суд вважає, що договір дарування від 17.10.1994 року, по якому ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 відповідає вимогам закону.
ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1, про що свідчить заповіт від 15 листопада 2005 року. Заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. (а.с. 13).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 08 січня 2006 року, актовий запис № 259 (а.с. 43).
Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснювала, що з моменту укладання договору дарування ОСОБА_2 подаровану їй квартиру у дар не прийняла, за місцезнаходженням квартири не оселилася та не встала на реєстраційний облік, особовий рахунок на себе у житловій службі не відкрила та оплату за комунальні послуги не здійснювала. З 29.03.1955 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1, при тому, що 23.11.1994 року уклала договір дарування з ОСОБА_2 ОСОБА_3 відкрито та безперервно володіла зазначеною квартирою протягом більше 10 років, постійно в ній проживала і тому мала право на набуття права власності на зазначену квартиру в порядку набувальної давності.
Згідно зі ст. 1236 ч. 1 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права і обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту.
Відповідно до вимог ст. 1236 ч. 4 ЦК України, чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
На момент складання ОСОБА_3 заповіту на ім'я ОСОБА_1 спірна квартира АДРЕСА_1 вже ОСОБА_3 не належала, так як була подарована ОСОБА_2 за договором дарування від 17.10.1994 року, а також судовий розгляд за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 був завершений рішенням суду від 25 березня 2003 року і рішення на час складання заповіту набрало законної сили.
Таким чином ОСОБА_1 не може вимагати визнання за нею права власності на вказану спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом, так як заповіт не розповсюджується на цю квартиру в зв'язку з тим, що заповідачці на момент складання заповіту вона не належала і ніякого права заповідачка на цю квартиру не мала.
Посилання позивачки на те, що ОСОБА_3 мала право на набуття права власності на спірну квартиру в порядку набувальної давності, а саме посилання на ч. 1 ст. 344 ЦК України, суд вважає безпідставними, так як діючий Цивільний Кодекс України набрав
чинності з 01 січня 2004 року, і тому ст. 344 ЦК України набирає чинності 01 січня 2014 року, так як відрахування 10 років безперервного та відкритого володіння спірною квартирою починається з 01.01.2004 року.
Крім того, ОСОБА_2 своєчасно сплачує за комунальні послуги та плату за квартиру АДРЕСА_1, про що свідчать копії розрахункової книжки, виписаної на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 74-78).
Згідно до вимог ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Свідки, які допитувались у судовому засіданні в своїх поясненнях підтверджували доводи позивачки, однак під час судового розгляду судом встановлено, що на момент складання заповіту ОСОБА_3 не була власницею спірної квартири, ніякого права не неї не мала, ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру правомірно, на підставі договору дарування, який був укладений з ініціативи ОСОБА_3 і рішенням суду від 25 березня 2003 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання вказаного договору дарування було відмовлено. Тому суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та КП «ОМБТІ та РОН» про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом відмовляє, так як заповіт не розповсюджується на спірну квартиру.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 328, 1236 ч. 1, 1236 ч. 4 ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, КП «ОМБТІ та РОН», про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.