Справа №  22-а-929/11                                        Головуючий у 1 інстанції: Посисень Л. М.  

Категорія справи –70 (10.3.1)                              Доповідач в 2-й інстанції:   Шашкіна С. А.  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2011 року  колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого –судді: Шашкіної С.А.

суддів: Федоришина А.В., Приколоти Т.І.

при секретарі:  Качмар М.Я.

розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України у м. Бориславі Львівської області на постанову Бориславського міського суду Львівської області  від 03 лютого 2010 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

08 квітня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у м.Бориславі Львівської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії як дитині війни за період 01.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.05.2008 року до 31.12.2008 року в сумі 1646 грн.07 коп.

Оскаржуваною постановою задоволено позовні вимоги ОСОБА_3, визнано бездіяльність відповідача протиправною, зобов’язано відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії, отриманої в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, право на яке надане ОСОБА_2 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з врахуванням  проведених нарахувань.

Рішення суду оскаржив відповідач - Управління Пенсійного фонду України у м.Бориславі, просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, покликаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на  порушення норм матеріального і процесуального права.  Вважає, що судом порушено норми ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 159, 163 КАС України, ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Звертає увагу на те, що на виконання вимог Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не було прийнято жодного нормативного акту, а відтак не було визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином мали б обчислюватись передбачені згаданим законом підвищення до пенсій. Крім цього, зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги заперечення відповідача щодо невизначенності законодавством поняття „мінімальна пенсія за віком”, як розрахункової величини для підвищення пенсії дітям війни, оскільки встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може застосовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій.

Сторони в судове засідання не з»явились, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до ст.41, ч.1 ст.197 КАС України дана справа судом апеляційної інстанції  розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на основі наявних у ній доказів без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що позивач народилася у 1937 році і відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»набула статусу „дитина війни”, а відтак, відповідно до ст.6 вказаного Закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.28  Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення ч.3 ст.28 вищевказаного Закону не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Також, колегія суддів, вважає за потрібне наголосити, що покликання відповідача на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому виплата підвищення до пенсії у збільшених розмірах буде можливою тільки після виділення відповідних коштів з Державного бюджету України є безпідставними, оскільки відсутність бюджетних асигнувань для задоволення вимог позивача до уваги взяти не можна, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір таких виплат.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду з вимогою про захист права щодо одержання надбавки до пенсії як дитині війни за період 2007 року лише 8 квітня 2009 року, причини пропуску річного строку пов'язувала з тим, що їй було невідомо про його право на надбавку до пенсії, про порушення своїх прав дізналася з преси та з цих підстав просила його поновити, однак наведені позивачем причини пропуску строку не є поважними.

Оскільки частиною 2 статті 99 КАС України ( в редакції Закону до 7.07.2010 р.) передбачений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, відповідач у своїй письмовій заяві від 08 січня 2010 р. просив застосувати річний строк звернення до суду ( а.с. 11).

Разом з тим судом не було враховано положень частини 1 статті 100 КАС України ( в редакції до 7.07.2010 року), згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У зв'язку з допущеним порушенням норм процесуального права постанова суду про задоволення позову за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

В решті постанову суду залишити без зміни.

Керуючись п. З ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ст. 207, ч. 10 ст. 183 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у м. Бориславі Львівської області задовольнити частково.

Постанову Бориславського міського суду Львівської області  від 03 лютого 2010 року в частині задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу підвищення до пенсії, отриманої в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, право на яке надане ОСОБА_2 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з врахуванням  проведених нарахувань скасувати та ухвалити нову в цій частині, якою відмовити в задоволенні цих вимог за пропуском строку звернення до суду.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення,  може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: