Справа № 22-а-222/11 Головуючий у 1 інстанції: Мулявка О. В.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Петричка П.Ф., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Радехівському районі Львівської області на постанову Радехівського районного суду Львівської області від 18 січня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваною постановою Радехівського районного суду Львівської області від 18 січня 2010 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Радехівському районі Львівської області про нарахування і виплату недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії як дитині війни.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Радехівському районі Львівської області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_2 за періоди із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням проведених їй виплат за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржило Управління Пенсійного фонду України у Радехівському районі Львівської області. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, оскільки районним судом не було з’ясовано і досліджено всі обставини, які мали значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважає, що судом порушено ст..ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.9, 11, 159, 163 КАС України, ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Апелянт вказує, що суд не прийняв до уваги їх заперечення до позовної заяви, що законодавцем не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено поняття мінімальна пенсія за віком як розрахункова величина для підвищення пенсії за вказаним Законом, а встановлений у абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком, на правовідносини, що виникають із Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не поширюється.
Просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст.1 вищевказаного Закону «Про соціальний захист дітей війни»і відповідно до ст.6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п.12 ч.1 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»призупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп2008 визнанні такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п.41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції Закону, яка діяла до 1 січня 2007 року.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, і Закон має вищу юридичну силу ніж постанова уряду.
Твердження апелянта про неврегульованість механізму реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не можна брати до уваги з наступних підстав.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання його здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни позивачу за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених їй сум за цей період, є обґрунтованими.
В частині дотримання позивачем строків звернення до суду колегія суддів виходить з того, що при зверненні до суду позивачем пропущено річний строк звернення до суду, передбачений ст.99 КАС України( в редакції, яка діяла на час розгляду справи), та не наведено поважних причин його пропуску, а висновок суду про поважність причин пропуску колегія суддів вважає необґрунтованим.
Відповідно до ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із розглядуваним позовом (04.03.2009р.), наполягання відповідача на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до суду, передбачених ст.100 КАС України як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про те, що у частині задоволення вимог за період із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року оскаржувану постанову слід скасувати, постановивши у цій частині нову постанову про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207 КАС України, Законом України «Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Радехівському районі Львівської задоволити частково.
Постанову Радехівського районного суду Львівської області від 18 січня 2010 року у частині задоволення вимог за період із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року скасувати, постановивши у цій частині нову постанову про відмову у позові.
У решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: