Справа № 22-ц-2147/11 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.
Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Приколоти Т.І., Шашкіної С.А.
При секретарі: Качмар М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 грудня 2010 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог покликався на те, що з відповідачем перебував в зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання ним проведено ремонт в квартирі, яка налажала відповідачці на праві власності, при цьому здійснено значний матеріальний та трудовий внесок, що значно збільшило вартість спірної квартири. З посиланням на положення ст.62 СК України, просив визнати спірну квартиру об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 20.12.2010 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1 об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також визнано право власності на ? ідеальної частки квартири за кожною із сторін.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апелянт вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Так, судом не взято до уваги те, що квартира була придбана ОСОБА_2 ще до шлюбу, а ремонт у ній проведено виключно за кошти, які належали їй особисто. Позивачем не було надано доказів і судом таких не здобуто про матеріальну спроможність такого на проведення ремонту в спірній квартирі. Позивач ніде не працював, у нього відсутнє будь –яке джерело доходів. Крім того, він є боржником перед банком.
Позивач та його представник в судове засідання не з’явились. Апеляційним судом відхилено клопотання Позивача про відкладення розгляду даної справи, у зв’язку з відсутністю доказів поважності причин неявки останнього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення на підтримання апеляційної скарги, дослідивши показання свідків, матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте дружиною, чоловіком до шлюбу.
Як передбачено ст.62 СК України, якщо майно одного із подружжя за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок трудових чи грошових затрат другого з подружжя, то воно може бути визнано за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Матеріалами справи та судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано 06.06.2009 року і розірвано 14.09.2010р. До шлюбу - Відповідачкою за власні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 27 березня 2009р. №484, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №484. (Дані обставини визнаються позивачем).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що за час проживання сторін однією сім’єю як до одруження так і після, ОСОБА_3 здійснив значний матеріальний та трудовий вклад у майно відповідачки ОСОБА_2 шляхом проведення у вищевказаній квартирі капітального ремонту, що стверджується, на думку суду, показами свідків та долученими до матеріалів справи квитанціями на ім’я ОСОБА_3
Однак з даним висновком суду погодитись не можна.
Матеріалами справи встановлено, що після придбання квартири в березні 2009 року всі основні ремонтні роботи були проведені у спірній квартирі ще до одруження сторін –протягом квітня-травня 2009року. До укладення шлюбу –06.06.2009р., сторони у справі однією сім’єю не проживали, спільного господарства не вели, що підтверджується поясненнями ОСОБА_2, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_7 Вказана квартира ніколи не перебувала в аварійному стані, була повністю придатна до проживання (підтверджується заявами ОСОБА_8, ПП ОСОБА_5 та договором купівлі-продажу квартири).
Матеріали справи не містять переконливих доказів того, що ремонтні роботи в квартирі ОСОБА_2 були проведені за рахунок Позивача у справі. Судом першої інстанції не було надано відповідної правової оцінки тому факту, що на момент проведення відповідних робіт ОСОБА_3 тривалий час ніде не працював і з 2007 року має непогашену кредиторську заборгованість перед банком в розмірі понад 100 000 грн., що було визнано самим ОСОБА_3 в судовому засіданні 20.12.2010р. Натомість в матеріалах справи ( а.с.42) міститься квитанція банку про закриття Відповідачкою депозитного рахунку від 22.04.2009р. та зняття готівки в обсязі 75000 грн., що було здійснено нею саме з метою проведення ремонту.
Колегією суддів критично оцінено покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо обставин проведення ремонтних робіт, а також накладні та рахунки, виписані від імені вказаних осіб. Від імені ОСОБА_10 до суду було подано протилежні за змістом письмові пояснення щодо того, хто саме проводив розрахунок за матеріали та виконання робіт по встановленню автономного опалення, водопостачання та водовідведення. Однак судом першої інстанції було беззастережно враховано лише докази, надані в підтвердження позовних вимог. Накладна №25 від 29.05.2009р., видана ПП ОСОБА_9, в переліку виконаних робіт містить набиття вагонки. Натомість вагонка була придбана Відповідачкою лише 22.08.2009р., що підтверджується товарним чеком на суму 1997р. Вказане ставить під сумнів достовірність показів ОСОБА_9 щодо виконання ним усіх інших ремонтних робіт, зазначених в накладній №25 від 29.05.2009р. на суму 15 770 грн.
Крім того, колегією суддів враховано, ту обставину що у матеріалах справи відсутні квитанції про оплату, які б підтверджували факт понесених витрат зі сторони Позивача на суму 74398, 20 грн., на які посилається суд першої інстанції. Накладні та рахунки на суму 59071, 6 грн., що були долучені в підтвердження позовних вимог, не є належним доказом здійснених ОСОБА_3 витрат та факту проведення оплати. Згідно заяв ПП ОСОБА_9, ПП ОСОБА_12, ПП ОСОБА_14 –розрахунок із ними проведено позивачем бартером, будівельні матеріали та виконані роботи були надані ними в рахунок ніби - то раніше поставлених Позивачем бетонних виробів проте доказів щодо цього суду не надано. Таким чином Позивачем не представлено доказів , які б свідчили про реально понесені ним витрати.
Суд першої інстанції не надав значення твердженням Відповідачки про те, що ніяких ремонтних робіт у її квартирі ОСОБА_9 та вказані ним особи не проводили взагалі. Поясненнями ОСОБА_8 та ОСОБА_11, допитаних в якості свідків в порядку ч.2 ст.303 ЦПК України, встановлено, що ОСОБА_8 як попередній власник спірної квартири, для проведення ремонту порекомендував ОСОБА_2 своїх знайомих –ОСОБА_11 та ОСОБА_13 Вказані майстри виконали у квартирі Відповідачки всі наступні види робіт: штукатурення та фарбування стін, монтаж гіпсокартону, наклеювання багетів, встановлення міжкімнатних дверей, набиття дерев’яної вагонки, встановлення плитки та сантехніки у ванній кімнаті, бетонування підлоги в коридорі, укладення ламінату. Розрахунок за виконані роботи, а також закупівлю будівельних матеріалів разом з майстрами здійснювала Відповідачка по справі –ОСОБА_2 Вказане підтверджується також письмовою заявою ОСОБА_11 та ОСОБА_13, долученою до матеріалів справи.
При вирішенні спору Миколаївський районний суд не встановив реальну дійсну вартість спірної квартири на момент вирішення спору, а обмежився лише посиланням на договірну ціну, за якою вказану квартиру було придбано Відповідачкою.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку щодо обґрунтованості та підставності заявлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п. п. 1-4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 20 грудня 2010р. - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 –відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий:
Судді: