Справа № 22-ц-1656/11 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Петрички П.Ф., Бойко С.М
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_10 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2011 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_11, ОСОБА_10, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_12, третьої особи: служби у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення та зняття з реєстрації. Вирішено зобов’язати ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_11, ОСОБА_10, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_12, не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні будинком АДРЕСА_1 виселитись з нього та знятись з реєстрації разом з малолітніми дітьми.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14 та ОСОБА_10.
В апеляційній скарзі зазначають, що рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказують, що відповідно до ст.ст. 64 ч.2, 156 ч. 1 ЖК України вони разом з малолітніми дітьми поселились в спірний житловий будинок як члени сім»ї його попереднього власника ОСОБА_13 Зазначають, що суд не врахував роз’яснень, які містяться в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», згідно якої норми цивільного законодавства суд застосовує лише при розгляді спорів, що не врегулювані житловим законодавством. Проте, виселення без надання іншого житла регулюється ст.116 ЖК України, на яку суд не покликався, а також не здобув доказів, які є підставою для виселення по даній статті. Судом не дано оцінки тому, що вони здійснюють догляд за будинком, проводили у ньому ремонт, сплачують комунальну плату. Крім того, вважають, що судом безпідставно не задоволено їх клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду скарги у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення щодо оспорення договору дарування від 18.05.2005 року, на підставі якого позивачка набула права власності на спірний житловий будинок.
Просять рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 області. Право власності вона набула згідно договору дарування, укладено 18.05.2005 року між нею та попереднім власником будинку ОСОБА_13.(її батьком та батьком ОСОБА_4).
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідачі, які проживали у житловому будинкуАДРЕСА_1 області як члени сім»ї ОСОБА_13, у зв’язку із зміною власника даного будинку, продовжуючи проживати у ньому та будучи у ньому зареєстрованими, порушують право позивачки як нового власника на володіння цим будинком.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь –які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь –яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.
Об’єктом власності особи може бути, зокрема, житло –житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК з врахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім»ї власника будинку(квартири) користуватися цим житлом є лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім»ї власника будинку(квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак –припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім»ї на користування цим будинком.
Таким чином, вірним є висновок місцевого суду про те, що права членів сім»ї власника будинку на об’єкт власності є похідними від прав самого власника.
Передбачаючи право власника житлового будинку(квартири) на відчуження цих об’єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом(житлового сервітуту) членів сім»ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку(квартири) (на відміну від договору найму(оренди) житла –ст.ст.810, 814 ЦК України).
Частина ж 4 ст.156 ЖК передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім»ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст.47 Конституції, ст.9 ЖК, ст.311 ЦК України, враховуючи, що право на житло(користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Враховуючи, що відповідачі не набули самостійного права на житло з підстав, передбачених законом(найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо- ст.810 ЦК України, ст.ст.61,64 ЖК) висновок суду про порушення прав власника ОСОБА_2 та про наявність підстав для їх захисту є вірним.
Покликання апелянтів як на одну з підстав для скасування оскаржуваного рішення на те, що судом відхилено їх клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду скарги у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення щодо оспорення договору дарування від 18.05.2005 року, на підставі якого позивачка набула права власності на спірний житловий будинок, є таким, що не вплинуло на законність рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313. 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_10 відхилити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: