ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2011 р. Справа № 2а/0270/4161/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Комара Павла Анатолійовича,
при секретарі судового засідання: Шаргало Валентині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1 - представника за довіреністю;
відповідача : ОСОБА_2 - представника за довіреністю;
третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 - представника за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: приватного підприємства "Компанія "Володимирський масив"
до: Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції
про: визнання протиправною та скасування постанови
ВСТАНОВИВ :
Приватне підприємство "Компанія "Володимирський масив" (далі - ПП "Компанія "Володимирський масив", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Вінницького МУЮ, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №28435573 від 30.08.2011 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2011 року управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м.Вінниці було залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що заступником начальника Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадженя №28435573 від 30.08.2011 року, щодо примусового виконання вимоги УПФ України у Ленінському районі м.Вінниці №3521 від 02.08.2011 року про сплату позивачем коштів в сумі 137 991,61 грн, в рахунок погашення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Позивач, вважаючи дану постанову протизаконною та такою, що порушує його законні права та інтереси звернувся до суду за захистом своїх прав.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач письмових заперечень на позов не надав, проте в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на правомірність винесення оскаржуваної постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до вимоги управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці про сплату боргу № 3521 від 02.08.2011 року позивач має заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі137991,27 грн.
30 серпня 2011 року заступник начальника Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2, на підставі вимоги управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Вінниці про сплату боргу № 3521 від 02.08.2011 року відкрив виконавче провадження, про що виніс постанову ВП № 28435573.
Судом встановлено, що в даному випадку спірні правовідносини регулюються наступним.
Відповідно до ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Стаття 11 цього ж Закону визначає осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, зокрема ними є юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Стаття 15 вказаного Закону передбачає, що платниками страхових внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи, зазначені в п.п. 1-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 ст. 11 та ч. 1 ст. 12 цього Закону.
Згідно до ст.20 цього Закону, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у п.п. 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 ст.11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частина 6 цієї ж статті передбачає, що страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", суб’єкти підприємницької діяльності, відповідно до Указу Президента України від 3.07.1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.
З дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Таким чином позивач є платником страхових внесків відповідно до Законів України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов’язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Частина 2 цієї ж статті передбачає, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею, територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно із ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов’язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов’язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Позивач не скористався своїм законним правом на узгодження вимоги в органах Пенсійного фонду та судовому порядку, а відтак УПФ України у Ленінському районі м.Вінниці, з огляду на вказану ч.4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" своєчасно направлено вимогу про сплату недоїмки до відділу державної виконавчої служби після закінчення процедури її узгодження.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою. Серед зазначеного переліку є рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу (п.8 ч.2 ст.17 З.У. "Про виконавче провадження").
Тобто, згідно положень ст.17 вказаного Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до п.8 вказаної статті підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вказано, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, та відповідно до ч.5 ст.25 вказаного Закону, вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Підтвердженням законності винесення постанов про відкриття виконавчого провадження є також п.4 ч.1 ст.44 Закону України "Про виконавче провадження", в якому вказано, що у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Згідно ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
В даному випадку - це вимога УПФ України у Ленінському районі м.Вінниці.
Статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
У 3-денний строк з дня надходження виконавчого документа державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судом встановлено, що строк пред'явлення до виконання вимоги УПФУ у Ленінському районі м.Вінниці про сплату боргу від 02.08.2011 року №Ю-3521, не закінчився, вказаний виконавчий документ пред'явлений до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання, а тому державний виконавець повинен був прийняти вимогу про сплату боргу та відкрити виконавче провадження.
З матеріалів справи вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження також винесена та відправлена позивачу вчасно.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії заступника начальника Ленінського ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2, щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №28435573 від 30.08.2011 року, є законними та правомірними.
В позовній заяві позивач вказує на неможливість відкриття щодо однієї вимоги УПФ України двох виконавчих проваджень, проте, зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" зрозуміло, що державний виконавець не може повторно відкрити виконавче провадження за одним і тим самим виконавчим документом і по тій самій сумі.
Тому суд не погоджується з твердженням позивача щодо неправомірності дій державного виконавця, оскільки державний виконавець діяв в порядку, встановленому законами України.
Позивачем не надано до суду обґрунтованих доказів порушення його прав, що виявилися у неправомірних діях відповідача щодо відкриття виконавчого провадження та винесення постанови від 24.02.2011 року.
Відповідно до ст.ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
В той же час згідно ч.2 ст.71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Мотивація та докази, надані позивачем, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції позивача, покладеної в основу оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог, витрати пов'язані з розглядом справи, згідно положень ст.94 КАС України, позивачу не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович
21.09.2011