Справа № 22-ц-377/11 Головуючий у 1 інстанції: Козюренко Р.С.
Категорія: 53 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого – судді Цяцяка Р.П.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Курій Н.М.,
за секретаря: Качмар М.Я.,
з участю: ОСОБА_2,
адвоката ОСОБА_3,
представника ТзОВ «Дельта плюс Україна»Фостяка О.Я., представника Сімонова Д.В. –Алексеєнка А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта плюс Україна», Сімонова Д.В. про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди і витрат, понесених у зв’язку з наданням правової допомоги,
в с т а н о в и л а :
20 травня 2010 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з означеним позовом, та уточнивши позовні вимоги, просила поновити її на роботі, стягнути з відповідачів заробітну плату за час вимушеного прогулу, витрати, понесені у зв’язку з наданням правової допомоги і моральну шкоду. Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що працюючи з 15 жовтня 2007 року менеджером по збуту ТзОВ «Дельта плюс Україна», 27 лютого 2009 року була звільнена відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з прогулом без поважних причин за період з 02.02.2009 р. по 27.02.2009 р. Звільнення за прогули вважає незаконним, оскільки власникові було відомо, що їй робоче місце у м. Києві, де знаходиться офіс підприємства, не визначалося, так як здійснювала представництво інтересів відповідача у Західному регіоні України та працювала у м. Львові. Крім цього, на момент складання актів про її відсутність на робочому місці, ОСОБА_2 з 03.02.2009 р. по 14.02.2009 р. перебувала на лікарняному. За лютий 2009 року їй нарахована і виплачена заробітна плата, що свідчить про належний рівень виконання нею роботи.
Франківський районний суд м. Львова 04 червня 2010 року ухвалив рішення про відмову у задовленні зазначеного вище позову ОСОБА_2 в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, таким, що неповно відображає обставини справи. Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що суд не досліджував той факт, що вона продовжувала перебувати в трудових відносинах з відповідачем впродовж березня і аж до 17 квітня 2009 року.
Апелянт просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і її представника на підтримання апеляційної скарги, заперечення доводів скарги представниками відповідачів, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред’явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Свою відмову в позовних вимогах ОСОБА_2 щодо поновлення на роботі суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_2 пропустила термін, встановлений ст. 233 КЗпП України для звернення до суду із вимогами про захист порушених трудових прав при звільненні й поважні причини, для поновлення цього строку відсутні.
Такий висновок суд обґрунтував наступним.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися за вирішенням трудового спору безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
В силу п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», подання позову після спливу встановленого ст. 233 КЗпП України строку є самостійною підставою для відмови у задоволенні таких вимог незалежно від обґрунтованості звільнення. Такі правові наслідки застосовуються незалежно від заяв сторін трудового спору. Суд зобов'язаний з'ясувати усі обставини справи, однак повинен відмовити в позові, якщо трудовий договір припинено без достатніх на те підстав, але працівник без поважних причин пропустив строк для захисту своїх трудових прав у суді.
Суд встановив, і це не заперечувала позивачка, що одержала копію рішення власника про припинення трудового договору 24 березня 2009 року, тоді як до суду звернулася 20 травня того ж року. Цей факт вона визнала і у листі до відповідача, датованого 3 квітня 2009 року, де вказала, що отримала повідомлення про звільнення саме 24 березня вказаного року із чотирма додатками, одним серед яких була копія наказу про звільнення.
Суд першої інстанції взяв до уваги те, що факт пропуску даного терміну позивачка не оспорювала; поважних причин пропуску строку не навела та не пояснила, що перешкоджало їй дотриматись вимог закону і своєчасно порушити цивільний процес у суді проти ТзОВ «Дельта Україна».
За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 пропустила установлений законом строк звернення до суду без поважних причин і постановив правильне рішення про відмову у задоволенні позову за пропуском цього строку.
Висновки суду достатньо мотивовані, підтверджені доказами, відповідають положенням законодавства та фактичним обставинам справи.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що датою для звернення до суду за захистом своїх інтересів вона обрала дату отримання трудової книжки, оскільки саме трудова книжка, а не наказ, в даному спорі є належним доказом, на підставі якого апелянт у відповідності до частини 1 ст.233 КЗпП України використала своє право на звернення до суду, колегія суду вважає неспроможними з таких підстав.
Із системного аналізу частини першої статті 233 КЗпП України випливає, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався, або повинен був дізнатися про порушення його права, законодавець конкретизував це правило стосовно до випадку звільнення працівника, визначивши місячний строк для звернення до суду в справах про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Обчислення строку з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки є лише конкретизацією загального правила про обчислення строку, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його суб’єктивних трудових прав. Встановивши альтернативу, законодавець не визначив суб’єкта, який має право обрати той чи інший день для початку обчислення строку. Зважаючи на те, що більш ранньою дією власника було вручення ОСОБА_2 рекомендованого листа з копією наказу про звільнення, оскільки дізнатись два рази про одне і те саме неможливо, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що саме з цієї дати позивачка знала про порушення її права.
Твердження апелянта про те, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем у березні місяці і аж до 17 квітня 2009 року не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді та не були підтверджені доказами. Саме апелянт в апеляційній скарзі зазначила, що заробітну плату отримала лише за лютий 2009 року, а її перебування на лікарняному у березні 2009 року ТзОВ «Дельта Україна»не було оплачено.
Заяви або клопотання поновити строк звернення до суду апелянт не подавала. Доказів про наявність поважних причини, які могли бути пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача у визначені законом строки звернутись до суду за вирішенням трудового спору позивачка не представила і суд в процесі слухання справи не здобув, такі не представлено і в засідання апеляційного суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому доходить висновку, що підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.