ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
27 вересня 2011 року 14:43 № 2а-11968/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 16.08.2011 р.), Федикович М.Я. (директор, діє на підставі Статуту)
від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність від 02.08.2011 р. № 3572-10-009)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Папірінфо»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 00000862307 від 03.06.2011 та № 0000852307 від 03.06.2011,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Папірінфо»з позовом до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: (1) № 00000862307 від 03.06.2011, яким позивачу нараховано 25394 грн. за платежем податок на прибуток (20315 грн. основний платіж, 5079 грн. штрафні санкції) та (2) № 0000852307 від 03.06.2011, яким позивачу нараховано 20315 грн. за платежем «ПДВ»(16252 грн. основний платіж, 4063 грн. –штрафних санкцій), які прийняті за результатами перевірки його правовідносин з ПП «УПТК-Агро»за період з.01.10.2010 по 31.01.2011 року.
Позивач зазначає, що перевірка проводилась ДПІ на виконання постанови слідчого від 29.03.2011 про проведення перевірки позивача, а отже, відповідно до 86.9 ПК України, податковий орган не вправі приймати податкові повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду по кримінальній справі. В цьому випадку, як зазначає позивач, матеріали перевірки, проведеної за рішенням слідчого, передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність. Вже виходячи лише з цього, позивач вважає спірні рішення протиправними.
Окрім того, позивач зазначає, що здійснює торгівлю невеликими партіями паперу і при формуванні валових витрат та податкового кредиту з ПДВ діяв відповідно до вимог податкового законодавства, яке передбачає фактичне здійснення господарських операцій, підтвердження операцій первинними документами, наявність податкових накладних, що і було дотримано у відносинах з ТОВ «УПТК-Агро». В контексті наведеного позивач також надав первинні матеріали щодо подальшого руху товарів, придбаних у ПП «УПТК-Агро».
Відповідач зазначає, що положення п. 86.9 ПК України застосовуються лише у випадку, якщо порушено кримінальну справи у сфері податкових відносин стосовно посадових осіб платника податків, що перевірявся, а отже у даному випадку у ДПІ не було підстав не приймати оскаржувані рішення. Крім того, ДПІ зазначає, що за результатами перевірки контрагента позивача ДПІ за місцезнаходження цього контрагенту встановлено відсутність необхідних трудових та матеріальних ресурсів.
В судовому засіданні 20.09.2011 року за клопотанням ДПІ було оголошено перерву у зв’язку з необхідністю надання ДПІ додаткового часу для підготовки до розгляду справи та подання суду витребуваних документів.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.09.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва в період з 26.04.2011 року по 12.05.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Папірінфо»(код 36883971; м. Київ, вул. Феодосійська 6 кв. 48) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «УПТК-Агро»(код 34803150; м. Чернівці, вул. Богомольця 17 кв.1) за період з 01.10.2010 року по 31.01.2011 року.
За результатами перевірки складено Акт № 242/1-23-70-36883971 від 19.05.2011 р.
Як вбачається із вступної частини Акту перевірки вона проведена на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СВПМ ДПА в Чернівецькій області Іванович Л.М. від 29.03.2011 року, копія якої залучена до матеріалів справи.
В результаті перевірки встановлено порушення позивачем: п/п. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело на думку ДПІ до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року у сумі 20315 грн., та порушення п/п. 7.4.1., п/п. 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело на думку ДПІ до завищення податкового кредиту за грудень 2010 року у сумі 16252 грн.
Висновки податкового органу ґрунтуються на наступному. Між ТОВ «Папірінфо»та ПП «УПТК-Агро»укладено усну угоду про поставку паперу крейдованого. На виконання цієї угоди позивачу виставлено рахунок-фактуру від 02.12.2010 року № 144.
Як зазначено в Акті перевірки (п. 3), тобто визнається податковим органом, ПП «УПТК-Агро»було поставлено товар, на що виписана податкова накладна № 144 від 02.12.2010 р. на партію товару у кількості 5185 пач./арк. на суму 97512 грн. з ПДВ –16252 грн.
В Акті перевірки позивача також зазначено (п. 3), що фактичне виконання отримання товару підтверджується видатковою накладною № 144 від 02.12.2010 року, тобто податковим органом визнається фактичне здійснення спірних операцій. Вартість отриманого товару, як йдеться в акті перевірки, була віднесена підприємством до складу валових витрат за 4 квартал 2010 року у сумі 81260 грн. Оплата проведена 17.01.2011 р. на загальну 97512 грн. з ПДВ –16252 грн.
Наведені обставини також відповідають матеріалам справи, зокрема: за видатковою накладною № 144 від 02.12.2010 року про передачу позивачу товару на складі покупця, що не передбачає транспортних відносин між продавцем та покупцем, а саме: (1) Папір крейдований Brite Silk»90 формат А3, одиниця виміру - пачки, кількість 685, ціна за одиницю без ПДВ 116 грн., сума без ПДВ 7946 грн., сума з ПДВ 95353 грн.; (2) Папір крейдований Fine»80 (64*90), одиниця виміру –аркуші, кількість 4500, ціна без ПДВ 0,40 грн., сума без ПДВ –1800 грн., вартість з ПДВ –2160 грн. з ПДВ.
При цьому, щодо подальшого руху придбаного товару, позивачем під час розгляду справи надано видаткову накладну № ПІ-001367 від 22.12.2010 року з ДП «Газетно-журнальне видавництво»на реалізацію 685 пачок раніше придбаного паперу по ціні 120 грн. без ПДВ на загальну суму 989640 грн. з ПДВ, що свідчить про реалізацію товару з прибутком. Позивачем також надано копію довіреності на отримання матеріальних цінностей № 11 від 22.12.2010 року, видану отримувачем товару, що в сукупності з іншими первинними документами підтверджує фактичну передачу раніше придбаного товару іншому покупцю.
Крім того, щодо подальшої реалізації раніше придбаного товару, позивачем також надано видаткову накладну № ПІ-001310 від 03.12.2010 року з ТОВ «Триада-Прінт»щодо реалізації 6500 арк. раніше придбаного паперу по ціні 0,4221 грн. без ПДВ (за 4500 арк.) та по ціні 0,4807 грн. без ПДВ (за 2000 арк.) на загальну суму 3433,02 грн. з ПДВ, тобто з прибутком. Позивачем додатково надано довіреність на отримання матеріальних цінностей № 1908 від 03.12.2010 року, а саме –на отримання зазначеного вище товару. Під час розгляду справи відповідачем не наведено обставин та не надано доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій з придбання та подальшої реалізації раніше придбаного товару.
В контексті наведеного, суд також зазначає, що позивачем до матеріалів справи залучено договір оренди приміщення складу (сховища) від 24.03.2010 року № 01/04/2010, який укладено з ТОВ «Деапт»та відповідно до якого на період до 01.04.2011 року позивач орендував складські приміщення площею 116 кв.м., що також підтверджується на стор. 3 Акту перевірки. Під час розгляду справи відповідач не довів недостатності зазначеного приміщення для здійснення спірної операції.
Як вбачається з Витягу з ЄДР до основних видів діяльності позивача віднесено оптову торгівлю папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям, а отже придбання зазначених видів товарів відповідає звичайній господарській діяльності позивача. На наведене вказує і надана позивачем банківська виписка, з якої вбачається звичайність вчинення операцій з купівлі-продажу паперу, заправки картриджів, ремонту обладнання для друку.
У той же час, в Акті перевірки зазначається, що подальшою перевіркою встановлено, що кількість працюючих в ПП «УПТК-Агро»одна особа, остання декларація з податку на прибуток за 2010 рік має статус «не дійсна». Проте в Акті не зазначено та під час розгляду справи ДПІ не зазначено ким, коли та на якій підставі вона визнана «недійсною»та наявності правових підстав для визнання декларації «недійсною». В Акті також зазначено, що остання декларація з ПДВ подавалась в січні 2011 року, тобто з акту перевірки вбачається, що контрагент подавав податкову звітність з ПДВ за період здійснення операцій з позивачем. В Акті також зазначено, що згідно з деклараціями з податку на прибуток, які, як зазначено вище ДПІ при цьому одночасно вважає недійсними та які не були надані під час розгляду справи, можна зробити висновок про відсутність основних засобів, амортизаційних відрахувань, трудових ресурсів.
В акті перевірки позивача також зазначається, що ДПІ у м. Чернівці проведено перевірку ПП «УПТК-Агро»про що складено Акт № 548/23-2/34803150 від 11.03.2011 року, зміст якого відтворено а акті перевірки позивача. В цьому акті, зокрема, зазначено, що свідоцтво платника ПДВ цього підприємства анульовано 28.12.2009 року, тобто після здійснення спірних операцій, а отже подальше анулювання реєстрації платника ПДВ не впливає на юридичну значимість раніше виданих податкових накладних.
В акті перевірки позивача зазначено, що у провадженні СВ ПМ ДПА в Чернівецькій області знаходиться кримінальна справа № Я-110098, порушена 14.02.2011 року за статтею 205 ч. 2 КК України по факту створення суб’єкта підприємницької діяльності ПП «УПТК-Агро»з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду. В акті перевірки позивача також зазначається, що операції з контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій. Доказів набрання законної сили вироком суду по даній справі відповідачем не надано.
З Акту перевірки позивача вбачається, що висновки Акту перевірки позивача, в частині висновків що контрагента, ґрунтувалися лише на аналогічних висновках ДПІ у м. Чернівці стосовно «УПТК-Агро».
Відтак, ДПІ приходить до висновку, що угода між позивачем та ПП «УПТК-Агро»є нікчемною, у зв’язку з чим позивач не мав правових підстав, на думку ДПІ, формувати спірні суми валових витрат та податкового кредиту.
На підставі зазначених висновків, ДПІ прийнято вищенаведені податкові повідомлення-рішення: від 03.06.2011 року № 0000852307 щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ всього на суму 20315 грн. та від 03.06.2011 року № 00000862307 щодо визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток всього у розмірі 25394 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 78.1. ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі отримання податковим органом постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
Наведене положення не містить вказівки на коректно визначених статей КК України за ознаками вчинення злочину за якими має бути порушено кримінальну справі та доручено провести податкову перевірку.
Згідно з п. 86.9 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.
Виходячи із змісту, суті і призначення цієї норми, умови застосування цієї норми щодо не надіслання податкових повідомлень застосовуються у разі, якщо перевірка призначена відповідно до вимог КПК України або закону про оперативно-розшукову діяльність. Ця норма не містить приписів, що призначення такої перевірки повинно бути пов’язано із вчиненням злочинів за конкретно визначеними статтями КК України або з конкретно визначеним предметом вчиненого злочину. Ця норма не містить вказівки, що певна кримінальна справа повинна бути порушена відносно конкретного платника податків або посадових осіб підприємства, щодо якого призначена податкова перевірка. В даному випадку, при застосуванні цієї норми має значення факт призначення слідчими органами перевірки стосовно конкретного платника податків, за результатами якої платнику може бути розраховано грошове зобов’язання.
В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України дана норма не підлягає розширеному тлумаченню, на чому фактично наполягає відповідач у даній справі зазначаючи, що дана норма застосовується у разі якщо кримінальна справа порушена відносно платника податків (посадових осіб підприємства), що перевіряється та перевірка стосується податків і зборів, оскільки приписи п. 86.9. ПК України не містять таких положень.
В даному випадку зазначена норма є спеціальною щодо обставин, з якими пов’язано її застосування, та дій податкового органу, що вчиняються за наявності таких обставин у зв’язку з проведенням перевірки, а отже наведена норма підлягає застосуванню за принципом «так як є».
При цьому, суд зазначає, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ПК України, п/п. 4.1.4. ПК України).
В даному випадку, як встановлено судом, перевірка проводилась на підставі рішення слідчого про проведення перевірки конкретного платника податків – позивача. Відтак, враховуючи, що обставини перевірки відповідають умовам застосування п. 86.9 ПК України та ДПІ не надано доказів ухвалення вироку суду та набрання ним законної сили на час ухвалення оскаржуваних рішень, ДПІ не мала правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень, а відтак вони є протиправними та вже з цих підстав підлягають скасуванню, як прийняті передчасно.
Щодо суті порушень податкового законодавства за операціями, за якими сформовані спірні суми валових витрат та податкового кредиту, які (порушення) на думку ДПІ мали місце, суд зазначає наступне.
В період формування позивачем спірних сум валових витрат та податкового кредиту, правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту, регулювалися відповідними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі також –Закон про прибуток) та Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до п. 5.1. Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
При цьому, відповідно до п. 1.31. Закону про прибуток, під продажем товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 вищезгаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Що стосується формування податкового кредиту з ПДВ, суд зазначає наступне.
Так, в контексті спірних відносин, об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.
Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п/п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту –якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.
При цьому, відповідно до підпункту 7.2.8 Закон України "Про податок на додану вартість" за наявності оригіналу податкової накладної, навіть у випадку невключення її до реєстру отриманих податкових накладних, наведене не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку, на що вказує ДПА України у своєму листі від 14.10.2010 р. № 502/4/16-1510.
У взаємозв’язку з вищенаведеним слід додати, що Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні .
Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 3 названого Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які фіксують та підтверджують факт здійснення господарських операцій, супроводжують здійснення цих операцій і податкову звітність платника податків.
Таким чином, аналізуючи наведене в сукупності, суд, в контексті спірних відносин, приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ (включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту) виникають, зокрема, у разі: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (3) придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру товарів, умов їх постачання, тощо); (6) наявності у покупця податкової накладної (щодо формування податкового кредиту з ПДВ).
У взаємозв’язку з наведеним слід додати, що виходячи з наведених вище положень законодавства при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що сукупність наданих позивачем первинних, звітних документів та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення спірної операції та реальність поставки. Сукупність підтверджуючих поставки документів не дає підстав для сумніву у реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.
Більш того, як вбачається з Акту перевірки, фактичне здійснення спірних операцій підтверджується і самим податковим органом.
Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та його основним видам діяльності.
Аналіз операції з придбання товарів та їх подальшого продажу свідчить, що позивач здійснював подальшу реалізацію з прибутком.
Дослідивши матеріали справи, суд також приходить до висновку, що вищезгадані податкові накладні видані за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1, п. 4.1., п. 4.5., п/п. 6.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", а податковий кредит сформований відповідно до положень п. 7.5. Закону про ПДВ.
Зазначена вище податкова накладна № 144 від 02.12.2010 року за формою та змістом відповідає вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.
Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ (у т.ч. згідно даних з офіційного сайту ДПС України), а отже видача ним податкових накладних за фактично вчиненою операцією є правомірною.
Крім того, у взаємозв’язку з вищенаведеним, суд також зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" не містить такої підстави для невизнання права покупця на податковий кредит, як визначення статусу декларацій контрагентів покупця недійсними (в контексті викладених в Акті обставин щодо декларації контрагента з податку на прибуток за 2010 рік). Законодавством взагалі не передбачено такої дії, функції або рішення податкового органу як визнання недійсними податкових декларацій. Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(п/п. 4.1.2.) податковим органам надавалося право невизнання податкових декларацій податковою звітністю, а не визнання декларацій недійсними. Проте, відповідачем не доведено факту невизнання податкових декларацій контрагента позивача, документального підтвердження невизнання цих декларації (лист на адресу контрагента з доказами направлення та вручення) та правомірності невизнання цієї декларації. Більш того, як вбачається з акту перевірки декларація з ПДВ контрагента за грудень 2010 року (спірний період) була подана та Акт не містить інформації щодо її невизнання.
Суд також наголошує на тому, що обов’язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Кожний платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції (наприклад, недекларування податкових зобов’язань), за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати), чого в даному випадку також не доведено відповідачем, не впливає на формування валових витрат та податкового кредиту покупцем.
Відповідачем також не надано вироку щодо посадових осіб контрагента позивача або позивача, який би свідчив про вчинення їх посадовими особами протиправних дій, зокрема, в контексті оподаткування спірних операцій.
Суд також враховує, що в контексті доводів ДПІ про відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів, ДПІ не надано документальних доказів на підтвердження таких тверджень, а саме - конкретно визначених податкових декларацій (податкових розрахунків) або іншої фінансової звітності з аналізу якої можна б було встановити відсутність амортизаційних нарахувань, основних засобів, трудових ресурсів (звітність з ПДФО). Відповідачем також не доведено кількості працівників контрагента та конкретно визначених ресурсів, які повинні були бути у контрагента для виконання спірних операцій, однак були відсутні. ДПІ не доведено, що характер спірних операцій не дозволяв організувати її з боку контрагента тими ресурсами, які були у його наявності, зокрема організувати передачу товару на складі покупця за участю лише директора контрагента позивача.
Відповідачем взагалі не наведено будь-яких конкретних фактів порушення позивачем податкового законодавства.
Відповідачем не надано під час розгляду справи доказів суперечності спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а саме - рішення суду про визнання недійсним правочину, як-то передбачено ч. 3 ст. 228 ЦК України. З урахуванням вищенаведеного в сукупності судом під час розгляду також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність спірних операцій.
В акті перевірки та під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в окремо або сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
В даному випадку відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних операцій та які б відповідно до вимог податкового законодавства унеможливлювали або ставили під сумнів законність формування позивачем спірних сум валових витрат та податкового кредиту за вищезгаданими операціями.
Виходячи з вищенаведеного в сукупності, при наявності документального підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, наявності у позивача первинних документів, що супроводжували дані операції, у т.ч. податкової накладної, суд приходить до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував валові витрати і податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірні суми валових витрат та податкового кредиту не має, що в свою чергу свідчить про те, що висновки відповідача в акті перевірки та, відповідно, оскаржувані рішення, не враховують фактичних обставин взаємовідносин позивача з його контрагентом та вищезазначених приписів законодавства, а отже оскаржувані рішення є необґрунтованим та протиправним.
Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваних рішень. В свою чергу, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, які б спричиняли невизнання права позивача на спірні суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. У зв’язку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.
Керуючись вимогами ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Папірінфо» (код 36883971; м. Київ, вул. Феодосійська 6 кв. 48) задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва № 00000862307 від 03.06.2011 та № 0000852307 від 03.06.2011.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Папірінфо»на відшкодування судового збору (державного мита) 3,40 гривень.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Кармазін
Повний текст постанови складено та підписано 30.09.2011 року.