Справа № 22-ц-1309/11 Головуючий у 1 інстанції: Павлів
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Петричка П.Ф.
суддів: Зверхановської Л.Д., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: позивачів, їх представника –ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дрогобицької районної державної адміністрації про визнання права власності, визнання частково недійсним договору дарування будинку, визнання недійсним рішення Дрогобицької районної ради та свідоцтва про право власності на будинок.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. В апеляційній скарзі зазначають, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого суд прийшов до неправильного висновку. Вказують, що при винесенні рішення Дрогобицької районної ради №70 без дати 1988 року про оформлення права власності на будинок за ОСОБА_6 не було рішення виконкому Лішнянської сільської ради, яке повинно передувати винесенню рішення районною радою, чого суд не взяв до уваги. Спірний будинок будував ОСОБА_8, оскільки його батько був інвалідом і не міг будувати будинок, а свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що будинок будував ОСОБА_8 Доказом того, що спірний будинок будувався ОСОБА_8 є і те, що на його ім»я у 1978 році видавався проект по газифікації будинку, однак цим доказам суд не дав оцінки. Крім того, судом не оглядалися оригінали погосподарських книг, а їх ксерокопії, які знаходяться в матеріалах справи №2-а-13/2008, є нечіткими. Вказують, що суд не дав оцінки і заповіту ОСОБА_11, згідно із яким спадкове майно мало належати його синові ОСОБА_8, а після його смерті –ОСОБА_3
Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, місцевий суд виходив з того, що позивачі не довели ті обставини, на які вони покликалися як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є дружиною, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 –дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8.
Подаючи позови про визнання за ними права власності на відповідні частки у житловому будинку АДРЕСА_1, позивачі просили визнати за ними це право як за спадкоємцями за законом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8
Відповідно до ст. 529 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на момент відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_8, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка б належала при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Отже, позивачі були спадкоємцями за законом померлого ОСОБА_8
Своє право щодо спадщини ОСОБА_8 позивачі реалізували, оскільки ОСОБА_5 12.03.1993 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, ОСОБА_3 - 1.12.1992 року подала у нотаріальну контору заяву про те, що вона не претендує на оформлення спадкових прав після смерті чоловіка, а ОСОБА_4 взагалі не зголосився як спадкоємець, хоча безумовно знав про смерть батька.
Крім того, подаючи заяви до Дрогобицької державної нотаріальної контори, позивачі не вказали, що до спадкової маси належить і спірний житловий будинок, а зазначили, що після смерті ОСОБА_8 залишилось спадкове майно –лише незакінчений будівництвом житловий будинок, який знаходиться в с. Лішня по вул. Польовій.
Доказів того, що ОСОБА_8 був власником житлового будинку АДРЕСА_1 позивачі не подали.
Документи на газифікація житлового будинку АДРЕСА_2 не є доказом належності ОСОБА_8 даного будинку на праві приватної власності.
Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним рішення виконкому Дрогобицької районної ради №70 від 17.03.1988 року, оскільки воно видавалась, як ствердив представник Дрогобицької РДА на підставі довідок сільських рад про те, за ким рахується будинковолодіння, а згідно копій погосподарських книг, які знаходяться в матеріалах справи Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №2-а-13/2008, головою спірного будинку після смерті ОСОБА_11 була відповідачка ОСОБА_3
Крім того, від часу отримання 22.03.1988 року свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1, на ім»я ОСОБА_3 і до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 не вважав порушеними свої права власника, оскільки не намагався жодним способом захистити чи поновити їх.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Просячи визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, який був укладений 30.12.2005 року, позивачі не вказали, на якій саме правовій підставі вони просять визнати його недійсним, а відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про безпідставність вимог позивачів і у цій частині.
Твердження апелянтів про те, що суд не дав належної оцінки усім доказам по справі, є безпідставними, оскільки оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: