Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 вересня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Григоренка М.П., Гордійчук С.О.
при секретарі судового засідання Коробчук А.М.
за участю ОСОБА_1, представників: ОСОБА_2 –ОСОБА_3; ОСОБА_4 –ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 13 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ВРЕР ДАІ м. Рівне УДАІ УМВС України в Рівненській області про вилучення і передачу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та автомобіля для реєстрації в органах реєстрації транспортних засобів,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 13 липня 2011 року зазначені вимоги позивача задоволено частково: вилучено у ОСОБА_1 те передано ОСОБА_4 автомобіль „PEUGEOT PARTNER”, кузов №НОМЕР_2, 1999 року випуску, для реєстрації в органах реєстрації транспортних засобів.
Позивачу відмовлено в задоволенні вимоги про зобов’язання ОСОБА_1 передати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії ВКС №НОМЕР_3 автомобіля „PEUGEOT PARTNER”, кузов №НОМЕР_2, 1999 року випуску.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На її обґрунтування зазначалося про помилковість висновку міського суду щодо зобов’язання ОСОБА_1 передати позивачу спірний транспортний засіб, оскільки рішенням Рівненського міського суду від 24.11.2010 року, яке набрало законної сили, вже зобов’язано ОСОБА_1 передати цей автомобіль на користь другого відповідача –ОСОБА_2.
Вважав, що задоволення судом позову позбавляє відповідача речового права на транспортний засіб, яке ґрунтується на підставі неоспореного свідоцтва про реєстрацію автомобіля.
Також посилався на неповну оплату ОСОБА_4 судових витрат у справі та недоведеність права спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль.
З наведених міркувань просив рішення Рівненського міського суду від 13 липня 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 скасувати,
Справа №22-1736-11 Головуючий у 1 інстанції: Доля В.А.
Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В.
ухваливши в цій частині нове рішення, яким відмовити їй у задоволенні вимоги про
вилучення транспортного засобу у ОСОБА_1.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2, підтримавши апеляційну скаргу, надав пояснення в межах її доводів.
Представник ОСОБА_4, заперечуючи проти задоволення скарги, посилалась на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
ОСОБА_1 визнав доводи скарги повністю, про що пояснив у судовому засіданні.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів
дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Рівненського міського суду від 24.11.2010 року, яке набрало законної сили, вже зобов’язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 спірний автомобіль, однак оскільки це рішення суду на час вирішення спору не виконане, а ОСОБА_2 не вчиняє дій на його виконання, а транспортний засіб визнано об’єктом спільної сумісної власності подружжя, тому місцевий суд вилучив його у ОСОБА_1 і зобов’язав передати позивачу для реєстрації в органах реєстрації транспортних засобів.
Проте з такими висновками не може погодитися колегія суддів.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу прав позивача на автомобіль, який придбано за час перебування її у шлюбі з другим відповідачем. Зазначений транспортний засіб останнім було відчужено на користь іншої особи –першого відповідача, а згодом договір купівлі-продажу його визнано недійсним і зобов’язано останнього передати другому відповідачу. Оскільки рішення суду про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності не виконане, тому позивач вимагала передати їй речові права як співвласнику автомобіля.
З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2006 року за час перебування позивача і ОСОБА_2 у шлюбі придбано і зареєстровано титульне право власності за останнім на автомобіль „PEUGEOT PARTNER”, кузов №НОМЕР_2, 1999 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.
31 березня 2009 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 – прийняв у нього цей автомобіль на підставі біржової угоди купівлі-продажу, оформленої на Товарній біржі „Альянц” за №5585\18-06.
Ці обставини сторонами не оспорюються й підтверджені висновками Рівненського міського суду, зробленими у своєму рішенні від 24 листопада 2010 року, яке набрало законної сили (а.с. 7-7, зв.).
Зазначеним рішенням суду було визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і оформлений біржовою угодою на Товарній біржі „Альянц” 31.03.2009 року за №5585\18-06. Зобов’язано ОСОБА_1 повернути транспортний засіб на користь ОСОБА_2.
Оскільки рішення суду про повернення спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, добровільно не виконується через ухилення відповідачів, тому ОСОБА_4 звернулася до суду з вимогами про визнання недійсним свідоцтва серії ВКС НОМЕР_3 про реєстрацію автомобіля „PEUGEOT PARTNER”, вилучення цього свідоцтва у ОСОБА_1, вилучення автомобіля у ОСОБА_1 з передачею позивачу для реєстрації на її ім’я.
В засіданні міського суду ОСОБА_4 просила залишити без розгляду вимогу про визнання недійсним свідоцтва, що було задоволено. В частині вилучення автомобіля і його передачі на користь позивача для реєстрації в органах реєстрації транспортних засобів позову задоволено, а щодо зобов’язання ОСОБА_1 передати ОСОБА_4 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - відмовлено.
Між тим, приходячи до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів враховує невідповідність досягнутих міським судом висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права.
Згідно з ч. 2 ст. 60 СК України –вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Факт належності спірного транспортного засобу позивачу і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності встановлено рішенням Рівненського міського суду від 24 листопада 2011 року, як і визначено цивільні права і обов’язки осіб щодо цього автомобіля, а саме - зобов’язано ОСОБА_1 повернути його ОСОБА_2. Таким чином, правовідносини з приводу розпорядження спірним майном, як на те правильно покликається апелянт, вже врегульовані попереднім рішенням суду.
З роз’яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у абз. першому п. 24 своєї постанови від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, видно, що до складу майна, яке підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, яке знаходиться у третіх осіб.
Тому за таких обставин ОСОБА_4 права вимоги на повторне вилучення у ОСОБА_1 транспортного засобу, однак вже на свою користь, не набула. Натомість в неї існує право звернутися до суду за поділом спірного майна як про це зазначено у ст. 71 СК України та п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”.
Окрім того, позивач на обґрунтування своїх вимог не навела будь-яких доказів про те, що спірне майно (автомобіль) як об’єкт спільної сумісної власності подружжя виявляється необхідним саме їй для виконання пов’язаної з використанням транспортного засобу систематичної діяльності або для задоволення своїх побутових чи інших обґрунтованих потреб.
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність речового права подружжя на спірний автомобіль, то вони не можуть прийняті колегією суддів, адже спростовуються висновками міського суду в своєму рішенні від 24 листопада 2010 року.
Вбачається, що суд попередньої інстанції уваги на зазначені обставини не звернув, що призвело до ухвалення ним оскаржуваного рішення, яке не може залишатися чинним.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід частково задовольнити, скасувавши рішення суду і ухваливши нове про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 13 липня 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 скасувати, відмовивши їй у задоволенні вимоги про вилучення у ОСОБА_1 та передачу на користь позивача автомобіля „PEUGEOT PARTNER”, кузов №НОМЕР_2, 1999 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий: Судді: