Справа № 2-4106/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"06" вересня 2011 р.               Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді                                       Шевченко Н.М.,

                при секретарі                                    Кириловій Г.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні при попередньому розгляді в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в місті Києві про зняття арешту з частини  квартири, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в місті Києві про зняття арешту з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності померлому ОСОБА_2, мотивуючи свої вимоги тим, що на зазначену квартиру накладено арешт у зв`язку з примусовим виконанням рішення Залізничного районного суду м. Києва від 19 січня 1999 року, яке на теперішній час виконано та державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті її чоловіка,  відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири, яку прийняти позивачка не може в зв’язку з арештом. Після звернення до відповідача із заявою про зняття арешту з частини квартири, що належала її чоловікові ОСОБА_2 на праві власності, позивачу було відмовлено, посилаючись на те, що виконавче провадження по справі знищено, в зв’язку з чим позивачка була змушена звернулась до суду.

Позивачка в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином, однак надала суду заяву, у якій просить розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив, однак до суду надійшло повідомлення від головного державного виконавця Кирика А.О. про слухання справи без участі уповноваженого їх представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст.  15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, 13 липня 1977 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис № 907 (а.с.6)

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_2 та членам його сім’ї: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях, про що свідчить Свідоцтво про право власності на житло від 02 квітня 2002 року. (а.с. 7)

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 19 січня 1999 року зобов’язано  стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 на користь Колективної Автостоянки № 17 Залізничного району м. Києва  солідарно збитки в розмірі 2719,00 грн.(а.с. 8-9)

22.04.2004 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського управління юстиції з метою забезпечення виконання рішення суду винесено постанову № 8/14, якою накладено арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що на праві власності належить ОСОБА_2. (а.с. 11)

Як стверджує позивачка, борг зі сторони ОСОБА_2 було погашено, а  державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ в місті Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, позивачка звернулась до 10-ої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка, однак нотаріусом відмовлено, так як частина квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2 знаходься під арештом.

В зв’язку з чим, позивачка звернулася до ВДВС Дніпровського РУЮ в місті Києві щодо зняття арешту з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_2, про що їй надали відповідь, що згідно з актом  знищення виконавчих проваджень від 22.10.2006 року, виконавче провадження по даній справі знищено. (а.с.12)

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа,  яка вважає,  що майно,  на  яке  накладено  арешт, належить  їй,  а не боржникові,  може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно  і  про  зняття  з  нього арешту.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)

          На теперішній час не існує можливості встановити обставини винесення постанови державним виконавцем про закінченню виконавчого провадження по накладенню арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що на праві на праві власності належала ОСОБА_2, оскільки, згідно п. 9.8 Наказу Міністерства юстиції України про порядок роботи з документами в органах Державної виконавчої служби, строки зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень та здавальних описів (завершених виконавчих проваджень) становлять 3 (три) роки, після чого вони підлягають знищенню.

Крім того, відповідно до п. 9.10 Наказу Міністерства юстиції України про порядок роботи з документами в органах Державної виконавчої служби завершені  виконавчі  провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення  (додаток  17),  якщо передбачений  для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в  якому  складений  акт.  Наприклад,  виконавчі   провадження   з трирічним  строком  зберігання,  завершені  у  2009  році,  можуть включатися в акт, що буде складений не раніше 1 січня 2013 року. Виконавчі провадження,  строки  зберігання  яких закінчилися, підлягають  знищенню  після  затвердження   акта   про   вилучення виконавчих  проваджень  для  знищення  керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

А тому слід вважати, що завершення  виконавчого  провадження та закінчення строків зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень є підставою для їх знищення.

Суд бере до уваги також повідомлення з ВДВС Дніпровського РУЮ в місті Києві, що згідно перевірки книг загальної вхідної кореспонденції за 2008-2011 роки, єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, книг обліку виконавчих проваджень переданих державним виконавцем за 200-2011 роки, виконавчі документи, відповідно до яких стороною є ОСОБА_1 на виконанні не перебувають. (а.с.26)

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеними обставини наведені позивачем, які свідчать про факт завершення виконавчого провадження по зобов’язанню ОСОБА_2 за рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 19 січня 1999 року, в результаті чого було накладено арешт на  1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що на праві власності належала ОСОБА_2

Враховуючи те, що позивачка є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, та після смерті чоловіка  може бути спадкоємцем його власності то згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а відповідно ч.1 ст.346 ЦК, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник може вимагати усунення будь-яких порушень в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші заборонені законом угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй  діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

А тому, суд вважає, що позивачка, яка може стати добросовісним набувачем спірної  частини квартири, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження цим майном шляхом зняття арешту з частини цієї квартири.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в місті Києві про зняття арешту з частини  квартири є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 60 Закону України «Про виконавче провадження», п.п. 9.8, 9.10 Наказу Міністерства юстиції України про порядок роботи з документами в органах Державної виконавчої служби, ст. 150 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 321, 328, 346, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 57, 58, 60, 61, 64, 88, 208, 209, 212-215, 218  Цивільного процесуального кодексу України, суд,  –

в и р і ш и в:

        Позов задовольнити.

Зняти арешт з 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: