Справа №22-ц-2304/11 Головуючий у 1-ій інст. –Микитин В.Я.
Категорія: 45 Доп. в апеляційній ін-т. –Штефаніца Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г
суддів: Павлишина О.Ф., Бермеса І.В.
за участі секретаря: Бандрівської М.Ю.
позивачки ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, адвоката ОСОБА_6. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 та Козівської сільської ради Сколівського району Львівської області за участі третьої особи ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні загальним проїздом та зобов’язання до вчинення дій, -
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Постановлено зобов’язати ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні проїзною дорогою до належного їй житлового будинку АДРЕСА_1 та демонтувати металеві ворота, встановлені на початку проїзної дороги, що веде до цього житлового будинку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю. Цим же рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 1745 грн.50 коп. судових витрат.
Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 оскаржили дане рішення в апеляційному порядку. Вважають це рішення незаконним, таким, що ухвалене з грубим порушенням матеріального і процесуального права. Зокрема зазначають, що суд безпідставно визнав відповідачем у справі ОСОБА_4, оскільки остання не є власником будинку чи присадибної ділянки, не чинила перешкод позивачу в користуванні заїздом, не встановлювала ні огорожі ні металевих воріт, які є предметом спору, а тому покладення на неї обов’язку демонтувати ці ворота та сплатити судові витрати є безпідставним. Апелянти вважають, що суд невірно встановив ту обставину, що спірний заїзд розташований на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності, залишивши без уваги лист Козівської сільської ради що цей заїзд належить до подвір’я ОСОБА_7. На думку апелянтів не відповідає матеріалам справи і та обставина, земельна ділянка, яка виділена для обслуговування будинку відповідачів складається з двох земельних ділянок і позивачка не має можливості облаштувати інший заїзд до своєї садиби. Просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_4, на обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивачки ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_6 та третьої особи ОСОБА_5 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для її задоволення.
Суд першої інстанції, в супереч доводам апелянта, з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував матеріальне і процесуальне право при вирішенні даного позову.
Судом беззаперечно встановлено, що позивачці ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2491 га.. яка надана для його обслуговування цього будинку (а.с.9,10). До земельної ділянки та до будинку ОСОБА_3 як і до сусідніх земельних ділянок та власних будинків відповідача ОСОБА_7 та третьої особи ОСОБА_5, розташованих відповідно за АДРЕСА_2, існує спільний заїзд. Даний заїзд розташований на земельній ділянці загального користування та пролягає від ґрунтової дороги вздовж присадибної земельної ділянки ОСОБА_7 до воріт будинків ОСОБА_3 і ОСОБА_5, що підтверджується копією схем розміщення земельних ділянок, виносу в натурі меж земельних ділянок, викопіюванням з генплану села Козьова (а.с. 12, 13, 18, 19, 83) та підлягає спільному використанню сторонами за призначенням.
Судом встановлено також і те, що при заїзді з дороги села у спірний проїзд відповідач ОСОБА_7, без погодження з Козівською сільською радою та ОСОБА_3 облаштував металеві ворота, які перешкоджають вільному проїзду останньої до своєї земельної ділянки та будинку, що підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку (а.с.15, 17, 29, 36-40, 55, 89-91).
У відповідності до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В супереч твердженням в апеляційній скарзі, відповідачі не надали суду достовірних доказів того, що спірний заїзд знаходиться на належній їм земельній ділянці та не спростували доводів позивачки про те, що їй чиняться перешкоди у вільному проїзді до свого будинку на власній земельній ділянці, оскільки проїзні ворота, що встановили відповідачі на проїзді загального користування, систематично закриваються ними на замок або закручуються дротом.
Відповідач у справі ОСОБА_4 в ході апеляційного розгляду справи підтвердила те, що спірний заїзд, що розташований на земельній ділянці сільської ради, підлягає спільному використанню з позивачем та третьою особою, що ворота на цьому заїзді облаштував її батько ОСОБА_7, а в будинку, який належить йому на праві власності, фактично проживає вона та використовує ці ворота, щоб убезпечити своє господарство від проникнення третіх осіб.
Те, що ОСОБА_7 продовж тривалого часу перешкоджає ОСОБА_3 у вільному проїзді до її садиби через спільний заїзд підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи (а.с.15,17, 29).
Беручи до уваги дані обставини, та виходячи із положень ст.391 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перешкода ОСОБА_3 у вільному проїзді до належної їй садиби чиниться спільними діями як відповідача ОСОБА_7 так і ОСОБА_4, а тому покладення на них обов’язку спільно усунути ці перешкоди, демонтувати металеві ворота та солідарно відшкодувати судові витрати є обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги щодо можливості облаштування позивачу іншого заїзду з дороги від річки Орява не заслуговують на увагу, оскільки спростовані матеріалами справи та є безпідставними.
Зокрема, згідно відповіді керівника відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Сколівської райдержадміністрації за№360 від 26.11.2010 р. існуючий проїзд є єдиним варіантом проїзду до садиб гр. ОСОБА_3 і ОСОБА_5 (а.с.14).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, судом вірно встановлені фактичні обставини справи, а спір вирішено з дотриманням норм матеріального права та процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1ст.308, ст.ст.313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2011 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Штефаніца Ю.Г
Судді: Бермес І.В.
Павлишин О.Ф.