Справа № 22-ц-187/11 Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.
Категорія: 32 Доповідач: Штефаніца Ю.Г.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Павлишина О.Ф.
суддів: Штефаніци Ю.Г., Мусіної Т.Г.
за участі секретаря: Бандрівської М.Ю.,
прокурора відділу Львівської обласної прокуратури ОСОБА_1, позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 травня 2010 року у цивільній справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу про визнання недійсним договору дарування житлового будинку , -
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третьої особи - приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу про визнання недійсним договору дарування житлового будинку в АДРЕСА_1, який було укладено 3 липня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Дане рішення суду оскаржила ОСОБА_2. В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Оскільки при розгляді справи суд неповно дослідив обставини справи, не дав належної оцінки наявним у справі доказам, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а саме рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що суд не врахував тих обставин, що батько позивачки до 1988 року проживав разом з батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в АДРЕСА_1, являвся членом колгоспного двору. Брав участь у веденні господарства та будівництві спірного будинку, оформляв правовстановлюючі документи на цей будинок , а отже, на думку апелянта, мав право на рівну частку на цей будинок з іншими членами колгоспного двору. Вважає, що вона, як правонаступник батька та інвалід 1 групи з дитинства, мала право на частку в спірному будинку, що судом не враховано, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 та прокурора Макогона Ю.І. на обґрунтування доводів апеляційної скарги, заперечення відповідача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову прокурора щодо визнання договору дарування спірного будинку по АДРЕСА_1 недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що спірний об’єкт нерухомості був побудований в 1982 році в період шлюбу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є об’єктом їх спільного майна, як подружжя, які діючи відповідно до положень ч.2 ст.369 ЦК України у встановлений законом спосіб розпорядились цією спільною сумісною власністю. При цьому суд зауважив, що житлові права ОСОБА_2 не порушені, оскільки така продовжує проживати у спірному будинку.
Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить наявним у справі доказам. Вирішуючи даний спір суд першої інстанції неповно дослідив фактичні обставини справи, невірно встановив спірні правовідносини та не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що спірний будинок по АДРЕСА_1 відноситься до колгоспного двору, членами якого були ОСОБА_6, як голова колгоспного двору, а також ОСОБА_7 та їхній син ОСОБА_8 (батько ОСОБА_2), який помер в листопаді 2004 року, що підтверджується як копією свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на спірний будинок, виданого на підставі рішення виконкому Миколаївської районної Ради за №35 від 22 лютого 1990 року(а.с.6), довідкою Пісочнянської сільської ради №02-11/1 від 11 січня 2011 р. (а.с.116), витягами з погосподарської книги по даному господарству (а.с.117-118). Дані обставини визнаються і сторонами.
Однак суд першої інстанції не звернув увагу на дані обставини та не дав їм належної правової оцінки, залишивши без уваги те, що до правовідносин, які виникли до введення в дію Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство.
Згідно роз’яснень постанови пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.95 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Як вбачається з матеріалів справи, та визнається сторонами, ОСОБА_8 до червня 1988 року разом із сім’єю проживав у спірному будинку, а в подальшому вибув у новопридбаний будинок по АДРЕСА_2 в цьому ж селі. Однак продовжував брати участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору по АДРЕСА_1 та не покидав з ним зв’язку до смерті в листопаді 2004 року, що не заперечила в ході апеляційного розгляду справи і відповідач ОСОБА_3.
Згідно з довідкою Пісочнянської сільської ради від 08.10.2004 року, ОСОБА_8 та члени його сім`ї, зокрема дружина ОСОБА_9 та дочка ОСОБА_2, 1983 року народження, значаться прописаними саме по АДРЕСА_1 (а.с. 44).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_8, як член колгоспного двору, який не втратив права на частку в його майні, мав право на власність спірного будинку в рівних частках з іншими членами колгоспного двору –своїми батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 що відповідає і положенням ст.372 ЦК України.
Суд же першої інстанції, при вирішенні спору, невірно визначив правовий статус спірного будинку та дійшов помилкового висновку про що такий є лише об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як подружжя, а не майном колгоспного двору, членом якого і співвласником в рівній частці був і ОСОБА_8.
Беззаперечним є та обставина, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (які померли відповідно ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2) були співвласниками спірного будинку в межах 2/3 його частки, якою мали право розпорядитись на власний розсуд та фактично розпорядились у встановлений законом спосіб, подарувавши своїм дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
В той же час, що стосується частки ОСОБА_8, то в матеріалах справи відсутні будь-які достовірні і беззаперечні докази того, що після його смерті в листопаді 2004 року його частка в майні колгоспного двору, як об’єкт спадкового майна, у встановлений законом спосіб в порядку успадкування перейшла у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з дотриманням прав інших спадкоємців після смерті ОСОБА_8, в тому числі його дочки, ОСОБА_2, інваліда 1-ої групи з дитинства, яка на час смерті батька постійно проживала з ним у спірному будинку та відповідно ст.1241 ЦК України має право на обов’язкову частку у спадщині(а.с.12)
З огляду на викладені обставини та характер спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що договір дарування житлового будинку в АДРЕСА_1, який було укладено 3 липня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в частині дарування 1/3 частини спірного будинку, яка за змістом ч.2 ст.718 ЦК України не могла бути об’єктом дарування, відповідно до положень ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України слід визнати недійсним, у зв’язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.
В решті оспорюваний договір дарування відповідає вимогам закону, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст.314, ст.ст.316,319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Миколаївського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково та визнати недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного в м.Миколаїві Львівської області 03 липня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в частині 1/3 частині цього будинку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Головуючий: Павлишин О.Ф.
Судді: Мусіна Т.Г.
Штефаніца Ю.Г.