Справа № 22-ц-1121/11 Головуючий у 1 інстанції: Цюмрак М.Д.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого- Бермеса І.В.
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.,
при секретарі: Балюк О.С.,
з участю: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення самовільно захопленої земельної ділянки, відновлення огорожі та зобов»язати його не чинити перешкод у користуванні криницею та за позовом ОСОБА_4 до Млиниської сільської ради та третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення Млиниської сільської ради, -
встановила:
Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Позов ОСОБА_4 задовольнено. Визнано рішення Млиниської сільсько ради № 179 від 27.01.2009 року про розподіл присадибних земельних ділянок між сторонами незаконним.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_3
В апеляційній скарзі покликається на те, що не враховано, що звисновком суду про те, що межа не встановлена не можливо погодитися, оскільки та ка межа встановлювалася ще попередніми землекористувачами, вона існувала, однак гр.ОСОБА_4 самовільно її знищив і заявляє, що все подвір"я його.
Просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позову скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про повернення самовільно захопленої земельної ділянки, відновлення огорожі та зобов»язання не чинити перешкод у користуванні криницею, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_4 після смерті свого батька прийняв спадщину у с.Млиниська по сусідству з нею, але постійно проживає у м.Жидачеві. В с.Млиниська навідується періодично.
Відповідно до акту від 09 грудня 2009 року, складеного комісією Млиниської сільської ради, ОСОБА_4 розбив дерев»яну огорожу та самовільно захопив частину присадибної земельної ділянки позивачки, а також чинить перешкоди в користуванні криницею, тому просила суд зобов»язати відповідача повернути їй частину захопленої земельної ділянки, відновити огорожу та не чинити перешкод у користуванні криницею.
ОСОБА_5 звернувся з позовом до Млиниської сільської ради та третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення
сільської ради № 179, мотивуючи свої вимоги тим, що після отримання свідоцтва про право
власності на спадкове будинковолодіння, яке йому залишилося після смерті батька, він
вирішив приватизувати присадибну земельну ділянку, однак між ним і ОСОБА_3 виник спір
відносно суміжного землекористування, тому він звернувся з заявою до сільської ради про
вирішення даного спору. У січні 2009 року ОСОБА_4 отримав рішення сільської ради за № 179 з якого вбачається, що з його землекористування вилучено 0.03 га землі. ОСОБА_4 вважав таке рішення незаконним, оскільки прийнято без його участі, ніхто не заслухав його пояснення, а згідно ст.12 Земельного Кодексу України такі спори розглядаються обов»язково за участю спірних сторін. Оскільки сільська рада порушила даний Закон, тому просив рішення сільської ради визнати незаконним.
Судом встановлено, що суміжне землекористування між сторонами не розділено, межа не встановлена, а тому суд вказав, що немає підстав прийти до висновку про захоплення земельної ділянки ОСОБА_3 відповідачем ОСОБА_4.
Про те, що земельні ділянки не розділені між сторонами і між ними не встановлена межа стверджено відповіддю сільського голови ОСОБА_3 за № 58 від 21.08.2010 року де вказано, що ...акт встановлення і узгодження межі на місцевості та абрис земельної ділянки будуть винесені після набрання законної сили рішення суду (а.с.53).
Суд також вказав, що межа між спірними земельними ділянками на місці не встановлена, а тому невідомо чи захватив ОСОБА_4 частину земельної ділянки позивачки, та відмовив в задоволенні позову ОСОБА_3
При цьому вірно дано і оцінку тому, що вона не довела, що ОСОБА_4 захопив частину її земельної ділянки, не вказала який розмір земельної ділянки ним захоплений.
Тому покликання апелянта на те, що судом не дано належної оцінки тому, що та ка межа встановлювалася ще попередніми землекористувачами, вона існувала, однак гр.ОСОБА_4 самовільно її знищив, є безпідставними.
Отже, висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення в цій частині немає.
Доводи апелянта не спростовують висновків суду, такі не ґрунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.
Скасовуючи рішення Млиниської сільсько ради № 179 від 27.01.2009 року про розподіл присадибних земельних ділянок між сторонами, суд вказав, що позов ОСОБА_4 слід задоволити, оскільки при прийнятті рішення по заяві ОСОБА_4 сільська рада не викликала ні його, ні ОСОБА_3 за своє засідання, розглядалася заяви ОСОБА_4, чим грубо порушено ст.12 ЗК України.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії, дій чи бездіяльності.
Аналогічні роз’яснення містяться в рішенні Конституційного суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Така ж позиція висловлена у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", яким внесено зміни до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", де зазначено, що всі спори, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.
Ураховуючи те, що сільська рада під час вирішення питання про розподіл присадибних земельних ділянок діяла як суб’єкт владних повноважень, то спір в цій частині повинен розглядатися адміністративним судом.
За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Слід роз”яснити ОСОБА_4 право на звернення в суд по нормах Кодексу адміністративного судочинства України.
В решті частині рішення суду слід залишити без зміни.
Керуючись ст.ст. 12, 103, 158 ч.5 ЗК України, ст.ст. 10, 60, 212, п.2 п. 4 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 314 ст. 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2010 року в частині визнання незаконним рішення Млиниської сільської ради № 179 від 27.01.2009 року про розподіл присадибних земельних ділянок між сторонам скасувати та провадження по справі закрити.
Роз”яснити ОСОБА_4 право на звернення в суд по нормах Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду в решті частині залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.
Головуючий:
Судді: