Справа № 2-2043/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И                                  

22 вересня 2011 року    Зарічний районний суд м. Суми в складі:

                                                               головуючого –судді Сидоренко А.П.

з участю секретаря –Косухіної Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за  позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

Позивач звернувся з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем 28 січня 2008 року укладений кредитний договір №700003294, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 27816,78 доларів США, що мали споживчу вартість на момент укладення договору 152992,29 грн. на споживчі цілі –придбання автомобіля. Посилаючись на те, що предмет кредитного договору визначений в іноземній валюті і не містить грошового еквіваленту в національній валюті, розрахунки за цим договором здійснювалися в доларах США, відповідач та позивач не мають документів, які б підтверджували наявність індивідуальної ліцензії, а тому використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить законодавству. Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Просить визнати недійсним кредитний договір № 700003294 від 28 січня 2008 року , укладений між ЗАТ «Альфа-Банк»та ОСОБА_1, зобов’язати сторони повернути все отримане за кредитним договором.

В судове засідання сторони не з’явилися, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

В письмових запереченнях представник ПАТ «Альфа-Банк»зазначив, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною із сторін договору. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що  28 січня 2008 року між ЗАТ „Альфа-Банк”, який в подальшому було перейменоване в ПАТ „Альфа-Банк”, та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 700003294, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 27816,78 дол. США строком по 29 січня 2014 року зі сплатою 14,5% річних (а.с.7-14).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.  

Як вбачається з матеріалів справи, 03 грудня 2001 року Національним банком України видано ЗАТ „Альфа-Банк” банківську ліцензію № 61 на право здійснювати банківські операції, та письмовий Дозвіл № 61-4 від 25 червня 2007 року на право здійснювати операції з валютними цінностями. Таким чином, банк має право здійснювати операції  з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі  отриманої від Національному банку України банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.

Отже, надання ЗАТ «Альфа-Банк»кредиту в іноземній валюті  та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої відповідачу НБУ, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, тому доводи позивача про обов'язковість отримання банком індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при укладенні договору були дотримані вимоги чинного законодавства, тому позов не підлягає задоволенню.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти - гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом міністрів України.

Поряд с цим, Положенням  «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, (перш за все позивач), повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.  У позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору недійсним, а тому в задоволенні позовних вимог позивача необхідно відмовити.   

Керуючись  ст.ст. 192, 203, 215, 524, 533, 627, 1054 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-214, 215, 218 ЦПК України, суд, -  

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                                Суддя                                                                                    А.П.Сидоренко