ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 122 

РІШЕННЯ

Іменем України

19.09.2011Справа №5002-34/3178-2011

за позовом           Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго"

          (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3а)

          в особі Феодосійської філії Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго"

          (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Гарнаєва, 67а)

до відповідача          Приватного підприємства "Тамарикс"

          (98114, АР Крим, м. Феодосія, вул. Чкалова, 82)

про           стягнення 6 438,30 грн.

Суддя А.Р. Ейвазова

п р е д с т а в н и к и :

від позивача – ОСОБА_1. за довіреністю  № 20-3/6265 від 30.12.2010р.;

від відповідача  – ОСОБА_2. за довіреністю б/н.

Суть спору: Орендне підприємств "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просило суд стягнути з відповідача  - Приватного підприємства "Тамарикс" 6 438,30 грн., у т.ч. 5 760,29 грн.  основної заборгованості за спожиту теплову енергії за період з квітня 2008р. по 01.03.2011р., 1 744,73 грн. збитків від інфляції, 524,56 грн. процентів, 153,45 грн. пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за умовами договору від 31.03.2004р. № 403 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для потреб опалення в частині оплати  відпущеної теплової енергії в установлені таким договором строк та розмірі (а.с. 3-4).

До початку розгляду справи по суті представником позивача подано заяву, відповідно до якої фактично збільшено розмір заявлених ним вимог. Так, відповідно до такої заяви позивач просить суд стягнути з відповідача  - Приватного підприємства "Тамарикс" 22434,68грн., у т.ч. 20 011,94 грн. основної заборгованості за спожиту теплову енергії станом на 01.05.2011р., 1 744,73 грн. збитків від інфляції, 524,56 грн. процентів, 153,45 грн. пені.

Відповідач у справі – ПП "Тамарикс" у відзиві визнав заявлені вимоги (а.с.31).

Представник  позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача заявлені вимоги визнав та просив розстрочити виконання рішення згідно з наданим ним графіком.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2004р. між сторонами у справі - Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» в особі директора Феодосійсокго району електричних мереж та Приватним підприємством "Тамарикс" укладено договір № 403 постачання теплової енергії (а.с. 8-11, далі – договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Враховуючи, що вищевказаний договір від імені позивача у справі – ОП "Кримтеплокомуненерго" укладено директором структурного підрозділу, який діяв у межах довіреності №20-3/3532 від 29.12.2003р. (а.с.100), виданої позивачем у справі, такий договір є підставою для набуття прав та обов’язків безпосередньо позивачем у даній справі.

Так, в силу ст.239 ЦК України, правочин (договір, за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, є видом правочину), вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

За умовами договору, позивач (постачальник) взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу (споживачу) теплову енергію у вигляді гарячої води у необхідних йому обсягах, а споживач – прийняти та розподілити теплову енергію в обсягах, передбачених даним договором та сплатити її за діючими тарифами в порядку та строки, передбачені договором.

Договором встановлено, що він діє з 01.01.2004р. по 01.01.2005р. Також, сторони дійшли згоди щодо автоматичної пролонгації дії договору на наступні роки, у разі якщо жодна сторона не заявить про свої наміри розірвати договір або переглянути його умови (п. 10.1. договору).

Оскільки сторонами не надано доказів направлення іншій стороні заяви про розірвання такого договору, суд дійшов висновку про те, що умовами відповідного договору регулювались відносини сторін з поставки теплової енергії у спірний період.

Згідно п. 2.3. договору фактичне споживання теплової енергії, при наявності приладу обліку, підтверджується актом-довідкою, підписаною повноважними представниками сторін не пізніше 25-го числа місяця та є невід’ємною частиною даного договору.

Спору між сторонами щодо обсягу спожитої теплової енергії не має.

Відповідно до п. 5.1. договору облік спожитої теплової енергії здійснюється приладами обліку тепла та гарячої води, встановленими споживачем на вводах в будівлю у відповідності з «Тимчасовими правилами обліку та спожиття теплової енергії» та проектом, узгодженим з постачальником, а у випадку відсутності приладу обліку кількість теплової енергії визначається постачальником, як виключення, розрахунковим способом.

Як встановлено судом, позивач виконував зобов’язання за договором, а саме здійснював поставку теплової енергії у гарячій воді у спірний період. При цьому, як стверджує позивач відповідачем частково не виконано зобов’язання по оплаті такої теплової енергії, а саме у розмірі 20011,94 грн.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку щодо оплати заборгованості за отриману теплову енергію у гарячій воді та застосування до відповідача відповідальності, передбаченої умовами договору та діючим законодавством, за порушення відповідного зобов’язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються в грошовій формі згідно із встановленими тарифами в строк до 20 числа місяця, що настав; розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6 договору).

Як встановлено судом відповідачу виставлені позивачем рахунки, копії яких долучено до матеріалів справи, однак, вони, як вказує позивач, частково не оплачені, у зв’язку з чим існує заборгованість у відповідача перед позивачем у сумі 20 011,94грн. Відповідач доказів на спростування тверджень позивача не надав, поряд з цим факт наявності заборгованості у такому розмірі перед позивачем визнав.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, у зв’язку з тим, що відповідач належним чином не виконував обов’язки по своєчасній оплаті спожитої теплової енергії, він допустив порушення зобов’язання, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, заявлені вимоги в частині стягнення процентів та збитків від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі, заявленому позивачем, відповідно: 524,56 грн. та 1744,73 грн.

В силу ч. ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу п. 7.1.3. договору, сторонами встановлена відповідальність за порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу.

Отже, враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, заявлені вимоги в частині стягнення пені у сумі 153,45 грн. підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо клопотання відповідача про погашення заборгованості згідно наданого ним графіку (а.с. 102), суд вважає, що останнє не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Порядок та підстави розстрочення виконання рішення господарського суду визначені ст.121 ГПК України.

Відповідно до вказаної норми підставою для розстрочення виконання рішення суду є наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідачем жодних доказів в обґрунтування неможливості виконання рішення суду не надано. Крім того, відповідне рішення ще не виконується, тому вважати, що будуть у наявності обставини, які будуть перешкоджати його виконанню або робити виконання  його неможливим, передчасно. Також, сума, яку відповідач зобов’язується погасити за період з жовтня 2011р. по жовтень 2014р. відповідно до наданого суду графіку є більшою заявлених позивачем вимог у даній справі.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися із заявою про розстрочку виконання рішення суду у порядку, передбаченому ст. 121 ГПК, після прийняття рішення у даній справі та пред’явлення наказу на його виконання, у разі, якщо під час його виконання будуть встановлені обставини, які свідчать про неможливість або ускладнення його виконання.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв’язку з оплатою позову державним митом та сплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення, повний текст рішення складено та підписано 21.09.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Приватного підприємства "Тамарикс" на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» 20 011,94 грн. основної заборгованості, 1 744,73 грн. збитків від інфляції, 524,56 грн. процентів, 153,45 грн. пені, 224,34 грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Ейвазова А.Р.