Справа № 22- 194  - 2008 р.                       Головуючий у 1-й інст. -  Іванків О.В.  

                                                                           Доповідач - Оніпко О.В.

                                                          РІШЕННЯ

                                                   ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

3 березня   2008 р.                                                                                               м. Рівне

              Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

                                             Головуючого судді -  Оніпко О.В.

                                           Суддів  -  Мельника Ю.М., Гордійчук С.О.

                                           При секретарі  - Омельчук А.М.

                                             З участю представника - адвоката ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні   цивільну справу за апеляційною  скаргою  представника ОСОБА_2- ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду від 26 листопада 2007 р. в справі за позовом  ОСОБА_3  до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення , стягнення моральної шкоди в сумі 3000 грн. та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угод недійсними.

              Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з”явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги,  колегія суддів, -

                                                  в с т а н о в и л а :

Рішенням Володимирецького районного суду від  26 листопада 2007 р. позов ОСОБА_3 задоволено частково : виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1, в решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено за пропуском строку позовної давності.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 вважає його не законним , оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, безпідставно суд послався на ст. ст. 71 та 76 ЦК України 1963 р. та прийшов до висновку, що ним пропущено трьохрічний строк. Всі угоди було вчинено у різні періоди: договір позики - 13.10.1995 р., договір доручення - 31.12.1997 р., договір купівлі-продажу - 3.03.1998 р. Перші дві угоди не було ним оспорено внаслідок залякувань, фізичного насильства ( про що є докази в справі) та психологічного тиску з боку ОСОБА_5 Доручення видане ОСОБА_2 на ім»я ОСОБА_5 перший розцінював як гарантію повернення ним останньому позики. Вважає, що є поважні причини для поновлення строку позовної давності.    ОСОБА_5, зловживаючи правами , наданими йому за довіреністю ОСОБА_2 , використав укладений з дружиною договір для перепродажу житла третій особі - ОСОБА_3 Остання, в свою чергу з 18.12.1998 р. до вересня 2004 р., розуміючи оспорюваність угоди, не вчинила жодних дій щодо реалізації права власності на спірне житло , що створило умови для пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності за даною угодою. Він з сім»єю постійно проживає у даній квартирі. Таким чином, є всі підстави вважати, що перебіг строку позовної давності щодо визнання угоди купівлі-продажу квартири недійсною, починається з 15.09.2004 р. Також судом невірно визначено суму його боргу , яка становить 4 тис. доларів США.  Окрім того, термін дії договору позики закінчився 13.11.1995 р. Не досліджено судом питання, чи враховувалися при продажу квартири інтереси неповнолітніх дітей.   Оскільки спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_2 поза їх волею, він вправі витребувати дане майно у добросовісного набувача ОСОБА_3 Просить  рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість  рішення суду 1-ї інстанції у межах  доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та  скасування рішення суду в частині  відмови у задоволенні позову ОСОБА_2  за пропуском строку позовної давності з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.

З матеріалів вбачається,  що ОСОБА_2 13.10.1995 р. уклав з ОСОБА_5 договір позики на суму 880000000 карбованців ( сума еквівалентна 4 000 доларів США ), які зобов»язувався повернути до 13.11.1995 р. ( а.с. 27). Про отримання  ним грошей та їх часткове повернення у березні 1996 р. ствердив в судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_5

15.11.1995 р. ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 26).

31.12.1997 р. він оформив на ім »я ОСОБА_5 доручення на продаж вказаної квартири,  термін дії якого спливав 31.12.2000 р. ( а.с. 29). Не заперечувала проти продажу  вказаного житла і його дружина - ОСОБА_4, що стверджується її нотаріально завіреною згодою від 31.12.1997 р. ( а.с. 30 ). Також на звернення ОСОБА_2 була надана згода відділу опіки та піклування на цей продаж ( а.с. 159 ).

За договором купівлі-продажу від 3.03.1998 р. вчиненого ОСОБА_6  на підставі зазначеного доручення,   власником квартири стала ОСОБА_6( а.с. 31).

З   позовної заяви ОСОБА_2 ( а.с. 24) та його пояснень  в судовому засіданні під час розгляду справи ( а.с. 61) вбачається, що у березні 1998 р. до нього додому прийшов ОСОБА_9, чоловік позивачки, і повідомив, що має намір придбати у ОСОБА_5 належну йому квартиру за 4 500 доларів США.

Представник позивачки ОСОБА_10 вказані пояснення ствердив та пояснив ( а.с. 171 ), що про продаж житла дізнався з оголошення в газеті  «Володимирецький вісник»  ( а.с. 46) і ОСОБА_2 йому пояснив, що продажем квартири займається ОСОБА_5 за дорученням від нього.

Договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено 18.12.1998 р. ( а.с. 5).

Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 з даним позовом до нього звернулася лише 15.09.2004 р.,  не є підставою для визнання  укладеного  у 1998 р. договору недійсним .  Не заслуговують на увагу і доводи останнього про те, що він дізнався про існування цього договору у 2004 р., оскільки вказана обставина спростовується вищенаведеним.

Посилання представника ОСОБА_2 в судовому  засіданні ( а.с. 171 зв.) на те, що доручення та згоду  ОСОБА_2 підписали під тиском та погрозами,  доказами  не стверджені та  спростовуються поясненнями ОСОБА_4 ( а.с. 173 ). Окрім того,  вони суперечать  поясненням ОСОБА_2 про те, що доручення  на продаж квартири він особисто  розцінював  та оформляв на ім »я ОСОБА_5  як гарантію його розрахунку в подальшому з останнім  за договором позики на суму 4 тис. доларів США.

З наведеного вбачається, і це стверджується поясненнями ОСОБА_2, що останній  знав, що видав доручення на продаж спірної квартири ОСОБА_5  терміном  на три роки  з правом передоручення, до нотаріальної контори протягом терміну його дії про його скасування не звертався, як не звертався з позовом про його недійсність та недійсність угод, укладених на підставі цього доручення  по збігу вказаного строку. Окрім того, як зазначено вище, одночасно була дана згода його дружиною на продаж житла та згода органу опіки та піклування. Вказаних обставин ОСОБА_2 та ОСОБА_4  спростовано не було.

У зв»язку з наведеним, підстав, передбачених ст. ст.  42, 48 або 57 ЦК України   (1963 р.) про визнання договору позики, доручення та укладених в послідуючому договорів купівлі-продажу житла недійсними, не встановлено, а тому позовні вимоги ОСОБА_2  не підлягають до задоволення у зв»язку з їх  безпідставністю, а не у зв»язку із пропуском ним строку звернення до суду.

Окрім того, з даним позовом ОСОБА_2 звернувся лише 22.09.2004 р.,   після звернення  до суду  ОСОБА_3  15.09.2004 р. з позовом про виселення.

Що стосується задоволення позовних  вимог ОСОБА_3, то суд обґрунтовано задовольнив їх, оскільки вона, як власник спірної квартири    на підставі укладеного між нею та ОСОБА_6, у відповідності до вимог діючого законодавства,  договору купівлі-продажу від  18.12.1998 р. ( а.с. 5 ),        вправі вимагати усунення порушень її прав щодо користування та розпорядження своєю власністю.  Враховуючи, що   висновки суду   1-ї інстанції , викладені у рішенні  щодо  цього , відповідають вимогам закону та доказам, перевіреним в судовому засіданні, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, підстави для скасування рішення в цій частині, відсутні.

               Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, ст.ст. 41-42, 48, 57  ЦК України ( 1963 р.),  ст. 391 ЦК України ( 2004 р.), ст. 48 Закону України « Про власність», колегія суддів,-  -

                                                      в и р і ш и л а :

              Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - задовольнити частково.

              Рішення Володимирецького районного суду від  26 листопада 2007 р. в частині відмови  ОСОБА_2 в зустрічному позові до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угод недійсними за пропуском строку позовної давності - скасувати.

              В зустрічному позові ОСОБА_2  до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угод недійсними  - відмовити за  безпідставністю позовних вимог, в решті рішення залишити без зміни.

              Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.

                                                            Головуючий

                                                            Судді