Справа № 22-285/2008 р головуючий у 1 інстанції - Красовський О.О.
доповідач - Григоренко М.П.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Буцяка З.І.,
суддів : Григоренка М.П., Василевича В.С.,
при секретареві Колесовій Л.В., за участю позивача, його представника - адвоката ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду від 29 жовтня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_4, яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог Великожитенська сільська рада, Рівненського району Рівненської області, до ОСОБА_3, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним,
ВСТАНОВИЛА :
Рішенням Рівненського районного суду від 29 жовтня 2007 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,104 га, яка розташована на території с. Бармаки Великожитинської сільської ради Рівненської району Рівненської області, що був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчений 24 січня 2003 року Рівненською районною державною нотаріальною конторою, реєстровий № 1-75.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 81 гривень судових витрат.
Вважаючи рішення незаконним, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує, що на момент відчуження земельної ділянки неповнолітній син позивача ОСОБА_5 не був власником земельної ділянки, оскільки згідно з довідкою № 738 від 13.03.2007 року місцеве ЖЕО ЖБК вказує, що ОСОБА_5 зареєстрований у АДРЕСА_1 з 17.12.1991 року.
Крім того, ст. 71 ЦК України не розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки вона стосується тільки тих правовідносин, коли над дитиною, або іншою особою у судовому або іншому порядку встановлена опіка або піклування.
Також, відповідач вказує, що правочин був вчинений у формі яку вимагає закон, волевиявлення учасників було вільним, відповідало їх внутрішній волі, сторони розуміли конкретні наслідки вчинення такого правочину і бажали їх настання, у договорі зазначено, що зміст ст.ст. 125, 126, 202 ЗК України які регулюють дані відносини, сторонам роз'яснено.
Суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про виклик нотаріуса в якості свідка в судове засідання.
Просить скасувати рішення Рівненського районного суду від 29 жовтня 2007 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_4 та визнаючи недійсним укладений між сторонами 24 січня 2003 року договір дарування земельної ділянки, суд першої інстанції в основу свого рішення поклав висновки про те, що даний правочин позивачем було укладено під впливом помилки та всупереч вимог частини 3 статті 17 Закону України „Про охорону дитинства”, згідно якої батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
При цьому, в якості помилки, під впливом якої позивач уклала спірний договір дарування, суд першої інстанції визнав те, що укладаючи цей договір ОСОБА_4 не мала наміру взагалі позбавляти себе права власності на земельну ділянку, а мала на меті здійснити її переоформлення на відповідача, з тим, щоб в майбутньому разом з останнім, як одна сім'я, побудувати на цій земельній ділянці житловий будинок, але відповідач ОСОБА_3 в наступному свої наміри змінив.
При цьому, суд першої інстанції керувався норми Цивільного Кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, оскільки вважав, що після укладення 24 січня 2004 року договору дарування, між сторонами продовжували існувати права та обов'язки.
Проте, оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі п.4 частини 1 статті 309 ЦПК України, у зв'язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, із ухваленням у справі нового рішення.
Так, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що спірні правовідносини між сторонами повинні вирішуватись за правилами ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, оскільки, після отримання майна в дарунок, обдарований має право розпоряджатись цим майном на власний розсуд і ніяких прав та обов'язків між дарувальником та обдарованим на майбутнє не виникає.
Згідно статті 243 ЦК України, в редакції 1963 року, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність і цей договір вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
З долученого до матеріалів справи договору дарування (а.с.20), посвідченого 24 січня 2003 року державним нотаріусом, слідує, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0.104 га, розташовану на території села Бармаки, Великожитенської сільської ради, Рівненського району, Рівненської області, яка належала їй особисто на праві приватної власності.
Статтею 56 ЦК України, в редакції 1963 року, передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Посилання позивача ОСОБА_4, як на одну із підстав для задоволення позовних вимог, про те, що укладаючи договір дарування земельної ділянки, вона не мала наміру взагалі позбавляти себе права власності на цю земельну ділянку, а мала на меті здійснити її переоформлення на відповідача, з тим, щоб в майбутньому разом з останнім, як одна сім'я, побудувати на цій земельній ділянці житловий будинок, але відповідач ОСОБА_3 в наступному свої наміри змінив, на думку колегії суддів не є достатньою підставою вважати, що вищевказаний договір дарування позивачкою був укладений внаслідок помилки, що має істотне значення, внаслідок чого цей договір може бути визнаний недійсним, оскільки вчиняючи цей правочин, остання повністю усвідомлювала суть дій, які вона вчиняє та бажала на той час настання відповідних наслідків від цих дій.
При цьому, мотиви, з яких позивачка вирішила подарувати належну їй земельну ділянку відповідачу, на розсуд колегії суддів значення не мають, в зв'язку із чим, заявлений цивільний позов з вказаної підстави не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 48 ЦК України, в редакції 1963 року, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
З огляду на те, що земельна ділянка була особистою власністю лише позивача ОСОБА_4 і ніяким чином права неповнолітньої дитини останньої при укладенні договору дарування з відповідачем при цьому порушені не були, тому на розсуд колегії суддів, вимоги частини 3 статті 17 Закону України „Про охорону дитинства” порушені ніяким чином не були, в зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_4 і з даного приводу також є безпідставними, в зв'язку із чим, в задоволенні позову останній з цих підстав також має бути відмовлено.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду від 29 жовтня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвали апеляційного суду, з подачею касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Буцяк З.І.
Судді Григоренко М.П.
Василевич В.С.