ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" жовтня 2011 р.Справа № 8/17-2416-2011
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Журавльова О.О.
суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.
при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1., довіреність від 05.07.2011р. №247
від відповідача: ОСОБА_2., довіреність від 01.08.2011р. №28
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія”
на рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2011 року
у справі №8/17-2416-2011
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „УНІКА”
до відповідача Приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія”
про стягнення 12348,19 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „УНІКА” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія” виплаченого на користь ОСОБА_3 страхового відшкодування у сумі 12348,19 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15 серпня 2011 року у справі №8/17-2416-2011 (суддя Лічман Л.В.) позов ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” задоволено частково; з ПрАТ „Міська страхова компанія” на користь позивача стягнуто 10365,84 грн., 103,66 грн. держмита та 197,54 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність заявлених ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” зворотних вимог (регресу) на підставі ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 27 Закону України „Про страхування”. При цьому визначаючи розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем заявлено до стягнення вартість матеріального збитку без урахування наведеного в калькуляції ТОВ „ЕСТІМЕНТ” від 12.11.2010р. №6224Е коефіцієнту фізичного зносу, а також без врахування мінімальної безумовної франшизи, з огляду на що суд першої інстанції зробив перерахунок вказаного розміру матеріальної шкоди та позовні вимоги ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” задовольнив частково.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, відповідач (ПрАТ „Міська страхова компанія”) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА”, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. За доводами скаржника місцевим господарським судом розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення на підставі п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України. Водночас, на думку скаржника, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не враховано, що відсутні законні підстави для стягнення з ПрАТ „Міська страхова компанія” страхового відшкодування, оскільки відповідно до Полісу №ВС/9254208 від 22.12.2009р. страхувальником є ОСОБА_5, між тим винним у ДТП визнаний ОСОБА_4, цивільно-правова відповідальність якого не є застрахованою у ПрАТ „Міська страхова компанія”. Окрім того, в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову, скаржник посилається на норми ст.ст. 33, 38 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, зокрема, в частині необхідності звернення ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” безпосередньо до винної в ДТП особи, оскільки остання не повідомила свого страховика (в даному випадку - ПрАТ „Міська страхова компанія”) про факт настання ДТП.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні.
Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ПрАТ „Міська страхова компанія”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до апеляційного господарського суду 27.09.2011р. за вх.№3209/11/Д1.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ПрАТ „Міська страхова компанія”, з огляду на наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та перевірено під час апеляційного перегляду справи, 03.03.2010р. між ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” (Страховик) та фізичною особою Уманською Оленою Петрівною (Страхувальник) укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті (автомобіль Сузукі Свіфт, державний номер НОМЕР_1) №011071/4002/0000443 (договір) терміном дії з 18.03.2010р. до 17.03.2011р. включно. В п.1.3.1 договору зазначено, що страховим випадком вважаються події, які виникають внаслідок настання страхового ризику, в т.ч. у вигляді дорожньо-транспортної пригоди. Страхова сума за договором складає 97600 грн., страховий тариф - 5%, страховий платіж - 4880 грн. (п.1.3.4 договору), франшиза за ризиком ДТП - 0,5%, але не менше 50 євро (п.1.3 договору).
13.10.2010р. у м. Києві на Голосіївській площі за участю застрахованого транспортного засобу Сузукі, державний номер НОМЕР_1, під керуванням Страхувальника та транспортним засобом марки Рено, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 сталось ДТП, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується довідками ДАІ.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2010р. по справі №3-11808/10: ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні названого вище ДТП; за допущене правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
15.10.2010р. Страхувальник звернувся до Страховика з заявою про здійснення страхової виплати, яка зареєстрована за номером №54353.
22.10.2010р. за участю представника Страхувальника та незалежного експерта ТОВ „ЕСТІМЕНТ” проведено огляд пошкодженого транспортного засобу Сузукі Свіфт, державний номер НОМЕР_1, у зв’язку з чим складено акт огляду транспортного засобу №6224Е.
Завдана зіткненням матеріальна шкода, на думку Страховика, дорівнює 12384,19 грн. з ПДВ (розмір шкоди за мінусом мінімальної безумовної франшизи в сумі 547,09 грн., тобто 50 євро). Розмір шкоди, який зафіксовано в страховому акті від 19.11.2010р. №00054353, визначений на підставі калькуляції від 12.11.2010р. №6224Е, складеної ТОВ „ЕСТІМЕНТ”.
24.11.2010р. Страховиком на користь Страхувальника виплачено 12348,19 грн. страхового відшкодування, про що свідчить платіжне доручення №033839.
В матеріалах справи також наявний Поліс №ВС/9254208, виданий ПрАТ „Міська страхова компанія” строком дії з 22.12.2009р. до 21.12.2010р., в якому зазначено, що: страхувальником є ОСОБА_5; ліміт відповідальності ПрАТ „Міська страхова компанія” за шкоду, завдану майну, складає 25500 грн.; забезпеченим транспортним засобом є автомобіль Рено, державний номер НОМЕР_2; поліс відноситься до договорів І типу.
Відповідно до ст. 15 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” за договором I типу страхується відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах
Таким чином, з огляду на те, що Поліс №ВС/9254208 від 22.12.2009р. відноситься до договорів І типу, вказаним полісом ПрАТ „Міська страхова компанія” була застрахована цивільно-правова відповідальність будь-якої особи, яка на законних підставах експлуатує транспортний засіб - автомобіль Рено, державний номер НОМЕР_2, в т.ч. і ОСОБА_6, який керував вказаним транспортним засобам під час ДТП.
17.12.2010р. ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” звернулось до ПрАТ „Міська страхова компанія” із заявою-вимогою №231 з додатками, в якій просило перерахувати в десятиденний термін 12348,19 грн. страхового відшкодування, виплаченого на користь ОСОБА_3.
Листом від 31.12.2010р. №2006-12 ПрАТ „Міська страхова компанія” відмовило в задоволенні заяви, пославшись на неповноту пакету документів, надісланого на її адресу, зокрема, відсутність доказів вини ОСОБА_6 в ДТП.
21.01.2011р. ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” направлено лист №231 разом із постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2010р. по справі №3-11808/10, які отримані ПрАТ „Міська страхова компанія” 01.02.2011р.
В подальшому, вказуючи на неперерахування коштів у сумі 12348,19 грн. до теперішнього часу, ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” звернулось до господарського суду з відповідною позовною заявою.
Проаналізувавши матеріали справи та перевіривши обґрунтованість доводів сторін по справі, апеляційний господарський суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Приписами ч.1 ст. 1166 ЦК України передбачені загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України зазначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно із ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Положеннями ст. 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічне правило закріплено і у ст. 27 Закону України „Про страхування” від 07.03.1996р. №85/96-ВР (із змінами).
Враховуючи викладене, зокрема, підтвердження постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2010р. по справі №3-11808/10 вини в завданні матеріальної шкоди особи, що керувала автомобілем Рено, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_6, відповідальність якого на підставі Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” застрахована ПрАТ „Міська страхова компанія”, про що свідчить Поліс, відшкодування ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” шкоди, заподіяної ОСОБА_4, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлення позивачем зворотної вимоги (регресу) до відповідача ґрунтується на нормах чинного законодавства України.
Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що визначаючи розмір матеріальної шкоди, який підлягає виплаті на користь Страхувальника та стягненню в порядку регресу з ПрАТ „Міська страхова компанія”, Страховик всупереч ст. 1192 ЦК України невірно прийняв до уваги лише зміст оформленої ТОВ „ЕСТІМЕНТ” калькуляції від 12.11.2010р. №6224Е, в якій витрати на ремонт визначені в сумі 12931,28 грн., не врахувавши при цьому звіту ТОВ „ЕСТІМЕНТ” від 12.11.2010р. №6224 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, в якому вартість матеріального збитку в результаті пошкодження транспортного засобу Сузукі Свіфт, державний номер НОМЕР_1, оцінена в сумі 10912,93 грн. у зв’язку з тим, що до названого в калькуляції від 12.11.2010р. №6224Е показника застосовано коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що фактична сума, яка підлягає відшкодуванню ПрАТ „Міська страхова компанія” на користь ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” складає 10365,84 грн. (10912,93 грн. - реальна вартість втраченого внаслідок ДТП майна мінус мінімальна безумовна франшиза в сумі 547,09 грн., тобто 50 євро, відповідно до п.1.3 договору), з огляду на що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” частково на суму 10365,84 грн., з чим повністю погоджується і апеляційний господарський суд.
Водночас апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводів скаржника про відсутність законних підстав для стягнення з ПрАТ „Міська страхова компанія” страхового відшкодування, з тих мотивів, що відповідно до Полісу №ВС/9254208 від 22.12.2009р. страхувальником є ОСОБА_5, між тим винним у ДТП визнаний ОСОБА_4, цивільно-правова відповідальність якого не є застрахованою у ПрАТ „Міська страхова компанія”.
Такі доводи ПрАТ „Міська страхова компанія” на думку апеляційного господарського суду є неправомірними з огляду на таке.
Як вже було зазначено вище, Поліс №ВС/9254208 від 22.12.2009р. відноситься до договорів І типу.
Відповідно до ст. 15 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” за договором I типу страхується відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.
Таким чином, положеннями ст. 15 „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” спростовуються доводи ПрАТ „Міська страхова компанія” відносно того, що Полісом №ВС/9254208 від 22.12.2009р. була застрахована цивільно-правова відповідальність лише ОСОБА_5.
До того ж, з матеріалів справи, зокрема, з довідки ДАІ, випливає, що ОСОБА_4 здійснював управління застрахованим автомобілем на законних підставах, оскільки до нього не була застосовано наслідків здійснення керування на незаконних підставах.
Іншого скаржником не доведено.
Окрім того, апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилань скаржника на норми ст.ст. 33, 38 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, зокрема, в частині необхідності звернення ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” безпосередньо до винної в ДТП особи, оскільки остання не повідомила свого страховика (в даному випадку - ПрАТ „Міська страхова компанія”) про факт настання ДТП, виходячи з наступного.
Статтею 32 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено вичерпний перелік випадків, коли шкода за цим законом не відшкодовується, відповідно до якого неповідомлення або невчасне повідомлення страхувальника про ДТП до цих випадків не належить. Неповідомлення страхувальником та особою, що керувала застрахованим транспортним засобом - автомобілем Рено, державний номер НОМЕР_2, - ОСОБА_4 відповідача про ДТП є порушенням договірних зобов’язань, що виникли між ними, а тому жодним чином не може позбавляти постраждалу особу права на відшкодування шкоди, завданої їй з вини ОСОБА_6, транспортний засіб якого забезпечений чинним полісом відповідача на обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності.
Більше того, ст. 38 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачені заходи впливу страхової компанії до її страхувальників за порушення вимог цього Закону щодо вчасного повідомлення про настання страхового випадку (ДТП), а саме можливість подання до них регресного позову після виплати страхового відшкодування (підпункт "г'” пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”).
Виходячи з вищевикладеного, неповідомлення страхувальником та особою, що керувала застрахованим транспортним засобом - автомобілем Рено, державний номер НОМЕР_2, - ОСОБА_4 відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу, однак надає йому право пред’явлення регресного позову до винної особи.
Отже, відповідач незаконно посилається на норми ст.ст. 33, 38 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в якості підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення з нього страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу).
Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Вищого господарського суду України, зокрема у постанові від 14.09.2011р. у справі №53/128.
Апеляційний господарський суд також не приймає до уваги доводів скаржника щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції відповідача (ПрАТ „Міська страхова компанія”) про час та місце розгляду справи, що на думку скаржника є підставою для скасування оскаржуваного рішення на підставі порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.
Дійсно, порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК України, до яких належить і розгляд справи господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК України приймає нове рішення. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України, якою передбачено надсилання судом першої інстанції ухвали про порушення провадження у справі.
Така ж правова позиція викладена у п.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду Украйни від 17.05.2011р. №7 „Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” та у п.12 Роз’яснень Президії Вищого господарського суду Украйни від 28.03.2002р. №04-5/367 „Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України”, з наступними змінами та доповненнями.
Слід зазначити, що в пунктах 2, 4 частини третьої статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, а тому господарські суди зобов’язані реалізувати їх під час здійснення господарського судочинства. Відповідно до приписів статті 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2011р. прийнято позовну заяву ПрАТ „Страхова компанія „УНІКА” до розгляду, порушено провадження у справі №8/17-2416-2011 та призначено справу до розгляду на 11.07.2011р. Цього ж дня - 22.06.2011р. вказана ухвала була надіслана сторонам у справі у відповідності до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75, зі змінами та доповненнями, внесеними наказами ВГСУ від 17.11.2003р. №57, від 25.10.2004р. №64, яка встановлює єдину систему організації діловодства, порядок роботи з процесуальними та іншими документами, і носить обов’язковий характер при веденні діловодства в системі господарських судів України відносно до особливостей структури, з урахуванням штатної чисельності та технічного забезпечення конкретного господарського суду. Розділом 3 цієї Інструкції встановлений порядок проходження судових документів та формування справ. Так, пунктом 3.5.1 розділу 3 Інструкції передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства всім учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення адресатові залучається до матеріалів справи. Окрім того, згідно з пунктом 3.5.11 Інструкції на примірнику процесуального документа, який залишається в матеріалах справи, проставляється відповідний штамп з відміткою про відправлення цього документа, який повинен містити вихідний реєстраційний номер, кількість відправлених копій, дату та підпис. У справі наявні повідомлення про вручення ухвали про порушення провадження у справі від 22.06.2011р., а на зворотному боці ухвали від 22.06.2011р. наявний відповідний штамп з відміткою про відправлення цієї ухвали, який містить вихідний реєстраційний номер, кількість відправлених копій, дату та підпис, що унеможливлює висновок про неналежне повідомлення відповідачеві часу, на який призначено розгляд справи та місця проведення засідання суду.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевим господарським судом було повністю дотримано вимог статті 64 ГПК стосовно повідомлення відповідача у справі про призначення справи до розгляду, надано йому можливість взяти участь у судовому розгляді та реалізувати свої процесуальні права, а отже відповідач не може вважатись стороною, не повідомленою належним чином про час та місце засідання суду, про що йдеться у п.2 ч.3 ст. 104 ГПК.
Більш того, з матеріалів справи також вбачається, що у зв’язку з нез’явленням належним чином повідомленого представника відповідача (ПрАТ „Міська страхова компанія”) у судові засідання суду першої інстанції 11.07.2011р. та 01.08.2011р., суд першої інстанції неодноразово ухвалами від 11.07.2011р. та від 01.08.2011р. відкладав розгляд справи. Сторони про час і місце судових засідань повідомлялись господарським судом першої інстанції належним чином, про що свідчать відповідні штампи з відміткою про відправлення вказаних ухвал позивачу та відповідачу, зроблені у встановленому порядку на першому примірникові вказаних ухвал, які відповідно до п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530 „Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” є належним підтвердженням повідомлення представників сторін, в т.ч. відповідача, про час і місце судового засідання.
Належних доказів у розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України щодо несвоєчасного отримання ухвал суду першої інстанції відповідачем до апеляційного господарського суду не надано.
В якості таких доказів відповідач додає до апеляційної скарги копію ухвали від 01.08.2011р. зі штампом „Вхід.№1955-08/11, 16.08.2011р.”, який на думку відповідача засвідчує факт отримання ухвали господарського суду Одеської області від 01.08.2011р., якою розгляд справи №8/17-2416-2011 був відкладений на 15.08.2011р., на наступний день - 16.08.2011р. Між тим, вказаний штамп є внутрішнім оформленням документів та не може засвідчити факт отримання ухвали суду саме 16.08.2011р., а отже є неналежним доказом у розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України.
Доказів повернення підприємством зв’язку повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 01.08.2011р.) до суду в матеріалах справи також немає.
Водночас слід зазначити, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції було направлено до Відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради запит для отримання витягу з відомостями про відповідача (ПрАТ „Міська страхова компанія”), отримано від останнього відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який в тому числі засвідчив місцезнаходження відповідача та підтвердив факт того, що ухвали суду направлялись за належною адресою, яку згодом і сам відповідач зазначив в апеляційній скарзі.
Вказані обставини дають колегії суддів апеляційної інстанції підстави дійти висновку про належне повідомлення місцевим господарським судом сторін у справі, в т.ч. відповідача, про час і місце судового засідання, що спростовує довід апеляційної скарги про зворотне.
Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Вищого господарського суду України від 02.07.2009р. у справі №29/361, від 29.11.2007р. у справі №20/15, від 13.07.2011р. у справі №37/244пд.
З огляду на викладене, місцевим господарським судом було правомірно розглянуто справу за відсутності представника відповідача у судових засіданнях. При цьому відповідач не скористався своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, на ознайомлення з матеріалами справи, взяття участі у судових засіданнях, надання доказів, заявлення клопотань, надання усних та письмових пояснень господарському суду, а також іншими процесуальними правами.
За таких обставин відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду на підставі п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України.
Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ „Міська страхова компанія” без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2011 року у справі №8/17-2416-2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 06 жовтня 2011 року.
Головуючий суддя
Судді О.О. Журавльов
М.В. Михайлов
А.І. Ярош