Справа № 2-4031/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

29 вересня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Кирей О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання правочину недійсним, а дії відповідача протиправними,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду і просить  визнати дії ПАТ «Кредитпромбанк» протиправними щодо надання кредиту  ОСОБА_1 як резиденту України  в іноземній валюті заздалегідь  для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України, визнати бездіяльність ПАТ «Кредитпромбанк» щодо здійснення контролю  за цільовим використанням кредитних коштів, в даному випадку – за тим, щоб позичальник використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України, визнати недійсним кредитний договір №7426/24/07-НВ від 11 жовтня 2007 року, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 з моменту його підписання. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що   відповідач надав позивачу кредит в іноземній валюті в порушення  ст..ст. 3,5 п4 п.п. «г»Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю та п.1.11 Положення «Про порядок видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою правління НБУ від 14.10. 2004р. №483, зареєстрованого в МЮ України  09.11.2004р. за №1429/10028, оскільки використання на території України іноземної валюти як засобу платежу, в разі, якщо ця валюта отримана за рахунок кредиту, є незаконним . Відповідач усвідомлюючи, що позивач отримує іноземну валюту для розрахунків з іншими резидентами України на території України, свідомо порушив свої обов’язки контролера цільового використання кредиту та агента валютного контролю. При цьому позивач мав на увазі при укладення кредитного договору, що  фактично отримує кредит не в іноземній валюті , а національній валюті України – гривні, оскільки іноземна валюта була лише засобом обміну на гривню.

Представник позивача ОСОБА_2 на початку  судового розгляду зробив заяву, якою   просив проводити розгляд справи у відсутність позивача та залишив зал судового засідання.

Представник відповідача ПАТ «Кредитпромбанк» подав заперечення, просив відмовити в  задоволенні вимог позивача, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові)грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,  а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Під час судового розгляду судом було встановлено, що 11 жовтня  2007 року між  ОСОБА_1  та ВАТ (після зміни найменування ПАТ) «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір № 7426/24/07-НВ.  Відповідно до умов договору банк відкрив позичальнику не відновлювальну мультивалютну кредитну лінію в іноземній валюті в межах загальної суми 55 000,00 доларів США за офіційний курсом НБУ на дату надання кожного кредиту, а позичальник зобов’язався повернути не пізніше 10 жовтня 2017 року надані кредити на умовах та у порядку, що передбачені цим Договором. Кредитні кошти надавались на купівлю нерухомості, зокрема нежитлового приміщення, та  споживчі цілі.   

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті,  сума, що підлягає сплаті у гривнях,  визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.  

Законом України “Про банки і банківську діяльність” встановлено, що кошти в розумінні цього Закону, це гроші у національній  або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно п.3 частини першої ст.47 цього ж Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.    

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій , які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії  видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії , на весь період дії режиму валютного кредитування.  Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. №275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта. При цьому пунктом 5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення  операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Під час судового розгляду встановлено, що 04.10.2007р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій чітко вказав валюту кредитування - долар США. В подальшому укладаючи договір позивач вільно виразив своє бажання отримати кредит саме в іноземній валюті – долар США.

Згідно заяви про видачу готівки від 11.10.2007р. позивач отримав грошові кошти в іноземній валюті відповідно до умов договору.

Відповідно до п.2.1 Договору грошові кошти надавались на придбання нерухомості, а саме: нежитлового приміщення загальною площею 236,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельна ділянка під ним, загальною площею 0,0441 га.

Вказане нерухоме майно було передано позивачем відповідачу в іпотеку, що свідчить про цільове використання отриманого кредиту.

Відповідно до умов п.1.2 Положення про валютний контроль (затвердженого Постановою Правління НБУ №49 від 08.02.2000р. )функції агента валютного контролю- обов’язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв’язку, які отримали від НБ генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через  ці установи. Цей контроль полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці станови незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій.

В даному випадку  посилання позивача на нездійснення відповідачем контролю за операціями на предмет їх відповідності  є безпідставним.    

Таким чином договір укладено відповідно до волі сторін, спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зміст правочину не супеерчить ЦК України, іним актам цивільного законодавства.

Вищезазначені обставини переконують суд в необґрунтованості поданого позивачем позову, а тому вимоги позивача підлягають відхиленню.         

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 524,533,1046 ЦК України, Закону України “ Про банки та банківську діяльність ”,  ст.ст. 8,10,11,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

   Позовні вимоги  ОСОБА_1  до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання правочину недійсним, а дії відповідача протиправними, залишити без задоволення.   Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти діб з дня отримання його копії.

Суддя                                                                                           Л. І. Цокол