КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2011 № 55/186
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гольцової Л.А.
суддів: Рябухи В.І.
Ропій Л.М.
за участю секретаря
судового засідання
Філоненко М.В.
за участю представників сторін
від позивача: повідомлений належним чином, але не з’явився;
від відповідача: ОСОБА_1, представник, довіреність № 1 від 26.04.2010;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Артур-К”
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2011
у справі № 55/186 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Артур-К”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альта Колор”
про визнання недійсним правочину
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2011 у справі № 55/186 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Артур-К” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Альта Колор” про визнання недійсним правочину.
Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „Артур-К” (далі – ТОВ „Артур-К”) подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи.
Зокрема, скаржник посилається, що в спірному договорі не вказано його ціну, а тому він підлягає визнанню недійсним.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Альта Колор” (далі – ТОВ „Альта Колор”) відзив на апеляційну скаргу ТОВ „Артур-К” не надало, що, відповідно до ст. 96 ГПК України, не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, проте, представник товариства в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2011 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Представником ТОВ „Артур-К” 27.09.2011 через канцелярію суду подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що Господарським судом Київської області 23.06.2011 порушено провадження у справі № Б24/051-11 про банкрутство ТОВ „Артур-К” та в газеті „Голос України” від 02.08.2011 № 141 (5441) розміщено відповідне оголошення.
З приводу заявленого клопотання слід зазначити наступне.
В постанові Верховного Суду України від 18.03.2002 у справі № 01-10/16 зазначено, що порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі п. 1 ст. 79 ГПК України зупиняє позовне провадження та роз'яснює позивачу зміст ч. 2 ст. 14 Закону, зазначивши про це в ухвалі або протоколі судового засідання.
Позов у даній справі подано до суду 22.04.2011, рішення в справі прийнято 07.06.2011, а ухвала про порушення справи про банкрутство № Б24/051-11 винесена 23.06.2011, відповідне оголошення опубліковане в газеті „Голос України” 02.08.2011 № 141 (5441). Таким чином, рішення у справі прийняте до порушення провадження у справі про банкрутство та опублікування відповідного оголошення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів, розглянувши дане клопотання дійшла висновку про його відхилення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між ТОВ „Артур-К” (Покупець) та ТОВ „Альта Колор” (Постачальник) 23.09.2010 укладено договір купівлі-продажу № 18/1470ю, за умовами якого Постачальник зобов’язався передати товар: лікарські засоби та товари медичного призначення для продажу, а Покупець зобов’язався прийняти даний товар та проводити його оплату на умовах цього договору за кількістю, номенклатурою і цінами, зазначеними в накладній, що є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору на кожну партію товару виписується окрема накладна, яка є невід'ємною частиною даного договору. В накладній в обов’язковому порядку необхідно відображати: кількість, асортимент партії товару, ціна за одиницю товару, а також загальна сума всієї партії товару.
Загальна вартість товару, що передається вказується в накладній, ціни, що зазначені в накладній є узгодженими та остаточними і не можуть бути змінені в односторонньому порядку (п.п. 2.2, 2.3 договору).
Згідно з п.4.1 Покупець зобов’язаний до 10 числа кожного місяця надавати Постачальнику письмову інформацію у вигляді звіту про хід реалізації товару та його залишки.
Пунктом 4.4 договору встановлено, що оплата за реалізований товар проводиться протягом 30 банківських днів з моменту надання звіту про хід реалізації товару.
Товар вважається зданим Постачальником і прийнятим Покупцем за якістю в відповідності з Паспортом і іншими супровідними документами, наданими Постачальником, а за кількістю – згідно накладної, після її підписання Покупцем (п. 5.1 договору).
Перехід права власності на товар відбувається з моменту отримання товару, про що свідчать підписи уповноважених осіб на супровідній документації (п. 5.5 договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в розділі 2 договору № 18/1470ю не вказано ціну договору, а тому він підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
З аналізу вказаної норми права випливає, що за загальним правилом умова про ціну не є істотною умовою договору купівлі-продажу, тобто договір купівлі-продажу є укладеним, навіть у тих випадках, коли сторони не визначили ціну товару у ньому. У цьому разі для з'ясування ціни договору слід перш за все проаналізувати інші його умови. Якщо в результаті такого аналізу ціну визначити неможливо, вона буде визначатися на підставі ст. 632 ЦК України, тобто виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.
Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
ТОВ „Альта Колор” в період з 06.10.2010 по 01.12.2010 передало ТОВ „Артур-К” товар по видатковим накладним від 06.10.2010 №РН-0000116, від 26.10.20010 №РН-0000119, від 05.11.2010 №РН-0000123, від 17.11.2010 №РН-0000129, від 01.12.2010 №РН-0000136, а ТОВ „Артур-К” по довіреностях № 2190, №2362, №2429, №2535, №2669 прийняло товар на загальну суму 113 438,40 грн.
В матеріалах справи наявні документи про хід реалізації товару, отриманого позивачем від відповідача по вказаним вище накладним та довіреностям.
Зважаючи на положення п.п. 1.2, 2.1, 2.3 договору та вказані вище дії сторін по передачі, прийняттю та реалізації товару, а також беручи до уваги норми ст.ст. 632, 691 ЦК України, колегія суддів вважає, що при укладенні спірного договору, фактично сторонами узгоджено ціну товару, а, в подальшому, і ціну договору.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, що при підписанні спірного договору, сторонами не було дотримано всіх передбачених чинним законодавством вимог для укладання такого договору, або, що не дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.
Інших доводів визнання недійсним зазначеного вище договору № 18/1470ю, позивачем не наведено.
Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймається з підстав, наведених у даній постанові суду.
Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2011 у справі № 55/186.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2011 у справі № 55/186 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Артур-К” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 55/186 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя Гольцова Л.А.
Судді Рябуха В.І.
Ропій Л.М.
30.09.11 (відправлено)