КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2011                                                                                           № 4/243

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гольцової  Л.А.

суддів:            Ропій  Л.М.

          Рябухи  В.І.

за участю секретаря

судового засідання

          Філоненко М.В.

за участю представників сторін   

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № ЭЛ/УКР-07/11-2 від 10.08.2011;

від відповідача:ОСОБА_2, представник, довіреність № 08/06 від 08.06.2011;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства „Транссервіс”

на рішення                Господарського суду міста Києва від 26.07.2011

у справі                     № 4/243 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг”

до                               Приватного підприємства „Транссервіс”

про                             стягнення 234 076,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у справі № 4/243 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” до Приватного підприємства „Транссервіс” про стягнення 234 076,33 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 151 840,08 грн. заборгованості по лізинговим платежам, 69 329,56 грн. додаткової винагороди, 2 211,69 грн. державного мита, 222,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення пені відмовлено.

          Не погодившись з рішенням суду, Приватне підприємство „Транссервіс” (далі – ПП „Транссервіс”) подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог, а в частині відмови в стягненні пені – залишити без змін.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

          Зокрема, скаржник посилається, що спірний договір припинився 16.03.2009 (тоді, коли позивач погодився на припинення), а не з 31.05.2010 (коли підписано додаткову угоду № 2 до договору). Крім того, суд не звернув уваги, що п. 5 договору суперечить актам цивільного законодавства.

          Товариство з обмеженою відповідальністю „Елемент Лізинг” (далі – ТОВ „Елемент Лізинг”) відзив на апеляційну скаргу ПП „Транссервіс” не надало, що, відповідно до ст. 96 ГПК України, це не є перешкодою для перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, проте, представник товариства в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Між ТОВ „Елемент Лізинг” (Лізингодавець) та ПП „Транссервіс” (Лізингоотримувач) 19.11.2007 укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0094/ДЛ, за умовами якого Лізингодавець придбав у власність предмет лізингу - вантажний сідловий тягач MAGNUM АЕ 440, шасі VF611GTA000114778, державний номер АА8026ЕР та надав його Лізингоотримувачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів, що є додатком № 1 до договору №  0094 та його  невід'ємною  частиною.

          Загальна сума договору лізингу становить 503 184,27 грн. (п. 5.1 договору).

          Пунктом 5.5 договору встановлено, що ціна договору формувалась і вказувалась, а також всі платежі здійснюються у національній валюті України – гривні.

          Строк лізингу 48 місяців, починаючи з дати акта прийому-передачі предмета лізинга в лізинг (п. 5.7 договору).

          Сторонами погоджено графік лізингових платежів, який є додатком № 3 до договору. Даним графіком передбачено сплату лізингових платежів та винагороди „елемент лізингу”.

          07.12.2007 на виконання умов договору № ЭЛ/Кив-0094/ДЛ складено та підписано акт прийому-передачі предмета лізинга в лізинг (додаток № 4 до договору).

          Відповідно до п. 1.1 правил фінансового лізингу транспортних засобів, який є додатком № 1до договору, Лізингоотримувач зобов'язаний оплатити лізингові платежі в строки та в розмірі, що передбачені графіком лізингових платежів, який є додатком № 3 до договору та їх невід'ємною частиною.

          Частиною 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України „Про фінансовий лізинг” предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Відповідач перестав виконувати належним чином свої зобов'язання за спірним договором з 09.02.2009, внаслідок чого, у нього виникла заборгованість в сумі 151 840,08 грн.

          31.05.2010 сторонами погоджено та підписано додаткову угоду № 2 до договору № ЭЛ/Кив-0094/ДЛ. Пунктом 1 угоди передбачено наступне: „сторони домовились у добровільному порядку на підставі п. 8.1 додатку № 1 „Загальні правила фінансового лізингу транспортних засобів” договору фінансового лізингу № ЭЛ/Кив-0094/ДЛ припинити дію договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0094/ДЛ з 31.05.2010”.

          Також, 31.05.2010 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі, за яким Лізингоодержувач передав, а Лізингодавець прийняв транспортний засіб, який є предметом договору № ЭЛ/Кив-0094/ДЛ.

          Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

          Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

          Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

          Згідно з п.3.3.3 правил фінансового лізингу (додаток № 1 до договору) Лізингодавець вправі переглянути в однобічному порядку розмір лізингових платежів у випадку: зміни курсу гривні до долару США більш ніж на п'ять відсотків.

Нові умову договору лізингу набувають чинності на п'ятий день з моменту спрямування письмового повідомлення на юридичну адресу Лізингоотримувача (п. 3.3.4 правил фінансового лізингу).

Матеріали справи містять листи (надсилались рекомендованою кореспонденцією), якими позивач направляв відповідачу повідомлення про зміну розміру лізингових платежів із зазначенням формули розрахунку та рахунком-фактурою на оплату.

З підстав наявності факту коливання курсу гривні до долару США, збільшення підлягала сплата додаткової винагороди за отримане у лізинг майно.

          Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Відповідачем не доведено виконання належним чином взятих на себе зобов’язань за спірним договором.

          Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу та заборгованості по додатковій винагороді.

          Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 12 906,69 грн. за період з 20.05.2009 по 31.05.2010, проте така вимога задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

          Пунктом 5.1 правил фінансового лізингу передбачено, що у разі прострочення встановлених договором лізингу строків оплати або при частковій оплаті Лізингоотримувач зобов’язується протягом 5 банківських днів з дати одержання від Лізингодавця вимоги про оплату перерахувати на р/р Лізингодавця пеню в розмірі 0,1% від суми, яка підлягає оплаті (заборгованості) за кожний календарний день прострочення.

          Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України та період нарахування позивачем пені по спірному договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що така вимога задоволенню не підлягає у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Заперечення скаржника, що спірний договір припинився 16.03.2009 (тоді, коли позивач погодився на припинення), а не з 31.05.2010 (коли підписано додаткову угоду № 2 до договору), колегією суддів до уваги не приймається, оскільки договір припинив свою дію саме з дати укладення додаткової угоди № 2 до спірного договору, про що в ній прямо зазначено.

Що стосується посилання заявника, що п. 5 договору суперечить актам цивільного законодавства, то дана вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

          Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

          Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у справі № 4/243.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2011 у справі № 4/243 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства „Транссервіс” - без задоволення.

2. Матеріали справи № 4/243 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Гольцова  Л.А.

Судді                                                                                          Ропій  Л.М.

                                                                                          Рябуха  В.І.

30.09.11 (відправлено)