ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "28" вересня 2011 р.                                                                                    Справа № 12/189пн  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМирошниченка С.В.,

суддівЄвсікова О.О.,

Хрипуна О.О. (доповідача),

розглянувши

касаційну скаргу Заступника прокурора Донецької області

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011

та рішеннягосподарського суду Донецької області від 14.10.2010

у справі№ 12/189пн господарського суду Донецької області

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4

доМалого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь"

провизнання права власності

за зустрічним позовом Малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь"

до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

2. Закритого акціонерного товариства Фірми "Вугілляторгобслуговування"

треті особи1. Донецька міська рада

2. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області

3.  Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації"

провизнання права власності

за участю представників

прокуратуриГромадський С.О.,

позивачане з'явилися,

відповідачаОСОБА_5,

третіх осібне з'явилися,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.10.2010 (суддя Склярук О.І.) у справі № 12/189пн, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011 (головуючий суддя Малашкевич С.А., судді Азарова З.П., Богатир К.В.) відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємеця ОСОБА_4 до Малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь" про визнання права власності на 3/100 частки у будівлях складу літ. У-1 та АБК літ Ц-2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1; задоволено зустрічний позов Малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь"; виділена будівля складу літ. У-1, загальною площею 716,5 кв.м., та будівля адміністративно-побутового комплексу літ Ц-2, загальною площею 194,4 кв.м., які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1; припинено право спільної власності на 9/100 об'єкту за типом будівлі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1; визнано право власності за Малим підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь" на самочинно переобладнану з будівлі майстерні будівлю складу літ У-1, загальною площею 716,5 кв.м., та самочинно зведену будівлю адміністративно-побутового комплексу літ Ц-2, загальною площею 194,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також не взяті до уваги норми ч. 1 ст. 328 та ст. 392 ЦК України, рішення у справі суперечать вимогам ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій".

В касаційній скарзі прокурор стверджує про те, що визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та МП ТОВ "Торго-Уголь", перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Мале підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь" придбало у Закритого акціонерного товариства Фірми "Вугілляторгобслуговування" будівлю технічної майстерні літ. У-1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У квітні 2000 року позивач за зустрічним позовом отримав у Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" на вказану будівлю реєстраційне свідоцтво.

Згідно із витягом з реєстру права власності, наданого Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" від 02.01.2008, будівля літ У-1 складає лише 9/100 загального об'єкту "будівлі", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Решта належить ЗАТ Фірмі "Вугілляторгобслуговування".

17.10.2000 між виконавчим комітетом Донецької міської ради (орендодавець) та малим підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Торго-Уголь" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, за яким орендар прийняв строком на 15 років в строкове платне користування земельну ділянку на території Калінінського району м. Донецька по АДРЕСА_1, площею 2458 кв.м. для розміщення існуючих будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Судами також встановлено, що на земельній ділянці, що знаходиться в правомірному користуванні МП ТОВ "Торго-Уголь" здійснене відповідно до договору про пайову участь, укладеному 01.09.2008 між позивачем та відповідачем, будівництво двоповерхової будівлі адміінстартивно-побутового комплексу та реконструкцію будівлі літ. У-1, що належить МП ТОВ "Торго-Уголь" на праві власності, з будівлі майстерні на будівлю складу.

В касаційній скарзі заявник стверджує про невідповідність самочинних будівель будівельним нормам і правилам, однак при цьому скаржник не вказує, яких конкретних нормативно-правових актів не було дотримано. Посилання на відсутність відповідних дозволів на будівництво та актів вводу в експлуатацію колегією суддів відхиляються, оскільки сам факт самовільного будівництва (тобто за відсутності дозволів) не оспорюється та визнається сторонами, а, виходячи з висновку АТЗТ "Донбасреконструкція, будівлі придатні для подальшої експлуатації та не порушують будівельних норм та правил. Висновком судової будівельно-технічної експертизи підтверджена можливість виділення спірних споруд із загального об'єкту за типом "будівлі".

Частинами третьою та четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі –самочинному будівництві були порушені.

Відповідно до частин першої та другої 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнане в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, котра здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкта.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що визнання у судовому порядку права власності на річ є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення, оскільки в даному випадку йдеться саме про самовільно збудовану споруду, право власності на яку саме по собі є оспорюваним.

Так, за змістом частини п’ятої ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на час звернення до господарського суду першої інстанції МП ТОВ "Торго-Уголь" є користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від  17.10.2000.

З урахуванням наведеного судами попередніх інстанцій встановлено додержання МП ТОВ "Торго-Уголь" цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також відсутність порушення прав інших осіб в контексті частини 5 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.

Згідно зі ст.ст. 321, 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-ІV закріплено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованих Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених зустрічних позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі  рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.  85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011 та рішення господарського суду Донецької області від 14.10.2010  у справі № 12/189пн  залишити без  змін.

Головуючий суддяС. Мирошниченко

Судді
О. Євсіков

О. Хрипун