Справа №   2-а-1701/11                                                                                  

П О С Т А Н О В А

02.09.2011 року                                           іменем  України                                смт.Піщанка

Суддя Піщанського районного суду Вінницької області Гринишина А.А., розглянувши в порядку скороченого провадження відповідно до ст. 1832 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління  праці та соціального захисту населення Піщанської РДА про  визнання протиправною бездіяльності управління праці та соціального захисту населення Піщанської РДА з неналежної виплати допомоги на оздоровлення як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, зобов»язання нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в передбачених Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірах,-

                          В С Т А Н О В И Л А:

  5 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся  з позовом  до управління  праці та соціального захисту населення Піщанської РДА про  визнання протиправною бездіяльності управління праці та соціального захисту населення Піщанської РДА з неналежної виплати допомоги на оздоровлення як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, зобов»язання нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в передбачених Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірах.

В обґрунтування  позовних вимог позивач зазначив, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС ІІІ категорії,  перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Піщанському районі Вінницької області та управлінні праці та соціального захисту населення Піщанської РДА.

На теперішній час як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС ІІІ        категорії,  повинен отримувати державну щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат на відповідний рік. Однак позивач отримує  допомогу на оздоровлення не в повному розмірі (75 грн.), що суперечить чинному законодавству.

Згідно Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”(далі –закон № 796), позивач має право на виплати, визначені цим законом.

Позивач неодноразово звертався до УПСЗН Піщанської РДА, де перебуває на обліку, із заявою про нарахування і виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених статтями Закону № 796. Однак, 22 грудня 2010 року, 21 січня 2011 року, 20 червня 2011 року отримав відповіді-відмови від відповідача у проведенні належних виплат, а тому 5 серпня 2011 року звернувся до суду із позовною заявою, в якій  просить визнати бездіяльність відповідача протиправною і зобов'язати здійснити перерахунок  та виплату допомоги на оздоровлення за 2008-2011 роки та в подальшому, виходячи з офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати на відповідний рік.

Відповідач –УПСЗН Піщанської РДА  надав суду заперечення, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що допомога на оздоровлення виплачувалась ОСОБА_1 вірно та у відповідності до Постанови КМУ від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постанов КМУ від 26 липня 1996 року №836 , від 12 липня 2005 року №562.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та задовольнити позовні вимоги повністю.  

Судом встановлено, що  позивач неодноразово  звертався до відповідача - УПСЗН Піщанської РДА, яке 22 грудня 2010 року, 21 січня 2011 року, 20 червня 2011 року, на що отримав відповіді-відмови від відповідача у проведенні належних виплат.

Позивач   віднесений до ІІІ категорії   осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має право на щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену ст.48 ч.3  Закону України “Про  статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування норм законодавства, які регулюють виплату допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок ліквідації  аварії на ЧАЕС. Позивачем порушено питання щодо правомірності дій відповідача, який в даних правовідносинах є суб’єктом владних повноважень.  

Відповідно до ст. 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”,    учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведені евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.    

Посвідченням серії НОМЕР_2 від 25 березня 2005 року, яке є безстроковим, підтверджується, що ушкодження здоров’ю, яке привело до втрати працездатності, позивач отримав під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яка є ядерним інцидентом в тлумаченні  п.п. k п. 1 ст. І Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (надалі Конвенція), до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (Закон України “Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду”№ 334/96-ВР від 12 липня 1996 року).    

У відповідності до ст. 5 та 9 КАС України, як правовий акт, який має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду.    

Згідно п. 1 статті ІV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною. Стаття V (B) Конвенції зобов’язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.   Всі питання пов’язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 3 грудня 1997 року Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з приєднанням України до Віденської конвенції”№ 684/97-ВР, який вніс зміни до Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”№ 39/95-ВР від 8.02.1995 р. Так згідно ст. 72 цього Закону відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку).

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”(надалі –Закон),  містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров’ю, втрату працездатності, завдану особам постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов’язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі (стаття 13 закону).    

Відповідно до частини першої ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає  право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднених територій, умов проживання  і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.  

Розмір щорічної допомоги на оздоровлення повинен становити 3 мінімальних заробітних плати  у відповідний рік згідно ст.48 зазначеного закону.  

Право позивача на отримання допомоги на оздоровлення  відповідно до ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”у розмірі 3 мінімальних заробітних плат не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування. Таке право декларовано державою, тому саме держава, через створені  нею органи, в даному випадку  органи соціального захисту населення, і несе обов’язок  по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.  

Наявність права у позивача щодо отримання допомоги на оздоровлення у розмірах, які визначені Законом, є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того це право гарантується Конституцією України.  

Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією України та законами України.  

Згідно з ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.  

Отже, за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд доходить висновку, що при визначенні розміру  щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві  застосуванню підлягають ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не постанови Кабінету Міністрів України,  які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.  

При визначенні розміру  допомоги на оздоровлення за основу береться мінімальна заробітна плата у відповідний рік виплати.  

Статті 21 та 22 Конституції України гарантують людині, що її права і свободи, будучи невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, ці закони, зміни до законів, не розповсюджуються на вже існуючі права і свободи людини, якщо вони звужують зміст та обсяг цих прав і свобод.

Так як суд встановив неправомірність дій управління праці та соціального захисту населення Піщанської РДА,  позовні вимоги про нарахування та сплату щорічної допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню за період 2008-2011 років та в подальшому з урахуванням строків позовної давності за вимогами, які випливають із заподіяння ядерної шкоди  здоров»ю відповідної особи. 

Також, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити  допомогу на оздоровлення ОСОБА_1  на підставі відповідних норм, зазначених у судовому рішенні за відповідний період з урахуванням вже виплачених сум, тому не проводить розрахунок цих виплат.

Водночас, право позивача на нарахування та виплату  основної та додаткової пенсії у відповідному законодавству розмірі після 2011 року не зникає, а продовжує існувати. Тому, з урахуванням викладеного, суд вважає, що вірним способом гарантованого захисту порушеного права позивача з боку відповідача буде зобов»язання відповідача нараховувати та виплачувати зазначену державну  допомогу на оздоровлення за ядерну шкоду, заподіяну здоров'ю,  до дня припинення права позивача на таку допомогу.

       На підставі викладеного та керуючись  ст.ст. 6, 9, 11, 17, 18, 71, 99, 158, 159, 161, 162, 183-2, 256 КАС  України, ст. ст. 8, 19, 22, 113 Конституції України, ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп , -  

                                     П О С Т А Н О В И Л А:

 Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління  праці та соціального захисту населення Піщанської РДА про  визнання протиправною бездіяльності управління праці та соціального захисту населення Піщанської РДА з неналежної виплати допомоги на оздоровлення як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, зобов»язання нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в передбачених Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірах задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Піщанської районної державної адміністрації  щодо неналежного нарахування та виплати  ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,  жителю АДРЕСА_1, допомоги на оздоровлення як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи,  в передбачених ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірах.

Зобов»язати управління праці та соціального захисту населення Піщанської  районної державної адміністрації   області   здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,  жителю АДРЕСА_1  щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення  у відповідності до ч.3 ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, офіційно встановлених на кожен рік, за період 2008-2011 років з урахуванням виплачених коштів та в подальшому  до дня припинення права на таку допомогу.

Допустити негайне виконання постанови.  

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду  через Піщанський районний суд  протягом десяти днів з дня отримання копії даної постанови.  

  Суддя