29.09.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/10180/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Жукової Є.О.
при секретарі судового засідання Коваленко М.В.
за участю представника позивача Панишко А.О.
за участю представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно –господарських санкцій та пені в сумі 4143грн. 98коп.,-
ВСТАНОВИВ:
12 серпня 2011року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якому позивач просить:
- стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно – господарські санкції в розмірі 4037грн. 50коп.;
- стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно – господарських санкцій у розмірі 106грн. 48коп.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.08.2011р. провадження по даній справі було відкрито та справа була призначена до судового розгляду.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідач в порушення вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції від 06.10.2005р. №2960 – IV не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно адміністративно – господарські санкції за нездійснення працевлаштування інвалідів у 2010 році.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позов за викладених у ньому підстав.
Представник відповідача заперечувала проти адміністративного позову, просила суд відмовити в його задоволені, посилаючись на докази надані до судового засідання 19.09.2011р. за вх.53983, також зазначила, що у позові Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 12.08.2011р. дана суб’єктивна оцінка стану виконання фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3, яка здійснює підприємницьку діяльність в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_1), вимог ст.19 та ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» за 2010 рік, за результатами якої був складений розрахунок адміністративно - господарських санкцій. Згідно форми №10-ПІ позивачем було встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників господарської одиниці – магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб, а відповідно до 4%-ого нормативу від штатної чисельності, на підприємстві має працювати 1 інвалід. На підставі чого позивач, на думку відповідача, робить помилковий висновок, що факт меншої кількості працюючих робітників - інвалідів на підприємстві, є фактом встановлення Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів недотримання фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3, яка здійснює підприємницьку діяльність в господарській одиниці – магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», вимог ст.19 та ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». Отже, в акті позивач пропонує відповідачу добровільно погодитися з фактом недотримання вимог ст.19 та ст.20 зазначеного закону, та самостійно розрахувати та сплатити адміністративно - господарські санкції за невиконання ним нормативу робочих місць за 2010 рік, призначених для працевлаштування інвалідів, і пеню, передбачену ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів».
Таким чином, відповідач вважає, що Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, маючи власні повноваження, провів перевірку документів наданих фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 і не встановив обставини, які призвели до неповної чисельності інвалідів на підприємстві відповідача, та не з'ясував, чи дійсно наявна вина підприємства у такому випадку.
З метою прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі судом були дослідженні наступні письмові докази, наявні в матеріалах справи: звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік ФО-П ОСОБА_3; розрахунок суми позову; звіт про наявність вакансій станом на 16.04.2010р.; 13.05.2010р.; 07.06.2010р.; 06.07.2010р.; 03.08.2010р.; 02.09.2010р.; 04.10.2010р.; 15.11.2010р.; 06.12.2010р., форми 3-ПН, яка затверджена наказом Міністерства праці України від 19.12.2005р. №420; лист від 28.02.2011р. №319.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Фізична особа – підприємець ОСОБА_3, яка здійснює підприємницьку діяльність в господарській одиниці – магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», подала до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці України від 10.02.2007р. №42.
Згідно рядку №01 середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) за 2010 рік фактично становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) становить 0 осіб; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (рядок №03) становить 1 особа.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-XII від 21.03.1991р. підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 19 зазначеного вище Закону передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частина 3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» зазначає, що саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
В матеріалах справи містяться звіти фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 про наявність вакансій на посаду продавця продовольчих товарів, станом на 16.04.2010р.; 13.05.2010р.; 07.06.2010р.; 06.07.2010р.; 03.08.2010р.; 02.09.2010р.; 04.10.2010р.; 15.11.2010р.; 06.12.2010р. форми 3-ПН, яка затверджена наказом Міністерства праці України від 19.12.2005р. №420, які були отримані Новомосковським центром зайнятості, що підтверджується відміткою про отримання.
Вимоги, які пред’являлись до претендентів на посаду продавця продовольчих товарів, згідно звітів про наявність вакансій ФО-П ОСОБА_3, станом на 16.04.2010р.; 13.05.2010р.; 07.06.2010р.; 06.07.2010р.; 03.08.2010р.; 02.09.2010р.; 04.10.2010р.; 15.11.2010р.; 06.12.2010р., було зазначено: стаж роботи - 2роки, рівень освіти – проф.тех.уч., професія – продавець продовольчих товарів, місце проживання – Тернівський район, додаткові навички – знання касового апарату та окрема вимога – наявність сан.книжки.
В матеріалах справи міститься лист від 28.02.2011р. №319 Тернівского районного центру зайнятості, згідно якого інформація про потребу у працівниках – інвалідах була розміщена у секторі самостійного пошуку роботи та в електронній базі оперативних вакансій для ознайомлення шукаючих роботу, однак особи з обмеженою непрацездатністю на заявлені ФО-П ОСОБА_3 вакантні посади спеціалістами районного центру зайнятості не направляли через відсутність осіб, що відповідають заявленим у наданих вакансіях вимогам до претендентів.
Отже, відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, натомість позивачем - Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не було надано жодного доказу щодо спростування дій, вчинених відповідачем з метою виконання вимог ст.ст.19, 20 зазначеного вище Закону.
Згідно ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Також, суд зазначає, що адміністративно – господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку із скоєнням правопорушення.
Стаття 218 Господарського кодексу України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 р. №07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судам законодавства про забезпечення прав інвалідів на працевлаштування» вирішення питання про правомірність стягнення адміністративно - господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно - господарських санкцій. При цьому слід врахувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Відсутність вини є підставою для висновку про незаконність застосування адміністративно - господарських санкцій.
Також, в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 22.12.2009р. №212151во09 зазначено, що нарахування адміністративно – господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України №875-XII від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивачем – суб’єктом владних повноважень у ході судового розгляду справи не доведено правомірність своїх висновків щодо порушення відповідачем вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», натомість представником відповідача – фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 повною мірою була доведена протиправність рішення позивача щодо нарахування адміністративно - господарських санкцій в розмірі 4037грн. 50коп. та пені в сумі 106грн. 48коп. за порушення відповідачем вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та відсутність вини відповідача щодо непрацевлаштування інвалідів на вакантні посади підприємства.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 КАС України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 КАС України, полягає в тому, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже за таких підстав адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені в сумі 4143грн. 98коп. – відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.09.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >Є.О. Жукова
< Текст >