04.10.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/5755/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни < Текст >
при секретаріЛуговій В.О.
за участю:
позивача
представника відповідача ОСОБА_3
Селезньової К.С. < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної установи «Дніпропетровський слідчий ізолятор» про стягнення відшкодування заробітної плати за шкідливі умови праці та завдання моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_3 до Державної установи «Дніпропетровський слідчий ізолятор», в якому просить стягнути з Дніпропетровського слідчого ізолятора УДД УВП в Дніпропетровській області адреса: 49006, м. Дніпропетровськ, вул. Чичерина, 80, на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1., громадянин України, проживає за адресою: 49008, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, недоплату заробітної плати за шкідливі умови праці та відшкодування моральної шкоди, а саме: надбавки до заробітної плати у сумі - 20923,36 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 10000 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн., з урахуванням індексації, а всього 38455,09 гривень.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з березня 2007 року по травень 2008 року працював у лікувальному закладі при Дніпропетровському слідчому ізоляторі УДД УВП в Дніпропетровській області на посаді лікар — рентгенолог. Наказом N 46 о/с від «17» червня 2008 року був звільнений за пунктом 65 «Б» (через хворобу) з подальшим оформленням пенсійного забезпечення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 та ст. 38 Кодексу законів про працю України. Працював на посаді, що дає право на скорочену тривалість робочого часу. У відповідності до табелю обліку робочого часу в період з березня 2007 р. по травень 2008 р. працював 8 г. 12 хв., 24 дні, що дорівнює 41 годині, що суперечить Постанові Кабінету Міністрів України № 163 від 21.02.2001 р. «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочою тижня». Також відповідач не надав позивачу щорічну додаткову відпустку у кількості 11 днів. Крім того, відповідачем, на думку позивача, порушено Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання», в зв'язку з тим, що позивач працював лікарем - рентгенологом замість 30 годин на місяць - 41 годину і, так як відповідачем не було надано додаткову відпуску у кількості 11 днів, тобто позивач перепрацьовував на рік 11 днів у зв'язку з цим добова межа індивідуального опромінення перевищила 1 мілізіверт ефективної дози опромінення за рік, тобто відповідач повинен був компенсувати перевищення мілізіверта у відповідності до Постанови № 163 та Постанови № 1290. Крім того, відповідач спричинив позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 гривень. Відповідач також повинен сплатити понесені позивачем витрати при подані позовної заяви, так як позивач повинен був звернутися до адвоката за правовою допомогою. Понесені витрати позивачем склали 5 000 гривень.
В судовому засіданні позивач підтримав позовну заяву з підстав викладених в ній та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що позивач служив в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 14.08.1995 року по 31.05.2008 року, з них в період з 08.01.2004 року по 31.05.2008 року служив у ДКВС України, а саме у Дніпропетровському слідчому ізоляторі на посаді лікаря - рентгенолога Багатопрофільної лікарні при Дніпропетровському слідчому ізоляторі. Відповідно до постанови КМУ №163 від 21.02.2001р. «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» тривалість робочого тижня, який пов'язаний зі шкідливими умовами праці не перевищував 30 годин, про що свідчать копії табелів обліку робочого часу на шкідливість. Копії табелів обліку робочого часу за період березень 2007 по травень 2008 років, які надані позивачем не відповідають дійсності, ніколи не складались та не подавались до фінансового відділу для нарахування грошового забезпечення. Так як, Багатопрофільна лікарня при Дніпропетровському слідчому ізоляторі не має статусу юридичної особи та безпосередньо відноситься та підпорядковується ДСІЗО, то печатки з власною назвою вона не має. Загальна тривалість робочого тижня позивача складала 41 годину. Позовна заява ОСОБА_3 до ДСІЗО про стягнення відшкодування заробітної плати за шкідливі умови праці та завдання моральної шкоди, є не обґрунтованою, викладене не відповідає дійсності.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Позивач служив в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 14.08.1995 року по 31.05.2008 року, з них в період з 08.01.2004 року по 31.05.2008 року служив у Дніпропетровському слідчому ізоляторі на посаді лікаря - рентгенолога Багатопрофільної лікарні при Дніпропетровському слідчому ізоляторі.
Наказом N 46 о/с від «17» червня 2008р. позивач був звільнений за пунктом 65 «Б» (через хворобу).
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2001 року № 2713-ІV - до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України. Служба в ДКВС є державною службою особливого характеру. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114.
Згідно п.21 Положення про проходження служби для осіб рядового та начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами і обумовлено наказами прямих начальників.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №163 від 21.02.2001р. «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» тривалість робочого тижня який пов'язаний зі шкідливими умовами праці не повинна перевищувати 30 годин.
Облік відпрацьованого часу здійснюється відповідачем шляхом ведення щомісячного табеля з обов'язковою відміткою в ньому кількості відпрацьованих годин.
В судовому засіданні було досліджено оригінали табелів робочого часу та табелів обліку робочого часу на шкідливість за період роботи позивача, а саме з січня 2008 року по травень 2007 року, відповідно до яких судом встановлено, що позивач працював 6 годин в день відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №163 від 21.02.2001р. «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», а саме 6 годин на день, а інші години проходив службу відповідно до вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою КМУ від 29.07.1991 року №114, а саме тривалість не перевищувала 41-годинний робочий тиждень.
Судом не приймається до уваги надані позивачем копії та оригінали табелів обліку робочого часу, оскільки відповідно до законодавства України обов’язок щодо обліку відпрацьованого часу покладено на відповідача, який надав до суду табелі обліку робочого часу. Крім того, в матеріалах справи містяться пояснення Прокофьева В.В., який знаходиться на посаді начальника лікувального закладу при Дніпропетровському слідчому ізоляторі та підпис якого міститься на табелях робочого часу наданим позивачем, в яких він зазначає, що зазначені табеля їм не підписувались, на такий вид документації печатка не передбачена і різниться з оригіналом табеля обліку робочого часу на шкідливість. Пояснення Жиліної А.В., яка знаходиться на посаді головної медсестри і безпосередньо відповідала за заповнення табелю робочого часу, в яких вона зазначає, що табеля надані позивачем нею не заповнювались, така форма табеля не складалась, в кінці графіка та табеля обліку робочого часу ставився її підпис.
Щодо посилання позивача на Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» вiд 14.01.1998 № 15/98-ВР, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» визначено основні терміни:
критична група людей - однорідна за умовами життя, віком і статтю група, яка може отримати максимальні ефективні дози опромінення за певним шляхом опромінення внаслідок практичної діяльності;
практична діяльність - діяльність людини, під час здійснення якої запроваджуються додаткові джерела випромінювання або додаткові шляхи опромінення, чи збільшується кількість людей, які підпадають під вплив опромінення, внаслідок якої збільшуються величини опромінення, його ймовірність або кількість опромінених людей;
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» цей Закон регулює правовідносини між державою в особі її відповідних органів виконавчої влади, юридичними та фізичними особами, що виникають у зв'язку з практичною діяльністю.
Стаття 3 цього Закону встановлює, що кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючого випромінювання на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випромінювання.
Стаття 11 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» встановлює, що оцінка стану захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання здійснюється з метою планування і проведення заходів захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання та аналізу ефективності цих заходів місцевими органами виконавчої влади.
Оцінка стану захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання проводиться згідно з такими основними показниками: характеристика радіоактивного забруднення довкілля; вірогідність радіаційних аварій, їх розмір та можливий вплив на людину; ступінь готовності до ефективної ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків; аналіз доз опромінення окремих груп населення від усіх джерел іонізуючого випромінювання; число осіб, які зазнали опромінення вище допустимих дозових меж; аналіз забезпечення заходів захисту людини від впливу іонізуючого випромінювання та додержання стандартів, норм і правил цій сфері на відповідній території.
Результати оцінки щорічно заносяться в радіаційно-екологічний паспорт території.
Форма та порядок ведення радіаційно-екологічного паспорта території затверджуються в установленому законодавством порядку.
Стаття 18 зазначеного Закону передбачає, що система контролю та обліку доз опромінення населення спрямована на визначення критичних груп людей залежно від умов та місця проживання чи розташування робочих місць та реєстрацію індивідуальних доз опромінення осіб, віднесених до критичної групи.
Щодо осіб з критичної групи людей здійснюється обов'язковий контроль та облік індивідуальних доз опромінення за умови, що величина ефективної дози опромінення будь-якої людини з критичної групи перевищує добову межу, яка встановлена відповідними нормативами.
Облік індивідуальних доз опромінення людей, віднесених до критичної групи, ведеться в районному (міському) дозовому реєстрі опромінення, організацію ведення якого здійснюють місцеві органи виконавчої влади.
Отже, позивач не надав до суду належних доказів перевищення індивідуальної дози опромінення. Окрім того, облік індивідуальних доз опромінення має відповідні правила ведення.
Щодо посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 1290 від 17.11.1997 р. «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятості працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» про недодання додаткової щорічної відпустки в кількості 11 днів та Закону України «Про відпустки», суд зазначає наступне.
В матеріалах справи міститься рапорт позивача, в якому він просить надати йому відпустку згідно графіка з 23.07.2007 року. Тривалість чергової відпустки надавалась позивачу згідно Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України, а саме тривалість відпустки визначалась залежно від вислуги років. Доказів ненадання відповідачем додаткової щорічної відпустки позивачем не надані.
Розмір заявленого відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 гривень є необґрунтованим, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження понесення ним втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю відповідача.
Документи, які підтверджують наявність у позивача захворювань, які є в нього, суд не бере до уваги, оскільки вони не доводять що виникли саме у зв’язку з проходженні служби позивачем в Державній установі «Дніпропетровський слідчий ізолятор».
У зв’язку вищевикладеним та враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позову.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представник відповідача надав обґрунтовані заперечення та докази проти позову, що доводять правомірність його рішення, та підтверджують, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної установи «Дніпропетровський слідчий ізолятор» про стягнення відшкодування заробітної плати за шкідливі умови праці та завдання моральної шкоди – відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 21.09.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >Н.В. Боженко
< Текст >