ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43,  м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2011 р.  Справа №2а-7612/11/0170/25

   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кононової Ю.С., при секретарі Зайцевій М.О., за участю представника позивача – ОСОБА_3, довіреність бн від 20.09.2011 року, представника відповідача – ОСОБА_2, довіреність № 94\10 від 16.04.2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом   

Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ДЕКО» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,

                                                              В С Т А Н О В И В:

ТОВ «АРТ-ДЕКО» звернулось до  Окружного адміністративного суду з позовом,   в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0004952301 від 20.05.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання підприємства за платежем податок на додану вартість в розмірі 67127,50 гривень, в тому числі 53702 гривень – за основним платежем та 13425,50 гривень за штрафними санкціями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань його взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» за грудень 2010 року. В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що в грудні 2010 року позивач сформував за рахунок ПП «Севелітстрой» податковий кредит з ПДВ в сумі 53702 гривень. В той же час було встановлено, що в перевіряємому періоді ПП «Севелітстрой» мало взаємовідносини з ПП «Фрегат ХХ1» та з ПП «Родіна ХХ1», які мають стан платника «23» - місцезнаходження не встановлено та свідоцтва платників податків яких було анульоване 14.03.2011 року, у зв’язку з чим відповідач дійшов висновку, що укладені в грудні 2010 року угоди між позивачем та ПП «Севелітстрой» мають ознаки нікчемності. Вважає ці висновки податкової інспекції необґрунтованими, оскільки укладений позивачем з ПП «Севелітстрой» договір субпідряду реально відбувся, його виконання, а також формування позивачем податкового кредиту за рахунок контрагента підтверджено всіма необхідними первинними документами.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких зазначив, що позаплановою документальною невиїзною перевіркою ТОВ «АРТ-ДЕКО» було встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Севелітстрой». В той же час контрагентами ПП «Севелітстрой»  в грудні 2010 року були ПП «Фрегат ХХ1» та ПП «Родіна ХХ1», діяльність яких була визнана нікчемною, удаваною та такою, що протиричить інтересам держави та суспільства. В ході перевірки були встановлені порушення ведення цими підприємствами господарської діяльності щодо формування податкового кредиту та податкового зобов’язання в тому числі в грудні 2010 року. З цих підстав ними був зроблений висновок, що ПП «Севелітстрой» не здійснювало операцій по купівлі товару та отриманню послуг від постачальників ПП «Фрегат ХХ1» та ПП «Родіна ХХ1», а отже не могло мати обсягів товарної маси для її подальшої реалізації ТОВ «АРТ-ДЕКО». У зв’язку з цим, укладені між ними угоди також є нікчемними, були спрямовані на отримання позивачем податкової вигоди шляхом формування «штучного» податкового кредиту з ПДВ.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «АРТ-ДЕКО» з питань його взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» за грудень 2010 року, за результатами якої був складений акт № 5822\2304\33773450 від 11.05.2011 року (а.с. 35-44).

Висновками зазначеного акту було встановлено порушення ТОВ «АРТ-ДЕКО» п.п. 7.4.1, 7.4.5  п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168\97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 53702 гривень.

На підставі зазначених висновків, було прийняте оскаржуване податкове повідомлення рішення:

-           № 0004952301 від 20.05.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «АРТ-ДЕКО» з податку на додану вартість на загальну суму 67127,50 гривень, у тому числі за основним платежем – 53702 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями – 13425,50 гривень  (а.с. 46).

Позивач із зазначеним податковим повідомленням – рішенням не погодився, оскаржив його в адміністративному порядку, але рішенням ДПА в АРК від 15.06.2011 року скарга ТОВ «АРТ-ДЕКО» була залишена без задоволення, а податкове повідомлення – рішення від 20.05.2011 року, - залишено без змін (а.с. 47-58).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку податкового органу про зменшення податкового кредиту позивача є неправомірне включення його контрагентом – ПП «Севелітстрой» сум ПДВ за договорами поставки, укладеними з ПП «Родіна ХХ1» та з ПП «Фрегат ХХ1» в грудні 2010 року.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ-ДЕКО» зареєстроване в якості юридичної особи, перебуває на обліку платників податків в ДПІ у м. Сімферополі, є платником податку на додану вартість  та має ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури (а.с. 11-16).

24 листопада 2010 року ТОВ «АРТ-ДЕКО» був укладений договір субпідряду №  С24\11-2010\791 на виконання будівельно – монтажних робіт на загальну суму відповідно до смітної та договірної ціни у розмірі 545883,02 гривень, в тому числі ПДВ, - 90980,50 гривень (а.с. 22,23).

22 грудня 2010 року між сторонами договору були підписані акти здачі – прийомки робіт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, відповідно до якої їх загальна сума склала 322209,26 гривень, в тому числі ПДВ, - 53701,54 гривні (а.с. 29-32).

В той же день ПП «Севелітстрой» була виписана для ТОВ «АРТ-ДЕКО» податкова накладна на зазначену суму (а.с. 33).

Державна податкова інспекція в м. Сімферополі, здійснюючи перевірку позивача дійшла висновку щодо нікчемності зазначеного правочину, оскільки на їхню думку факт отримання зазначених послуг позивачем не підтверджується, тому що його контрагент, - ПП «Севелітстрой» в перевіряємому періоді мав взаємовідносини з «ПП Фрегат ХХ1» та ПП «Родіна ХХ1», які за своїм місцезнаходженням не перебувають, виробничих потужностей не мають та взагалі їхні свідоцтва платника ПДВ 14.03.2011 року були анульовані, а отже вони не могли поставити товар ПП «Севелітстрой», а той в свою чергу не мав товарної маси для її подальшої реалізації позивачу.

Тобто, порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» полягало в тому, що позивач заявив до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість за відсутності надмірної сплати цього податку до бюджету в ланцюгу продажу товарів.

Ніяких інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено.

Суд не може погодитись з висновком податкової інспекції стосовно того, що відсутність підтвердження постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до бюджету позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 цього Закону, 1.7. податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-          придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:  дата здійснення першої з подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону).

Документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість (пп. 7.2.3 п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

П.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює вимоги до податкових накладних, які надають право покупцю формувати податковий кредит з податку на додану вартість передбачає, що платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити окремими рядками: порядковий номер податкової накладної, дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи; зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 цього Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів у Законі України «Про податок на додану вартість», таких як обов’язкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару покупець зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість в ціні товару продавцю, який зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку).

Як встановлено судом, ПП «Севелітстрой», яким була складена та видана ТОВ «АРТ-ДЕКО» податкова накладна, є платником податку на додану вартість, чого представник відповідача в судовому засіданні не заперечував.

ТОВ «АРТ-ДЕКО» є третім в ланцюзі учасників договірних відносин від ПП «Родіна ХХ1» та ПП «Фрегат ХХ1», які, відповідно до встановлених податковою інспекцією обставин мали ознаки фіктивності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність  рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пункт 1 ст. 70 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування у цій справі є доказування наявності або відсутності фактів, викладених в Акті № 5822\2304\33773450 від 11.05.2011 року.

При проведенні перевірки та складанні зазначеного акту була перевірена  первинна податкова документація платника податку, яка була підставою для формування ТОВ «АРТ-ДЕКО» податкового кредиту та жодних зауважень щодо цієї документації в акті не викладено. Той факт, що позивач дійсно отримав від ПП «Севелітстрой» послуги за договором субпідряду підтверджується усією необхідною документацією, а саме: договором підряду, актами здачі – приймання виконаних робіт, довідкою про вартість виконаних робіт, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, податковою накладною від 22.12.2010 року, видатковими накладними, банківською випискою від 20.01.2011 року, а також наданими фото таблицями, з яких видно, що будівельні роботи на об’єкті дійсно були виконані.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв’язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Чинним законодавством України на покупця товару – платника податку не покладено обов’язку при формуванні податкового кредиту та заявлені суми від’ємного значення до бюджетного відшкодування перевіряти дотримання постачальниками товару в ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.

Як встановлено судом, позивач мав взаємовідносини з підприємством, яке було та є зареєстрованим платником податку на додану вартість, податковий кредит був ним сформований на підставі належним чином оформленої податкової накладної, маються банківська виписка про перерахування коштів за договором.  

Таким чином, на думку суду, на момент укладення договору з ПП «Севелітстрой» та на момент виконання цього договору позивач не міг та не повинен був передбачати порушення податкового законодавствами підприємствами, які навіть не були його контрагентами безпосередньо.

Більш того, свідоцтва платників податку на додану вартість ПП «Фрегат ХХ1» та ПП «Родіна ХХ1»  також були анульовані значно пізніше ніж між позивачем та ПП «Севелітстрой» був укладений та виконаний договір субпідряду.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, на думку суду, податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті – перевірки та письмових запереченнях, що договір безпосередньо між ТОВ «АРТ-ДЕКО» та ПП «Севелітстрой» має ознаки фіктивності, висновок податкової інспекції  щодо фіктивності цього договору, що створює можливість відшкодування ПДВ з бюджету ніяким чином не підтверджений, а тому суд вважає нарахування позивачеві податкового зобов’язання згідно з оспорюваним податковим повідомленнями – рішеннями  безпідставним.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Позивач просить визнати  податкове повідомлення – рішення, прийняте Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі нечинним.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права, встановлених статтями 105,162 КАС України не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.

Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватись лише нормативно – правового акта, а про визнання протиправним – індивідуального акта.

Ненормативними актами є конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, які застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Нечинним нормативно – правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність, вони можуть бути визнані судом протиправними, а в разі оскарження нормативно – правового акту – нечинним.

У зв’язку з викладеним, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, проте оскаржуване ним податкове повідомлення - рішення має бути визнане судом протиправним та скасоване.

Крім того, суд стягує на користь позивача суму судового збору, сплаченого при зверненні до суду відповідно до задоволених вимог немайнового характеру, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

В судовому засіданні 20.09.11 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено 23.09.2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ДЕКО» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 20 травня 2011 року № 0004952301, яким визначено ТОВ «АРТ-ДЕКО» податкове зобов’язання з податку на додану вартість усього у розмірі 67127,50 гривень, в тому числі основний платіж в сумі 53702 гривні та штрафні (фінансові) санкції в сумі 13425,50 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ-ДЕКО» судовий збір в сумі 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Кононова Ю. С.