ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2011 р. Справа № 2а/0270/3874/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
при секретарі судового засідання: Колос Мирославі Сергіївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2 - представники на підставі довіреностей;
відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - представники на підставі довіреностей;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер Центр"
до: державної податкової інспекції у м. Вінниці
про: скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Дилер Центр» (далі – ТОВ «Дилер Центр») до державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі – ДПІ у м. Вінниці) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході проведеної перевірки з питань дотримання ТОВ «Дилер Центр» податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року податковими інспекторами виявлено порушення Товариством вимог підпунктів 5.2.1, 5.3.9 пункту 5.1, 5.2, 5.3 статті 3, статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі виявлених порушень ДПІ у м. Вінниці прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25 березня 2011 року №0000412300, №0000422300 та від 09 червня 2011 року №0000722300, якими Товариству збільшено суми грошових зобов’язань по податку на прибуток та податку на додану вартість.
Позивач не погоджується із висновками, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх необґрунтованими та просить скасувати.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представники відповідача проти позовних вимог заперечували з підстав, наведених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Податковими інспекторами Державної податкової адміністрації у Вінницькій області в період з 10 лютого по 02 березня 2011 року проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «Дилер Центр» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За результатами перевірки складено акт №26/2301/13342038 від 11 березня 2011 року.
У вказаному акті зафіксовано порушення Товариством окремих податкових норм. Зокрема, у акті йдеться про порушення останнім пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зміст даного порушення відображено на а.с. 17-21 та полягає у тому, що Товариством, на думку податкового органу, безпідставно віднесено до складу «Витрати на придбання» витрати на послуги комісійної винагороди по реалізації виробів медичного призначення. При цьому, орган ДПС посилається на пункт 2.3 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, яким визначено перелік товарів, що не можуть бути прийняті в комісію, серед таких товарів і лікарські засоби та вироби медичного призначення. Відтак, податкові інспектори прийшли до висновку, що Товариство необґрунтовано передало вироби медичного призначення на реалізацію по договорам комісії. Тому, внаслідок таких порушень підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 12146 гривень.
Інше порушення полягало у недотриманні суб’єктом господарювання вимог підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Про дане порушення йдеться на а.с.23-25. Суть його зводиться до того, що, на переконання податкових інспекторів, для звільнення Товариства від оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу виробів медичного призначення, які в Переліку лікарських засобів та виробів медичного призначення зазначено з відміткою «*» необхідно, щоб такий товар був зареєстрований в Державному реєстрі виробів медичного призначення, товар мав відповідне маркування та документи, що підтверджують їх медичне використання. Внаслідок даного порушення Товариством занижено податок на додану вартість в загальній сумі 964856 гривень.
На підставі виявлених порушень ДПІ у м. Вінниці прийнято податкові повідомлення-рішення №0000412300 від 25 березня 2011 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобов’язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 15183 гривень, в тому числі 12146 гривень – основний платіж та 3037 гривень – штрафні (фінансові) санкції; №0000422300 від 25 березня 2011 року, яким Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1206070 гривень, в тому числі 964856 гривень – основний платіж та 241214 гривень – штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись із винесеними рішеннями, Товариство оскаржило їх в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області.
Проте, рішенням про результати розгляду первинної скарги вих. №11619/10/25-009 від 31 травня 2011 року ДПА у Вінницькій області залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, збільшено на 13955 гривень суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість, в тому числі 11164 гривень – основний платіж та 2791 гривень – штрафні (фінансові) санкції.
На підставі рішення ДПА у Вінницькій області податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Вінниці від 09 червня 2011 року №0000722300 Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на донараховану суму.
Внаслідок перегляду податкових рішень ДПА України своїм рішенням вих. №14529/6/25-0115 від 11 серпня 2011 року залишила без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 25 березня 2011 року з урахуванням рішення ДПА у Вінницькій області від 31 травня 2011 року.
Проаналізувавши положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, а також зважаючи на матеріали справи, суд вважає, що висновки податкового органу, зроблені у акті перевірки, щодо порушення Товариством зазначених вище норм є необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин), від оподаткування звільняються операції з поставки (у тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів та виробів медичного призначення за переліком, що щорічно визначається Кабінетом Міністрів України до 01 вересня року, попереднього звітному.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року №1949 затверджено Перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість.
Відповідно до даного Переліку вироби медичного призначення класифікуються згідно кодів та певних відміток, зокрема: медичні вироби з кодами без відмітки (пряма пільга); медичні вироби з кодами з відміткою «*», тобто медичні вироби для медичного використання, що підтверджено документально, мають відповідне маркування; медичні вироби з кодами з відміткою «**», тобто медичні вироби, придбані за кошти державного та місцевого бюджетів.
Судом встановлено, а також не заперечується представниками відповідача, що протягом 01 жовтня 2009 року – 30 вересня 2010 року ТОВ «Дилер Центр» здійснювало продаж виробів медичного призначення, в тому числі тих, що позначені відміткою «*», а саме: пелюшки для немовлят, вата з бавовни, марля тощо.
Пунктом 2 спільного листа Міністерства охорони здоров’я України та Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення від 29 січня 2009 року №18.177/15-05 стосовно примітки «* Для медичного використання, що підтверджено документально» (до наказу МОЗ України від 04 серпня 2005 року №393 «Про затвердження Переліку медичних виробів що підлягають державній реєстрації (перереєстрації) в Україні» чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (якщо товар є медичним виробом), зазначено, що документально державна реєстрація медичного виробу може бути підтверджена Свідоцтвом про державну реєстрацію (його нотаріально завіреною копією), яке засвідчує, що медичний виріб зареєстрований в Україні, внесений до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення і дозволений для застосування в медичній практиці в Україні або Підтвердженням про державну реєстрацію на кожну конкретну партію виробу медичного призначення, що зареєстрований в Україні.
Окрім того, у пункті 2 вказаного вище листа передбачено, що у Свідоцтві про державну реєстрацію медичного виробу зазначається «внесено до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення України і дозволено для застосування в медичній практиці». У такому разі немає підстав вимагати «підтвердження про медичне призначення, зазначене в інструкції по використанню чи технічному паспорті на товар». Тим більше, що існує спільний наказ Міністерства охорони здоров’я України та Державної митної служби України від 03 червня 2005 року №250/480 «Про затвердження Порядку ведення та використання міжвідомчої бази даних зареєстрованих в Україні медичних виробів», що розроблений з метою недопущення на внутрішній ринок України незареєстрованих медичних виробів та для оперативної Інформації при перетині кордону про наявність (або відсутність) медичних виробів у Державному реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення.
З огляду на викладене, документальним підтвердженням використання медичного виробу з кодами з відміткою «*» є Свідоцтво про державну реєстрацію Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення.
Відтак, посилання представників податкового органу у своїх запереченнях на необхідність надання укладених договорів на продаж виробів медичного призначення з медичними закладами та суб’єктами господарювання, які мають відповідні ліцензії на здійснення медичної практики, накладних, податкових накладних, платіжних документів, які б підтверджували факт придбання медичних виробів медичними закладами, які, на їх думку, є достатніми доказами документального підтвердження медичного використання відповідних виробів медичного призначення, є такими, що не заслуговують на увагу, адже наявність таких документів не передбачено ані Переліком №1949, ані роз’ясненнями до нього, ні жодними іншими нормативно-правовими актами.
Натомість, в матеріалах справи містяться Свідоцтва про державну реєстрацію Державною службою лікарських засобів і виробів медичного призначення (а.с.124-145) та висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи виробів медичного призначення з відміткою «*» (а.с.147-173), продаж яких здійснювало ТОВ «Дилер Центр». Зазначеними документами підтверджується внесення до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення України та дозволено для застосування в медичній практиці вироби медичного призначення з відміткою «*».
Окрім того, не доведено також представниками відповідача здійснення реалізації позивачем виробів медичного призначення із відміткою «*» без відповідного маркування.
Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог підпункту 5.1.7 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» не знайшли свого підтвердження, тому податкові повідомлення-рішення №0000422300 від 25 березня 2011 року та №0000722300 від 09 червня 2011 року підлягають скасуванню.
З приводу виявлених під час перевірки порушень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд зважає на наступне.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Судом встановлено, що протягом 01 жовтня 2009 року – 30 вересня 2010 року ТОВ «Дилер Центр» до валових витрат відносило витрати (комісійну винагороду) за послуги по реалізації товарів, отриманих на підставі договорів доручення комісії з: ПП ОСОБА_5 (договір комісії №3 від 01 березня 2008 року), ПП ОСОБА_6 (договір комісії №4 від 01 серпня 2008 року), ПП ОСОБА_7 (договір комісії №5 від 01 жовтня 2008 року), ПП ОСОБА_8 (договір комісії №6 від 01 жовтня 2008 року), ПП ОСОБА_9 (договір комісії №8 від 01 січня 2009 року), ФОП ОСОБА_10 (договір комісії №Д-9/ком від 01 березня 2010 року). У матеріалах справи наявні копії платіжних доручень, якими підтверджується факт перерахування цим особам комісійної винагороди за надані послуги.
Суд не погоджується із висновками податкових інспекторів щодо порушення Товариством вимог пункту 2.3 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, враховуючи наступне.
Так, у пункті 2.3 даних Правил наведено вичерпний перелік товарів, які не приймаються для комісійного продажу; серед них і лікувальні засоби та вироби медичного призначення.
Тобто, даним пунктом визначено перелік товарів, які не можуть бути прийняті на комісію.
Проте, згідно із зазначеними вище договорами комісії, Товариство (комітент) доручало приватним підприємцям (комісіонерам) укладати угоди та здійснювати від їх імені роздрібну торгівлю відповідного товару.
Відтак, враховуючи те, що ТОВ «Дилер Центр» не приймало на комісію товари (в тому числі вироби медичного призначення), а, навпаки, передавало їх згідно договорів комісії комісіонерам, тому до нього не можуть бути застосовані положення пункту 2.3 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами.
Також суд не погоджується із висновками податкових інспекторів, що порушення позивачем пункту 2.3 Правил комісійної торгівлі і є підставою для визнання правочинів нікчемними.
Адже статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Серед них, зокрема, такі: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідну до частини 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК,територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Проте, незважаючи на використання в акті перевірки такого поняття, як «нікчемний правочин», відповідач не звернув уваги на те, що відповідно частини 2 статті 215 ЦК України, нікчемним правочином є правочин недійсність якого встановлена законом. Відтак, податковими інспекторами, що проводили перевірку неприховано того, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що податковим органом не доведено факту нікчемності зазначених вище договорів комісії.
З огляду на викладене, оскільки висновки, викладені у акті перевірки в цій частині не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, податкове повідомлення-рішення №0000412300 від 25 березня 2011 року підлягає скасуванню.
Вирішую даний спір, суд керувався положеннями частини 1 статті 71 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 86 Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному повному та об’єктивному дослідженні.
Тим більше, що в ході розгляду справи відповідач всупереч частини 2 статті 71 КАС України не довів правомірності прийнятих податкових рішень. Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Окрім того, з урахуванням частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача підлягає стягнення 3,40 гривень судового збору, сплаченого ним при поданні адміністративного позову до суду.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000412300 від 25 березня 2011 року.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000422300 від 25 березня 2011 року.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000722300 від 09 червня 2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дилер Центр" 3,40 сплаченого судового збору.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович
14.09.2011