КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 вересня 2011 року 2а-3636/11/1070
приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018
час прийняття постанови: 11 год. 15 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю)
від відповідача: ОСОБА_3 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
про ОСОБА_4
Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області
визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_4 (далі по тексту –позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі по тексту –відповідач) про визнання неправомірною відмову у включенні до податкового кредиту частини процентів, сплачених протягом 2010 року за кредитним договором, зобов’язання включити до податкового кредиту частину процентів, сплачених протягом 2010 року за кредитним договором та нарахувати і виплатити надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб в розмірі 6 839,66 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 18 серпня 2011 року.
У судовому засіданні, призначеному на 18 серпня 2011 року, судом оголошено перерву до 1 вересня 2011 року.
Судове засідання, призначене на 1 вересня 2011 року, судом відкладалось на 14 вересня 2011 року за клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав, викладених у запереченнях.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
20 грудня 2006 року між ТОВ КУА «Ексінор»та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу облігацій № К-133/81-06-2/2006/001, за умовами якого ВАТ КБ «Надра»продає, а ОСОБА_4 купує облігації звичайні іменні цільові, емітовані ТОВ «Укргаз», кількістю 5 510 штук, загальною договірною вартістю 333 906,00 грн.
20 грудня 2006 року між ТОВ «Укргаз»та ОСОБА_4 укладено договір бронювання об’єкту будівництва № 11/1/3/17, за умовами якого, забудовник бронює за ОСОБА_4 об’єкт будівництва, що будується за адресою: АДРЕСА_1. Умовою передачі об’єкту будівництва є передача ОСОБА_4 повністю оплаченого лоту облігацій до погашення.
Договором участі у будівництві об’єкту № 11/1/3/17 від 20.12.2006р. визначено порядок виконання ОСОБА_4 та ТОВ «Укргаз»обов’язків, які передбачені договором та Інформацією про випуск облігацій, а також порядок погашення лоту облігацій і передачі об’єкта будівництва замовнику.
30 січня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ КБ «Надра»укладено кредитний договір № 17/П/99/2007-840, за умовами якого, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 59 500,00 доларів США. Цільове використання кредиту є придбання цінних паперів –облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 5 510 штук, емітованих ВАТ «Укргаз»з номінальною вартістю кожної облігації 60,60 грн., з метою фінансування будівництва, згідно договору купівлі-продажу облігацій від 20.12.2006р. № К-133/81-06-2/2006/001 та договору про резервування/бронювання приміщення від 20.12.2006р. № 11/1/3/17 на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об’єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до договору застави цінних паперів № 13 ДМП від 30.01.2007р., укладеного між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_4, заставодавець з метою забезпечення виконання зобов’язання, що витікає з кредитного договору, передає у заставу цінні папери, випущені у без документарній формі, що належать заставодавцю на праві власності, а заставодержатель приймає в заставу предмет застави.
28 листопада 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов’язання, що витікає з кредитного договору передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки –нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
3 вересня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області для одержання податкового кредиту за 2010 рік.
Листом Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 06.04.2011р. № 683/c/17-215 подану позивачем податкову декларацію залишено без розгляду, у зв’язку з тим, що предметом кредитного договору від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840 є надання банком кредиту для придбання цінних паперів –облігацій, а не для придбання (будівництва) житла, що згідно Закону України від 22.05.2003р. № 889 не є підставою для реалізації права платника податку на податковий кредит.
4 травня 2011 року ОСОБА_4 не погоджуючись з відмовою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області звернувся до Державної податкової адміністрації в Київській області.
Листом від 02.06.2011р. № 202/c/17-211 Державна податкова адміністрація в Київській області повідомила про законність відмови Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, мотивуючи свою відмову тим, що кредит не є житловим іпотечним, оскільки наданий на придбання облігацій.
Не погоджуючись з відповіддю Державної податкової адміністрації в Київській області позивач 6 червня 2011 року звернувся до Державної податкової адміністрації України.
Листом від 08.07.2011р. № 5990/c/17-0214 Державна податкова адміністрація України повідомила про законність відмови, мотивуючи це тим, що укладений кредитний договір, згідно з яким громадянину ОСОБА_4 надаються грошові кошти на придбання облігацій, а договір іпотеки не є іпотечним житловим кредитом в контексті пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. № 889-IV, у зв’язку з чим, право на включення до податкового кредиту частини процентів, сплачених протягом 2010 року за кредитним договором у позивача відсутнє.
Системно проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Оподаткування операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням врегульоване Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 22.05.2003 року № 889-IV) та Законом України «Про іпотеку»від 05.06.2003р. № 898-IV.
Так, згідно пункту 10.1 статті 10 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV, платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.
Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV, іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.
Виходячи з наведеного визначення іпотечного житлового кредиту, такий кредит може надаватись для фінансування витрат, пов’язаних як з будівництвом так і з придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку.
За змістом вищенаведених пункту 1.5 статті 1 та пункту 10.1 статті 10 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV, іпотечний житловий кредит надається з прийняттям кредитором такого житла (тобто житла, що будується чи придбавається ) у заставу.
Житло, яке будується, за термінологією Закону України «Про іпотеку»від 05.06.2003р. № 898-IV, є об'єктом незавершеного будівництва - об'єктом будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства (ст.1 цього Закону).
В силу частини 2 стаття 5 Закону України «Про іпотеку»від 05.06.2003р. № 898-IV, предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
Абзацом 3 статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991р. № 1560-12 визначено, що інвестування та фінансування будівництва об’єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватись виключно через Фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею нерухомості, відповідно до законодавства.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що кредит на придбання облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею нерухомості –це фінансовий кредит, що надається фізичній особі на фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом квартири, тобто є житловим кредитом.
Фінансування будівництва житла шляхом придбання облігацій –це встановлений державою механізм розрахунків між забудовником та замовником, який забезпечує додатковий захист прав інвестора у житловому будівництві шляхом здійснення контролю за дотриманням законодавства з боку Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших уповноважених органів.
Отже, система договорів, укладених ОСОБА_4 –це по суті правовідносини іпотечного житлового кредитування з наступним укладенням договору іпотеки квартири.
За наведених правових норм, доводи податкового органу про те, що платник податку не має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом оскільки, за кредитним договором грошові кошти надаються позивачеві для придбання облігацій, а договір іпотеки не є іпотечним житловим кредитом в контексті пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. № 889-IV не заслуговують на увагу.
Як встановлено судом, на виконання укладених зазначених вище договорів, за рахунок отриманого кредиту, позивач профінансував витрати, пов’язані з будівництвом вказаної квартири, що підтверджується документально та не заперечується податковим органом.
В силу пункту 1.16 статті 1 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV, податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 5.1.1 та підпункту 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 цього ж Закону, платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
До складу податкового кредиту відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2.статі 5 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV, платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, як, зокрема: частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.
Отже, із правового аналізу вищенаведених норм слідує, що достатніми правовими підставами для виникнення у позивача права на податковий кредит є:
1) фактична сплата ним протягом звітного року частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом і підтвердження цього факту документально;
2) придбання за рахунок такого іпотечного житлового кредиту квартири, що визначена платником як основне місце його проживання.
Враховуючи положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та норми Закону України «Про іпотеку», скористатися податковим кредитом на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку, в яких договори на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла відповідають одночасно наступним умовам: - у кредитному договорі має бути зазначено, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу; - до кредитного договору в обов'язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід'ємним доповненням до такого кредитного договору; - договір про іпотечний кредит та договір іпотеки (застави) мають бути укладеними після 1 січня 2004 року (після набрання чинності Законом "Про іпотеку" та Законом "Про податок з доходів фізичних осіб"); - договір іпотеки (застави) обов'язково має бути нотаріально посвідченим; - кредит має бути отриманий від банку; - договір про іпотечний кредит укладено на термін не менше, ніж 5 років.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується податковим органом надання позивачем документів, що підтверджують право на податковий кредит у заявленій до повернення сумі.
Розрахунок суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню позивачу у зв’язку з нарахуванням податкового кредиту перевірений судом та не заперечується податковим органом щодо розміру суми - 6 839,66 грн.
Так, відповідно до пункту 5.4 статті 5 Закону України № 889-IV, загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.
Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_4 від 24.01.2011р. № 3-17 сума нарахованого доходу за 2010 рік становить 107 160,53 грн., а сума процентів, сплачених за іпотечним кредитом відповідно до довідки від 03.03.2011р. № 494 становить 45 597,73грн.
Отже, сума загального річного доходу позивача, нарахованого протягом 2010 року у вигляді заробітної плати зменшена на суму податкового кредиту становить 61 562,80 грн.
Сума податку з доходів фізичних осіб, за ставкою, визначною у пункті 7.1 статті 7 Закону України № 889-IV становить 15 097,93 грн. (61 562,80 *15%).
Відповідно, сума податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платнику у зв’язку з нарахуванням податкового кредиту становить 6 839,66 грн.
Згідно з пунктом 4.5 Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2003р. № 442, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.10.2003р. за № 879/8200, сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.
Щодо вимоги позивача про зобов’язання Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Київської області протягом трьох місяців з дня набрання постановою законної сили нарахувати і виплатити надмірно сплачений податок з доходів фізичних осіб в розмірі 6 839,66 грн. суд звертає увагу на те, що контроль за поверненням суми надміру сплаченого податку є компетенцією державної податкової служби.
Державною податковою інспекцією Києво-Святошинського району Київської області недоведена правомірність відмови ОСОБА_4 у включенні до податкового кредиту частини процентів, сплачених ОСОБА_4 протягом 2010 року за кредитним договором від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840, відповідно вимога ОСОБА_4 в частині зобов’язання включити до податкового кредиту частину процентів в розмірі 6 839,66 грн., сплачених протягом 2010 року за кредитним договором від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840 підлягає задоволенню
В силу пункту 4.6 вказаної Інструкції, особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, є:
а) податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує його розмір;
б) орган Державного казначейства України, що порушує строки такого повернення або занижує його розмір.
Повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит здійснюється органом державного казначейства за рахунок доходів бюджету, до якого зараховується такий податок (пункт 4.8. Інструкції).
Таким чином, відповідачами у зазначеній категорії справ виступають як органи державної податкової служби за місцем обліку платника податку так і органи державного казначейства, які безпосередньо здійснюють повернення коштів платнику податків за рахунок доходів бюджету, до якого зараховується такий податок.
Враховуючи, що нарахування та виплата надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб є дискреційними повноваженнями податкової інспекції, та той факт, що суд не може підміняти собою відповідні компетентні державні органи, вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.
Згідно із частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи, що Державною податковою інспекцією Києво-Святошинського району Київської області недоведена правомірність відмови ОСОБА_4 у включенні до податкового кредиту частини процентів, сплачених ОСОБА_4 протягом 2010 року за кредитним договором від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840, відповідно вимога ОСОБА_4 в частині зобов’язання включити до податкового кредиту частину процентів в розмірі 6 839,66 грн., сплачених протягом 2010 року за кредитним договором від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Згідно з частиною 3 цього Кодексу якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 9, 69-72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати відмову Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 06.04.2011р. № 683/c/17-215 щодо включення до податкового кредиту частини процентів, сплачених протягом 2010 року за кредитним договором від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840 неправомірною.
Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Київської області включити до складу податкового кредиту проценти, сплачені протягом 2010 року за кредитним договором від 30.01.2007р. № 17/П/99/2007-840.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 державне мито в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 20 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена 15.09.2011.