КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2011 року 2а-4188/11/1070
приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018
час прийняття постанови: 10 год. 50 хв.
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Воронюк М.М.
за участю представників сторін
позивач: ОСОБА_2
представник позивача: ОСОБА_3 (за довіреністю)
від відповідача 1: не прибув
від відповідача 2: ОСОБА_4, ОСОБА_5 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
до
проОСОБА_2
Головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації
Управління охорони здоров’я Білоцерківської міської ради Київської області
визнання наказу нечинним та стягнення моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації (далі по тексту –відповідач 1) про визнання нечинним наказу управління охорони здоров’я Білоцерківської міської ради Київської області «Про скорочення та введення посад»від 27.11.2009р. № 373 в частині передачі мешканців будинку АДРЕСА_1 на обслуговування в поліклініку загальної практики - сімейної медицини та відшкодування моральної шкоди, завданої цим рішенням.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2011 року адміністративну справу № 2а-59170\2011р. направлено до Київського окружного адміністративного суду за правилами територіальної підсудності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року справу прийнято до провадження судді Леонтович А.М. та призначено до судового розгляду на 28 вересня 2011 року.
У судовому засіданні, призначеному на 28 вересня 2011 року залучено в якості відповідача 2 Управління охорони здоров’я Білоцерківської міської ради Київської області (далі по тексту –відповідач 2) та оголошено перерву до 3 жовтня 2011 року.
У судовому засіданні 5 жовтня 2011 року позивач та його уповноважений представник уточнили позовні вимоги в частині дати прийняття оскаржуваного наказу та просили суд позов задовольнити.
Відповідач 1 у судове засідання не з’явився, надіслав клопотання про відмову в задоволенні позовних вимог та розгляд справи без участі його представника.
Представники відповідача 2 заперечили проти заявлених позовних вимог та просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав, викладених в запереченні.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 перебував на медичному обслуговуванні в Білоцерківській міській лікарні № 2, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Семашка, 9.
Наказом Управління охорони здоров’я Білоцерківської міської ради від 27.11.2009р. № 373 «Про скорочення та введення посад»доросле населення в кількості 8 639 осіб, що обслуговувались в Білоцерківській міській лікарні № 2, у тому числі й позивач, передано на обслуговування до поліклініки загальної практики - сімейної медицини, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Щорса, 65.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та інші мешканці АДРЕСА_1 не погоджуючись з прийняттям вищезазначеного наказу неодноразово звертались до державних органів з питанням щодо неправомірності його прийняття в частині передачі мешканців АДРЕСА_1 на обслуговування в поліклініку загальної практики - сімейної медицини та вимагали надати можливість отримувати медичне обслуговування в Білоцерківської міської лікарні № 2, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Семашка, 9.
На вказані звернення ОСОБА_2 отримано численні відповіді.
Так, на депутатське звернення від 24.02.2010р. № 2-2010 головою комісії з питань охорони здоров’я надано протокол засідання комісії з питань охорони здоров’я Білоцерківської міської ради V скликання від 04.03.2010р. № 3, відповідно до якого комісією з питань охорони здоров’я відмовлено ОСОБА_2 та іншим мешканцям будинку АДРЕСА_1 у переведенні до медичного закладу Білоцерківської міської лікарні № 2, у зв’язку з тим, що прикріплення даного будинку до поліклініки сімейної медицини зумовлено реформування медичних закладів України.
Листом від 23.04.2010р. № 3526 прокуратурою м. Біла Церква Київської області повідомлено ОСОБА_2 про те, що прийняття оскаржуваного ним наказу від 25.12.2009р. № 373 та як наслідок припинення медичного обслуговування мешканців будинку № АДРЕСА_1 в Білоцерківській міській лікарні № 2 зумовлено прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2000р. № 989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я»та встановлено, що мешканці зазначеного будинку передані на обслуговування в поліклініку загальної практики –сімейної медицини за територіальним принципом.
Листом Білоцерківського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області № Б-809 від 14.07.2010р. повідомлено позивача про те, що первинна лікувально-профілактична допомога надається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики. Зокрема, враховуючи, що Управлінням охорони здоров’я Білоцерківської міської ради вживаються всі необхідні заходи поетапного переходу до організації первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини відповідно до норм чинного законодавства головне управління не вбачає жодних підстав вважати оскаржуваний наказ неправомірним.
22 листопада 2010 року Головне управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації проінформувало позивача про можливість отримання спеціалізованої вторинної лікувально-профілактичної допомоги лікарями-спеціалістами Білоцерківської міської лікарні № 2 за направленням сімейного лікаря поліклініці загальної практики - сімейної медицини.
Крім того, 12 листопада 2010 року Департаментом кадрової політики та запобігання корупції Міністерства охорони здоров’я України позивачу надіслано лист № 1-104-647, в якому зазначено, що відповідно до Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я»первинна лікувально-профілактична допомога населенню міста надається за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.
Листом Білоцерківської міської ради Київської області від 12.04.2011 року позивачу повідомлено, що за направленням сімейного лікаря останній не позбавлений права отримати спеціалізовану медичну допомогу в поліклініці міської лікарні № 2, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Семашка, 9.
Суд не погоджується з твердженням ОСОБА_2 щодо незаконності прийняття вказаного вище наказу, що, на думку позивача, порушує надане йому Конституцією України право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне обслуговування з огляду на наступне.
Статтею 49 Конституції України гарантується право кожного на охорону здоров я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Преамбулою Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»від 19.11.1992 року № 2801-12 (далі по тексту – Закон України від 19.11.1992р. № 2801-12) визначено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Згідно статті 6 Закону України від 19.11.1992р. № 2801-12 кожен громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає, зокрема, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я.
Реалізація державної політики охорони здоров'я відповідно до абзацу 4 статті 14 Закону України від 19.11.1992р. № 2801-12 здійснюється Кабінетом Міністрів України, що організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Стан здоров’я населення є одним із найважливіших критеріїв оцінки рівня соціально-культурного розвитку суспільства і якості життя.
Значне погіршення стану здоров’я населення, високі показники смертності осіб працездатного віку, скорочення середньої тривалості життя, нерівність у доступності медичної допомоги, що зумовлені, зокрема, недоліками в організації охорони здоров’я, негативно впливають на розвиток держави.
У більшості країн Західної Європи структуру системи охорони здоров’я становлять первинна медико-санітарна допомога та спеціалізована допомога. При цьому заклади первинної медико-санітарної допомоги надають до 90 відсотків загального обсягу медичної допомоги. Світовий досвід, узагальнений ВООЗ, свідчить, що розвиток первинної допомоги на засадах сімейної медицини є одним з найефективніших механізмів підвищення результативності роботи закладів охорони здоров’я, справедливого розподілу і раціонального використання ними коштів.
З метою зміцнення здоров’я населення України, поліпшення демографічної ситуації, підвищення якості та ефективності медичних послуг, наближення кваліфікованої медико-санітарної допомоги до кожної сім’ї, раціонального використання ресурсів охорони здоров’я Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про комплексні заходи щодо впровадження медицини в систему охорони здоров’я»від 20.06.2000р. № 989, якою затверджено комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я.
Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.07.2006р. № 421-р схвалено «Концепцію Державної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2010 року».
Метою програми є забезпечення зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення шляхом формування та налагодження ефективного функціонування системи надання населенню доступної і високоякісної первинної допомоги з переважним впровадженням засад сімейної медицини.
Вказаним розпорядженням зобов’язано Міністерство охорони здоров’я України здійснити поетапну реструктуризацію амбулаторно-поліклінічних закладів (підрозділів) з чітким розмежуванням первинної та інших рівнів медичної допомоги.
Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я від 25.04.2002р. № 379/2002 Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
У межах своїх повноважень Міністерство охорони здоров’я України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Міністерство охорони здоров’я України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через структурні підрозділи з питань охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій.
28 липня 2005 року рішенням Київської обласної ради № 276-25-IV затверджено Київську обласну комплексну програму розвитку сімейної медицини на 2005-2007 роки.
Мета цієї програми є організація надання первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини населенню усіх вікових груп, повного обсягу кваліфікованої лікувально-профілактичної допомоги усім членам сім'ї для забезпечення збереження та зміцнення їх здоров’я, створення належних фінансових та матеріальних умов для функціонування лікувально-профілактичних закладів на засадах сімейної медицини, підготовка та перепідготовка працівників, інформаційне, нормативно-правове забезпечення діяльності лікувально-профілактичних закладів на засадах сімейної медицини.
Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 26.06.2007р. «Про затвердження Концепції розвитку охорони здоров’я населення міста на 2007-2011 року»затверджено заходи на виконання концепції розвитку охорони здоров’я населення міста на 2007-2011 роки, зокрема, забезпечення поступового переходу в роботі первинної медико-санітарної допомоги на засади загальної практики –сімейної медицини з урахуванням місцевих потреб.
4 березня 2009 року рішенням колегії Головного управління охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації «Підсумки діяльності галузі охорони здоров’я за 2008 рік та шляхи подальшого розвитку в 2009 році»зобов’язано начальника міського управління охорони здоров’я (м.м. Біла Церква, Ірпінь), керівників обласних комунальних закладів охорони здоров’я, головних лікарів центральних районних та міських лікарень забезпечити виконання заходів Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року.
Крім того, на створення моделі ефективної системи профілактичних та первинних заходів охорони здоров’я на засадах сімейної медицини, пристосованої до сучасних соціально-економічних умов, покликаний також Проект Європейського Союзу «Профілактичні та первинні заходи охорони здоров’я України, Києва та ряду областей», який реалізується в Україні з жовтня 2002 року.
Відповідно до статті 33 Закону України від 19.11.1992р. № 2801-12 громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.
Держава, відповідно до частини 1 статті 35 Закону України від 19.11.1992р. № 2801-12 гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення
пацієнта для подання спеціалізовано і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.
Таким чином та на виконання вищезазначених нормативно-правових актів, у 2005 році створено поліклініку загальної практики - сімейної медицини, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Щорса, 65, яка акредитована на вищу категорію (акредитацій сертифікат серії АБ № 000070 від 25.12.2005р.) та має ліцензію Міністерства охорони здоров’я на медичну практику (серія АВ № 191916 від 22.09.2006р.).
Слід зазначити, що сімейну медицину як спеціальність особливо характеризує система професійних цінностей спеціалістів, які у ній працюють. Це, перш за все, широкий погляд на клінічні проблеми пацієнта, медичне обслуговування в контексті сім'ї, індивідуальний підхід до здоров'я хворого та членів його сім'ї.
Сімейну медицину, як спеціальність відрізняє ряд надзвичайно важливих принципів. Головні із них: довготривалість і безперервність спостереження; багатопрофільність первинно-медичної допомоги; відношення до сім'ї, як до одиниці медичного обслуговування; превентивність, як основа діяльності сімейного лікаря; економічна ефективність і доцільність допомоги; координація медичної допомоги; відповідальність пацієнта, членів його сім'ї і суспільства за збереження і покращення його здоров'я.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2000р. № 989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я», приведення організаційно-штатної структури поліклініки загальної практики –сімейної медицини відповідно до чинного законодавства та плану поетапного переходу до первинної лікувально-профілактичної допомоги на засадах сімейної медицини, затвердженого наказом МОЗ України від 11.09.2000р. № 214 Управлінням охорони здоров’я Білоцерківської міської ради винесено наказ від 27.11.2009р. № 373 «Про скорочення та ведення посад», яким доросле населення в кількості 8 639 осіб, що обслуговувались в Білоцерківській міській лікарні № 2, розташованої за адресою: м. Біла Церква, вул. Семашко, 9 передано на обслуговування до поліклініки загальної практики-сімейної медицини, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Щорса, 65.
Тобто, управлінням охорони здоров’я Білоцерківської міської ради вживаються заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я в межах наданих йому повноважень та у спосіб передбачений нормами чинного законодавства.
Суд також звертає увагу позивача на приписи абзацу 2 статті 35 Закону України від 19.11.1992р. № 2801-12, відповідно до якого спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики. Тобто позивач, за направленням сімейного лікаря має право отримати спеціалізовану медичну допомогу в Білоцерківській міський лікарні № 2.
Крім того, наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23.02.2001р. № 72 затверджено примірне положення про лікаря загальної практики –сімейної медицини, відповідно до пункту 1 якого лікар загальної практики –сімейної медицини забезпечує надання кваліфікованої первинної допомоги лікувально-профілактичної допомоги прикріпленому за сімейно-територіальним принципом населенню в обсязі кваліфікаційної характеристики лікаря із спеціальності «загальна практика –сімейна медицина»в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома.
Отже, позивачу або іншим мешканцям АДРЕСА_1 з переведенням до поліклініки загальної практики - сімейної медицини надається можливість отримувати кваліфіковану медичну допомогу вдома, що є беззаперечною перевагою для людей похилого віку.
Однією з підстав щодо оскарження вказаного наказу позивачем було наведено віддаленість поліклініки від місця його проживання та незручність пересування, з якою суд також не погоджується, оскільки відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради від 21.09.2011р. № 15\209 «Про надання інформації»відстань від будинку, де проживає позивач до Білоцерківської міської лікарні № 2 становить 625 м, а відстань від будинку до поліклініки сімейної медицини становить 450 м, тобто на 175 метрів ближче.
Крім того, зважаючи на те, що загальна площа міста Біла Церква становить приблизно 34 км кв. та враховуючи розгалужену транспортну систему міста, у позивача відсутні жодні перешкоди вільно дістатись з одного місця призначення до іншого.
Враховуючи вищенаведене та той факт, що розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини є одним із пріоритетних і стратегічних напрямків реформування системи охорони здоров’я України та той факт, що державою вживаються всі необхідні заходи щодо поетапного переходу до первинної лікувально-профілактичної допомоги на засадах сімейної медицини, суд приходить до висновку щодо правомірності прийняття оскаржуваного наказу та переведення позивача та мешканців будинку АДРЕСА_1 на обслуговування до поліклініки загальної практики - сімейної медицини, розташованої за адресою: м. Біла Церква, вул. Щорса, 65.
Позивач також просив суд стягнути з відповідачів кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої прийняттям оскаржуваного наказу.
При цьому жодних доказів, які б підтверджували факт нанесення відповідачами моральної шкоди позивачем суду не надано.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача позивача суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні –протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Постанова у повному обсязі виготовлена < Дата >.