ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
20 вересня 2011 року 12:05 № 2а-11017/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність від 19.09.2011 р. № 2/11-1)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Ейр»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 132 703,42 грн.
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Ейр»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 132 703,42 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі-Закон) у 2010 році не здійснено працевлаштування осіб, що мають інвалідність у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а відтак не виконано встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, що є підставою, на думку позивача, для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Зокрема, позивач у позові посилається на те, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у цьому році становила 211 осіб, отже, відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону відповідач у 2010 році повинен працевлаштувати 8 інвалідів, однак не зробив наведеного у зв’язку з чим зобов’язаний сплатити санкції та пеню.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що на виконання вимог законодавства видано накази про створення робочих місць для інвалідів, до штатного розкладу введено необхідну кількість посад, підприємство повідомляло службу зайнятості про наявність вакансій. Цими наказами, зокрема, передбачено здійснення адаптації робочого місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації цих осіб у разі звернення інвалідів з питань працевлаштування. Тобто, як зазначає відповідач, ними вживались всі залежні від нього заходи для виконання вимог зазначеного вище закону. Однак, інваліди не були направлені органами державної влади для працевлаштування на підприємстві та до підприємства з цих питань не зверталися. З огляду на це відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позову та стягнення санкцій.
У судове засідання 06.09.2011 року позивач не з’явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з участю представника у розгляді іншої справи. З огляду на наведене розгляд справи було відкладено на 20.09.2011 року. В судове засідання 20.11.2011 року позивач не з’явився, але подав клопотання про розгляд справи за його відсутності зазначивши про підтримку позову у повному обсязі у зв’язку з чим справа розглянута за відсутності позивача на підставі наявних у справі матеріалів.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс Ейр»(код ЄДРПОУ 33743541) на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов’язано виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством України.
24.02.2011 ТОВ «Макс Ейр»подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ). В даному звіті підприємством визначено, що у 2010 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала –211 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність –0 осіб, а також самостійно зазначено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону складала –8 осіб.
Таким чином, із вказаного звіту вбачається, що обов’язок створення товариством робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 8 осіб, відповідачем не заперечувався.
З матеріалів справи вбачається, що в період 2010 року директором ТОВ «Макс Ейр»видавалися накази «Про створення робочих місць для працевлаштування осіб, що мають інвалідність», а саме: наказ № 01-01/10-К від 11.01.2010 (введено дві посади «Продавець непродовольчих товарів»), наказ № 10-1/10-К від 30.06.2010 (введено дві посади «Продавець непродовольчих товарів»), наказ № 15-1/10-К від 30.07.2010 (введено чотири посади «Продавець непродовольчих товарів»), наказ № 23-1/10-К від 30.08.2010 (введено десять посад «Продавець непродовольчих товарів»).
Крім того, матеріали справи підтверджують подання відповідачем щомісячно протягом 2010 року до Печерського районного центру зайнятості звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН, факт чого позивачем не заперечується.
Разом з цим, листом від 21.03.2011 № 1347-02 Печерським районним центром зайнятості відповідача повідомлено про те, що протягом 2010 року особи з інвалідністю на підприємство для працевлаштування не направлялися.
Проте, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги статті 19 Закону, оскільки підприємством хоча і були створені робочі місця для влаштування на них осіб, що мають інвалідність, але протягом 2010 року на ньому не працювало жодної особи-інваліда, а відтак не виконано встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування спірних адміністративно-господарських санкцій.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII.
Стаття 19 вказаного Закону зобов’язує відповідача відповідно до 4-відсоткового нормативу створити робочі місця для праці інвалідів і інформувати центри зайнятості про вільні робочі місця для інвалідів, звітувати перед відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів про їх працевлаштування –підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за № 1534/11814, затверджена та погоджена з Держкомстатом України форма звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»(місячна). Зазначена форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Тобто, на підприємство покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інваліда.
Наряду з викладеним, згідно ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально і соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Відповідно до ст. 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Як вбачається з матеріалів справи на виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем вживалися всі можливі і залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів, а саме:
- протягом спірного 2010 року ТОВ «Макс Ейр»видавалися накази «Про створення робочих місць для працевлаштування осіб, які мають інвалідність», відповідно до яких підприємством створено 8 робочих місць для праці інвалідів, що відповідає 4-відсотковому нормативу по відношенню до середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу у 211 осіб;
- в зазначений період відповідач звітував перед Печерським районним центром зайнятості про наявність вакансій, про що свідчать: звіт станом на 29.01.2010, звіт станом на 26.02.2010, звіт станом на 31.03.2010, звіт станом на 02.04.2010, звіт станом на 05.05.2010, звіт станом на 04.06.2010, звіт станом на 05.07.2010, звіт станом на 02.08.2010, звіт станом на 01.09.2010, звіт станом на 29.10.2010, звіт станом на 30.11.2010, звіт станом на 13.12.2010.
Разом з цим, листом від 21.03.2011 № 1347-02, копія якого наявна в матеріалах справи, Печерським районним центром зайнятості відповідача повідомлено про те, що протягом 2010 року особи з інвалідністю на підприємство для працевлаштування не направлялися.
За таких умов вжиті відповідачем заходи від незалежних від нього обставин не призвели до дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Більш того, районним центром зайнятості таких осіб на підприємство не направлялося, що спростовує факт можливої відмови товариством у прийнятті на роботу особи-інваліда, у разі ж направлення б такої особи центром для працевлаштування.
Разом з тим, відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці»підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 комісія видає особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації, яка надсилається лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання інваліда.
За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а на підприємства покладений обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Аналогічна правова позиції викладена у Постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 по справі № 21-60а11 в якій визначено, що на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, надані відповідачем документальні докази свідчать про виконання підприємством обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню встановленої кількості робочих місць для інвалідів, оскільки місця для працевлаштування осіб, що мають інвалідність були створені та звітність щодо наявності вакансій на ці місця вчасно подавалась до органів зайнятості населення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладені обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено правомірності своїх висновків щодо порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а відтак законних підстав для застосування та стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у суду немає.
Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Ейр»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 132 703,42 грн. відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Кармазін
Повний текст постанови складено та підписано 23.09.2011 р.