28.09.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2011 р. Справа № 2а/0470/6143/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Коренева А.О.,
при секретарі - Литвин Ю.Ю.,
за участю
представника позивача –Матвеєвої М.О., Буханістого А.В.,
представника відповідача –Герасимова О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Оріон-М»до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання дій незаконними, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Приватне підприємство «Оріон-М», звернувся до суду з позовом до Центральної МДПІ у м. Кривому Розі про визнання незаконними дій по складанню актів перевірки від 11.04.11 №527/235/34339633 та від 22.04.11 №582/235/34339633 та визнанню правочинів, вчинених за період грудень 2010 р., січень 2011 р., нікчемними. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що документальна перевірка, за результатами якої складений акт від 22.04.11, проведена МДПІ без встановлених законом підстав та в порядку, не передбаченому чинним законодавством. Податкові зобов’язання та податковий кредит за період грудень 2010р. та січень 2011р. виникли за господарськими операціями, які відбувались в межах правочинів, що повністю відповідають всім вимогам закону, господарські взаємовідносини мали реальний характер, складені за цими взаємовідносинами первинні документи оформлені належним чином, підписані повноважними особами. В судовому засідання представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач, Центральна МДПІ, з вимогами та доводами позивача не погодився з мотивів, наведених у письмових запереченнях, зазначивши, зокрема про те, що підприємство викликає сумніви з огляду на кількість працюючих, балансову вартість основних засобів, середньомісячний обсяг, у зв’язку з чим відносно Позивача була проведене перевірка, результати якої оформлені актом від 11.04.11 №527/235/34339633, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 12.04.11 на загальну суму 56 171,5 грн., яка сплачена Позивачем до бюджету в повному обсязі. У зв’язку із необхідність детальніше проаналізувати документи Позивача наказом МДПІ від 22.04.11 була призначена документальна виїзна перевірка, яку через відсутність позивача за місцем знаходження не можливо було провести, у зв’язку з чим була призначена та проведена невиїзна перевірка Позивача, результати якої оформлені актом від 22.04.11, за висновком якого ПП «Оріон-М» порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, отже є нікчемними. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволені позову, звернувши увагу суду на відсутність у позивача необхідних трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання та здійснення господарської діяльності.
Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.
11 квітня 2011р. Центральною МДПІ на підставі Наказу від 11.04.11 №342, яке було отримано позивачем 11.04.11 (а.с. 182 т.2), та відповідно до пп.78.1.1 п.78 ст.78 ПК України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Оріон-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період грудень 2010р. та січень 2011 р. На підставі проведеної перевірки був складений акт від 11.04.11 №527/235/34339633, з посиланням на який МДПІ винесено податкове-повідомлення-рішення від 12.04.11 №0000512301 про донарахування Позивачу грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 56 171,50 грн., отримане директором ПП «Оріон-М» 12.04.11 (а.с.196 т.2).
Вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині оскарження дій МДПІ по складанню згаданого акту від 11.04.11 №527/235/34339633, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Закріплення ч.2 ст. 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами за результатами проведеної перевірки, оформленої актом від 11.04.11, податковим органом відносно Позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.04.11 №0000512301, яке отримано останнім. Отже, за викладених обставин юридичне значення для позивача має таке рішення, прийняте за результатами перевірки, а не дії по проведенню перевірки, до якої, доречи, Позивач допустив посадових осіб МДПІ. Відтак способом захисту порушеного права є оскарження до суду саме згаданого податкового повідомлення-рішення. Щодо доводів Позивача стосовного того, що посадовими особами МДПІ описи отриманих документів не складались в порушення п.85.7 т.85 ПК України, суд зауважує, що норми права, які регламентують порядок проведення органами державної податкової служби перевірок, за юридичною природою є процесуальними, тоді як право матеріальне і саме таке право може бути предметом судового захисту. З огляду на це позовні вимоги в частині визнання незаконними дій МДПІ по складанню акту від 11.04.11 №527/235/34339633 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з контрагентами за період грудень 2010р., січень 2011 р. не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.
Також судом встановлено, що 22 квітня 2011р. МДПІ на підставі Наказу від 22.04.11 №402, та відповідно до пп.78.1.1 п.78 ст.78 ПК України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Оріон» з питань дотримання вимог податкового законодавства взаємовідносин з контрагентами за грудень 2010р. січень 2011р. За результатами проведеної перевірки був складений акт від 22.04.11 №582/235/34339633, за висновками якого перевіркою встановлено, що враховуючи, що у ПП «Оріон-М» відсутні необхідні умови для ведення господарської, економічної діяльності, відсутні основи фонді, технічний персонал, виробничі актив. складські приміщення, транспортні засоби, згідно з ч.1 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.
Суд відмічає, що положеннями п.54.3 ст.54 ПК визначені дії органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання. Так, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, та за правилами п.58.1.ст.58 ПК надіслати (вручати) платнику податків відповідне податкове повідомлення-рішення. Отже, суд доходить висновку, що у випадку виявлення як факту заниження платником податків податкового зобов’язання так і факту завищення платником податків податкового зобов’язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об’єкта оподаткування, податковий орган, як суб’єкт владних повноважень, який має діяти в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, зобов’язаний був прийняти відповідне податкове повідомлення – рішення.
На користь викладеного свідчить і лист ДПА України «Щодо окремих питань стосовно перевірок» від 31.01.11 №2518/7/23-4017/89, виданий з метою врегулювання окремих питань, що виникають при проведенні підрозділами податкового контролю юридичних осіб документальних перевірок платників податків - юридичних осіб, оформленні їх результатів та направленні податкових повідомлень-рішень, за змістом якого податкове повідомлень-рішень має бути складено не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, а саме податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р").
Однак, як встановлено в судовому засідання та не заперечується відповідачем, у спірних правовідносинах МДПІ податкового повідомлення – рішення за результатами перевірки Позивача, оформленої актом від 22.04.11, не виносила. За викладених обставин, звернення до суду з вимогою про визнання незаконним дії по проведенню перевірки, складанню акту перевірки, відображенню в акті перевірки висновків, які на його думку, порушують законний інтерес підприємства, є належним засобом судового захисту.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.
Правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних позапланових невиїзних перевірок унормовані ст.79 ПК України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.77 та ст.78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79). Згідно з п.79.2 ст.79 ПК документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, які передбачені ст.78 ПК, а розпочата така перевірка може лише за умови вручення відповідного наказу, а також письмового повідомлення платнику податку.
За даними акту перевірки від 22.04.11 перевірка позивача була призначена з підстав, визначених пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК, відповідно до якого перевірка призначається у разі якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
При перевірки судом питання дотримання податковим органом умов призначення перевірки на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК відповідачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження направлення на адресу Позивача запиту, отримання такого запиту Позивачем, що б свідчило також про ненадання Позивачем протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту відповідних пояснень та їх документальне підтвердження. Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами письмовий запит щодо надання первинних документів Позивачем, направлений за 10 робочих днів до призначення спірної перевірки, отриманий не був. Критично оцінюються судом і пояснення відповідача щодо відсутності платника податків за місцезнаходженням, адже доказів вжиття підрозділами податкової міліції належних та достатніх заходів на підтвердження відсутності платника податків за місцезнаходженням або виявлення підрозділами податкової міліції невідповідності фактичного місцезнаходження платника податків відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, відповідачем до матеріалів справи не подано.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах дії податкового органу щодо проведення перевірки та складання акту перевірки від 22.04.11 вчинені за відсутність умов, передбачених законом, а саме: за відсутністю факту минування 10 робочих днів з дня отримання Позивачем письмового запиту податкового органу, та за відсутністю факту надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
За таких обставин, дії податкового органу щодо проведення перевірки та складання акту перевірки від 22.04.11 не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягають визнанню незаконними.
Стосовно визнання незаконними дії МДПІ щодо визнання в акті перевірки від 22.04.11 правочинів, вчинених Позивачем у грудні 2010р. та січні 2011р. нікчемними, суд зауважує на наступному.
Судовим вивченням змісту згаданого акту встановлено, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених в документах обов’язкової податкової звітності, зданої Позивачем до податкового органу за грудень 2010р. та січень 2011р., а також даних, зазначених в інформаційних базах податкової служби (а.с.205 т.2). Відповідачем даний факт в ході судового розгляду не спростовано.
Наведене дає підстави для висновку, що первинні документи, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також розрахункові документи, які згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.
З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Аналогічні норми містив Закону України «Про податок на додану вартість», чинний до 01.01.11, тобто в період вчинення позивачем господарський операцій у грудні 2010р.
Згідно з п.198.1. ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями п. 198.2. ст.198 ПК визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. При цьому за правилами п.198.3. ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом п.198.6. ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). Аналогічні норми містив Закону України «Про податок на додану вартість», чинний до 01.01.11, тобто в період вчинення позивачем господарський операцій у грудні 2010р.
З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець пов’язує виникнення у платника податку обов’язку визначити податкове зобов’язання по ПДВ. Списання з банківського рахунку платника податків в оплату товарів або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів є обставиною, за наявності якої законодавець пов’язує виникнення у платника податку права на віднесення відповідної суми ПДВ до податкового кредиту.
Отже суд робить висновок, що у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобов’язання з ПДВ, закон не передбачав, так само як і у разі оплати придбаного товару, отримання відповідної податкової накладної – збільшення податкового кредиту з ПДВ.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, умов укладених договорів, податкових накладних, виписаних, як Позивачем так і для Позивача на виконання таких договорів, зробив висновок про невідповідність господарських операцій положенням ЦК України, та спрямованість правочинів, укладених ним з контрагентами в грудні 2010р. та січні 2011р., на порушення публічного порядку, заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже про їх нікчемність, що суперечить закону.
Суд відмічає, що при оформленні результатів перевірок посадові особи органу державної податкової служби зобов’язані дотримуватись вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.10 (далі – Порядок №984).
Згідно з пп. 4, 5, 6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства, факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення (пункт 5.2. розділу ІІ Порядку).
В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження його доводів, що операції з продажу та придбання товарів (робіт, послуг), відображені у податків звітності як Позивача так і його контрагентів, не мали та не могли мати юридичного змісту, що фактично є висновком про відсутність об’єктів оподаткування, що підпадають під визначення ст.185-203 розділу 5 Податкового кодексу України, що також підтверджувало б і дотримання податковим органом вимог Порядку №984.
Крім того, висновки про порушення Позивачем вимог ч.1 ст.203, 228 ЦК України та нікчемність правочинів є такими, що зроблені суб’єктом владних повноважень з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.
Як вже було зазначено вище, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Аналіз положень зазначених законодавчих актів дає підстави вважати, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (а.с.209 т.2).
Окремо суд зазначає наступне. За змістом ст.215 ЦК України нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зокрема, ст.228 ЦК України (в редакції чинній з 01.01.11) визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч.3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.
З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.11 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.
Фактів спрямованості правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.
Щодо доводів відповідача про відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, необхідних умов для результатів відповідної господарської та економічної діяльності, основних фондів, транспортних засобів, що на його думку унеможливлює сам факт здійснення господарської діяльності ПП «Оріон-М», суд зауважує, що такі доводи, за належним їх документальним підтвердженням, можуть служити доказами фіктивності або удаваності цих правочинів (ст.234, 235 ЦК України) при оспорюванні їх в судовому порядку, але не є підставами для визнання їх нікчемними.
За викладених обставин суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсними правочинів, за яким платником податків були визначені податкові зобов’язання, сформований податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.
Між тим, як встановлено судовим розглядом та підтверджено матеріалами справи, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем, недійсними. Таким чином позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідача щодо визнання правочинів ПП «Оріон-М», вчинених за період грудень 2010р. та січень 2011 р., нікчемними, також підлягають задоволенню.
Згідно з ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, при цьому, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 157-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Приватного підприємства «Оріон-М» до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання дій незаконними – задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі по проведенню перевірки та складанню акту від 22.04.11 № 582/235/34339633 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Оріон-М» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам за період грудень 2010 року, січень 2011року.
Визнати незаконними дії Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі щодо визнання правочинів ПП «Оріон-М», вчинених за період грудень 2010р., січень 2011р., нікчемними.
В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Оріон-М» (код ЄДРПОУ 26370378) витрати по сплаті судового збору (державного мита) в сумі 1 грн. (одна гривня) 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 23.09.11.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >А.О. Коренев
< Текст >