АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„27" квітня 2007 року м. Донецьк
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
Головуючого: Лісової В.І.
Суддів: Краснощокової Н.С.
Осипчук О.В. Новосядлої В.М. Жданової B.C.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до Шевченківської районної у місті Києві Ради, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві Ради, Головного Управління комунальної власності м. Києва, ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі - продажу нежилого приміщення, свідоцтв про право власності на нежиле приміщення, зобов'язання приведення приміщення у попередній стан, за касаційною скаргою ОСОБА_1 та касаційним поданням прокурора Шевченківського району м. Києва на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2004 року,
встановила:
У липні 2003 року прокурор Шевченківського району м. Києва звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Шевченківської районної у місті Києві Ради, Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві Ради, Головного Управління комунальної власності м. Києва, ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі - продажу нежилого приміщення, свідоцтв про право власності на нежиле приміщення, зобов'язання приведення приміщення у попередній стан.
Справа № 33ц - 82 кс-07
Головуючий першої інстанції Васильєва Т.М.
Доповідач: Осипчук О.В.
Категорія: 26
Зазначав, що при проведені приватизації нежилого приміщення - поза квартирного коридору, було порушено вимоги ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", статті 4, 55, 56 Закону України „Про власність", ст. 50 Конституції України, а також вимоги п. 18 „Правил користування приміщеннями житлових будинків та при будинковими територіями", що порушує права ОСОБА_1, який проживає на одному поверсі з ОСОБА_2 і не має можливості користуватися природнім освітленням площадки поверху, оскільки відповідачка збудувала перегородку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року у задоволені позову прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 - відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2004 року рішення місцевого суду залишено без змін, а апеляційне подання прокурора Шевченківського району м. Києва та апеляційна скарга ОСОБА_1 - відхилені.
В касаційній скарзі та касаційному поданні ОСОБА_1. і прокурор Шевченківського району м. Києва просять скасувати вказані судові рішення.
В обгрунтування своїх доводів посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права, і не врахування положення ст. 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" відповідно до яких допоміжні приміщення являються загальною власністю квартиронаймачів, власників квартир і тому не підлягають приватизації, а ОСОБА_1., як власник квартири, є співвласником допоміжних приміщень, що знаходяться у будинку. Крім того, перегородка, встановлена ОСОБА_2 закриває природне освітлення коридору, що порушує права ОСОБА_1
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 та касаційне подання прокурора Шевченківського району м. Києва задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно із ч.2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлюватися або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оформлення права власності на спірне приміщення відбулося компетентними органами у встановленому порядку і, при прийнятті відповідачами оскаржуваних рішень та укладення договору купівлі - продажу, порушення норм чинного законодавства допущено не було.
Судом першої інстанції визнано встановленим і це підтверджується матеріалами справи, що будинок АДРЕСА_1 на час прийняття Шевченківською районною у м. Києві Радою рішення № 39 від 18.06.2002 року був власністю територіальної громади Шевченківського району у м. Києві. Вказаним
рішенням Шевченківська районна у м. Києві Рада затвердила перелік об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації, в якому зазначено також нежиле приміщення площею 16, 6 кв.м. в будинку АДРЕСА_1. 15 липня 2002 року до Головного управління комунальної власності м. Києва із заявою про оформлення районної комунальної власності на спірне нежиле приміщення звернулася Шевченківська районна у м. Києві Рада. Оскільки спірний позаквартирний коридор безпосередньо примикає тільки до квартир, які належать на праві власності ОСОБА_2., до його приватизації знаходився в особистому користуванні останньої згідно договору оренди не житлового приміщення № 350/301 від 22.06.2000 року, то 7 серпня 2002 року до Фонду приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва із заявою про приватизацію цього коридору звернулася ОСОБА_2 Згідно наказу № 92 вказаного фонду від 8.08.2002 року було приватизовано шляхом викупу вищезазначене нежиле приміщення. Наказом № 773-в від 14.10.2002 року Головного Управління комунальної власності м. Києва було оформлено право власності Шевченківської районної у м. Києві Ради на спірне нежиле приміщення. 15 жовтня 2002 року Київською міською державною адміністрацією видано свідоцтво про право власності територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на нежиле приміщення площею 16, 6 кв.м. по вул.. АДРЕСА_1. 5 грудня 2002 року Фонд приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва по договору купівлі - продажу шляхом викупу продав, а ОСОБА_2 купила спірне нежиле приміщення. 6 грудня 2002 року продавець передав, а покупець прийняла по акту прийому - передачі вказане вище приміщення. В цей же день відповідачка ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на це нежиле приміщення. Із наданих суду листів Головного санітарного лікаря Печерського району м. Києва від 19.07.2000 року № 1902, від 17.10.2000 року № 2785, від 24.11.2000 року № 3206 вбачається, що ОСОБА_2. було дозволено встановлення перегородки із склоблоків і рівень штучного освітлення у коридорі відповідає вимогам Сніп П-4-79 „Природне і штучне освітлення". Встановлення цієї перегородки відповідає також діючим протипожежним нормам та правилам, що підтверджується листами Першого загону державної пожежної охорони Печерського району м. Києва № 1/18В від 15.09.2000 року та № 1/1416 від 8.11.2000 року.
Враховуючи, що спірне приміщення має статус нежилого ( про це свідчить Свідоцтво про право власності на нежиле приміщення, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва 15.10.2002 року) суд першої інстанції посилався на ст.4 Закону України „Про власність", відповідно до якої власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, та ст. 1 Закону України „Про об"єднання співвласників багатоквартирного будинку", якою визначено, що нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно - правових відносин.
Апеляційний суд при перегляді рішення місцевого суду виходив з того, що судом першої інстанції ухвалено обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а законні інтереси та права ОСОБА_1 цим судовим рішенням не порушуються.
Колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та касаційного подання прокурора Шевченківського району м. Києва цих висновків не спростовують.
Доводи про те, що збудована ОСОБА_2. перегородка закриває природне освітлення коридору, не заслуговують на увагу, оскільки хоча ОСОБА_1. і мешкає на одному поверсі з ОСОБА_2, але його квартира розташована в іншій частині площадки третього поверху, не примикає до спірного коридору, що не позбавляє його права без перешкод користуватися своєю квартирою, а відповідно до припису Головного державного санітарного лікаря Печерського району м. Києва від 6.10.2000 року та акту перевірки виконання цього припису від 17.10.2000 року, відповідачкою ОСОБА_2 встановлено згідно даних пропозицій у відповідності до чинних санітарних вимог перегородку із склоблоків.
Враховуючи вимоги матеріального та процесуального закону при розгляді справи суди обгрунтовано прийшли до висновку про відмову в задоволені позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судових рішень.
Керуючись ст.ст. 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області, -
Ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційне подання прокурора Шевченківського району м. Києва - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2004 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.