ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2011 р.                                                            Справа № 5023/7031/11

вх. № 7031/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., за дорученням, ОСОБА_2, за дорученням, 3-ї особи < Текст > відповідача - не з"явився, 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС", м. Харків 3-я особа < Текст > 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерітаж", с. Липці 3-я особа < Текст > 

про відшкодування шкоди та визнання договорів недійсними та нікчемними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати завдану моральну шкоду та визнати договір поставки № 3/1 від 01.02.2011 року та договір на надання послуг від 01.03.2011 року недійсними та нікчемними, такими, що не відповідають вимогам статті 203 ЦК України та підпадають під дію статті 207 ГК України та статей 215, 216, 228 ЦК України.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що  відповідає нормам чинного законодавства.

26.09.2011 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду докази.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

В судовому засіданні представники позивача підтримують позов у повному обсязі та просять суд його задовольнити.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “АСС”(далі - ТОВ “АСС”, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ерітаж” (далі - ТОВ “Ерітаж”, відповідач) було укладено договір поставки № 3/1 від 01.02.2011 року (далі - Договір поставки). Згідно до умов Договору, ТОВ “Ерітаж” поставляє ТОВ “АСС” товар. Зазначений договір поставки було складено та підписано сторонами у простій письмовій формі.

Факт передачі товару підтверджено наступними видатковими накладними: № 3233 від 01.02.2011 року на суму 492127,74 грн., № 3404 від 03.02.2011 року на суму 566184,00 грн., № 3906 від 08.02.2011 року на суму 530677,68 грн., № 4510 від 14.02.2011 на суму 426031.20 грн., № 4807 від 17.02.2011 року на суму 452986.56 грн., № 5606 від 25.02.2011 року на суму 525917.40 грн., № 212 від 02.03.2011 року на суму 574440.00 грн., № 409 від 04.03.2011 року на суму 395875.74 грн., № 1109 від 11.03.2011 року на суму 551640.00 грн., №1111 від 11.03.2011 року на суму 395875.74 грн., № 1610 від 16.03.2011 року на суму 550535.40 грн., №1714 від 17.03.2011 року на суму 130000.00 грн., № 1716 від 17.03.2011 року на суму 551640.00 грн., № 2112 від 21.03.2011 року на суму 551640.00 грн., № 2210 від 22.03.2011 року на суму 395875,74 грн., № 2513 від 25.03.2011 року на суму 447240.00 грн., №2516 від 25.03.2011 року на суму 550535.40 грн., № 2814 від 28.03.2011 року на суму 516917.40 грн., №3007 від 30.03.2011 року на суму 550535.40 грн., №3011 від 30.03.2011 року на суму 551640.00 грн., № 3012 від 30.03.2011 року на суму 550535.40 грн., № 610 від 06.04.2011 року на суму 231458,40 грн., № 1308 від 13.04.2011 року на суму 206740.80 грн., № 1816 від 18.04.2011 року на суму 196192.80 грн., № 1817 від 18.04.2011 року на суму 177450.00 грн., № 2814 від 28.04.2011 року на суму 224672.40 грн., № 401 від 04.05.2011 року на суму 535449.60 грн., № 50 від 05.05.2011 року на суму 598604.70 грн., № 131 від 13.05.2011 року на суму 506688.00 грн., № 165 від 16.05.2011 року на суму 592800.00 грн., № 166 від 16.05.2011 року на суму 512064.00 грн., № 171 від 17.05.2011 року на суму 592800.00 грн., № 181 від 18.05.2011 року на суму 592800.00 грн., № 191 від 19.05.2011 року на суму 596700.00 грн., № 195 від 19.05.2011 року на суму 536256.00 грн., № 205 від 20.05.2011 року на суму 592800.00 грн., № 235 від 23.05.2011 року на суму 596700.00 грн., № 305 від 30.05.2011 року на суму 592800.00 грн., №306 від 30.05.2011 року на суму 580819.20 грн.

Також на виконання Договору поставки були виписані наступні податкові накладні: № 3233 від 01.02.2011 року на суму 492127,74 грн, № 3404 від 03.02.2011 року на суму 566184,00 грн., № 3906 від 08.02.2011 року на суму 530677,68 грн., № 4510 від 14.02.2011 на суму 426031.20 грн., № 4807 від 17.02.2011 року на суму 452986.56 грн., № 5606 від 25.02.2011 року на суму 525917.40 грн. ,№ 212 від 02.03.2011 року на суму 574440.00 грн., № 409 від 04.03.2011 року на суму 395875.74 грн., № 1109 від 11.03.2011 року на суму 551640.00 грн., №1111 від 11.03.2011 року на суму 395875.74 грн., № 1610 від 16.03.2011 року на суму 550535.40 грн., №1714 від 17.03.2011 року на суму 130000.00 грн., № 1716 від 17.03.2011 року на суму 551640.00 грн., № 2112 від 21.03.2011 року на суму 551640.00 грн., № 2210 від 22.03.2011 року на суму 395875,74 грн., № 2513 від 25.03.2011 року на суму 447240.00 грн., №2516 від 25.03.2011 року на суму 550535.40 грн., № 2814 від 28.03.2011 року на суму 516917.40 грн., №3007 від 30.03.2011 року на суму 550535.40 грн., №3011 від 30.03.2011 року на суму 551640.00 грн., № 3012 від 30.03.2011 року на суму 550535.40 грн., № 610 від 06.04.2011 року на суму 231458,40 грн., № 1308 від 13.04.2011 року на суму 206740.80 грн., № 1816 від 18.04.2011 року на суму 196192.80 грн., № 1817 від 18.04.2011 року на суму 177450.00 грн., № 2814 від 28.04.2011 року на суму 209653,20 грн., № 2815 від 28.04.2011 року на суму 15019,80 грн., № 507 від 04.05.2011 року на суму 535 449,60 грн., № 506 від 05.05.2011 року на суму 598 604,70 грн., №1301 від 13.05.2011 року на суму 506 688,00 грн., № 1605 від 16.05.2011 року на суму 592 800,00 грн., № 1606 від 16.05.2011 року на суму 510 864,00 грн., № 1707 від 17.05.2011 року на суму 592 800,00 грн., №1808 від 18.05.2011 року на суму 592 800,00 грн., № 1909 від 19.05.2011 року на суму 596 700,00 грн., № 1910 від 19.05.2011 року на суму 536 256,00 грн., № 2305 від 23.05.2011 року на суму 596 700,00 грн., № 2505 від 25.05.2011 року на суму 180045,00 грн., № 3005 від 30.05.2011 року на суму 592 800,00 грн., № 3006 від 30.05.2011 року на суму 580 819,20 грн.

Також, між ТОВ “АСС” та ТОВ “Ерітаж” було укладено договір на надання послуг від 01.03.2011 року (далі - Договір на надання послуг). Згідно до умов Договору, ТОВ “Ерітаж” надає ТОВ “АСС” послуги по обслуговуванню рекламних щитів. Зазначений договір поставки було складено та підписано сторонами у простій письмовій формі.

Факт надання послуг підтверджено наступними актами здачі-приймання наданих послуг: № 2504 від 25.04.2011 року на суму 510000,00 грн., № 2704/1 від 27.04.2011 року на суму 510000,00 грн., № 2704/2 від 07.04.2011 року на суму 510000,00 грн., № 2005 від 20.05.2011 року на суму 592800,00 грн., № 2305 від 23.05.2011 року на суму 357027,00 грн., № 2405 від 24.05.2011 року на суму 308316,00 грн., № 2505/1 від 25.05.2011 року на суму 180045,00 грн., № 2505/2 від 25.05.2011 року на суму 92472,00 грн., № 2605 від 26.05.2011 року на суму 347845,50 грн., № 2705 від 27.05.2011 року на суму 163691,00 грн.

Також на виконання Договору на надання послуг були виписані наступні податкові накладні: № 2503 від 25.04.2011 року на суму 510000,00 грн., № 2706 від 27.04.2011 року на суму 510000,00 грн., № 2707 від 27.04.2011 року на суму 510000,00 грн., № 2005 від 20.05.2011 року на суму 592 800,00 грн., № 2301 від 23.05.2011 року на суму 357 027,00 грн., № 2405 від 24.04.2011 року на суму 308316,00 грн., № 2501 від 25.05.2011 року на суму 180 045,00 грн., № 2502 від 25.05.2011 року на суму 92 472,00 грн., № 2501 від 26.05.2011 року на суму 347 845,50 грн., № 2705 від 27.05.2011 року на суму 163 691,00 грн.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання спірних договір недійсними та нікчемними, оскільки, на думку позивача, спірні договори є такими, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що має своїм юридичним наслідком визнання вищевказаних договорів недійсним в порядку статті 228 Цивільного кодексу України (даті - ЦК України) та статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), адже при укладенні вищезазначених договорів сторони не досягли згоди за всіма суттєвими умовами господарського договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений строк (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 ЦК України).

За  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 ЦК України).

гідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою —третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України дав роз'яснення, які закріплені у Постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" закріплено:

"18. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1)          правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)          правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу —землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та за наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Згідно з Роз'ясненням  ВАСУ  № 02-5/111  від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з  визнанням  угод  недійсними", вирішуючи  спори  про визнання угод недійсними,  господарський  суд  повинен встановити наявність тих обставин,  з  якими  закон  пов'язує  визнання  угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої  форми  угоди; правоздатність  сторін за  угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що  мають  значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Зважаючи на викладене, за переконанням суду, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача, що вказує на відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки договори укладені в порядку та у формі, передбачених чинним законодавством, отже, не можуть суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стосовно відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди, яку вимагає позивач, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вони є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено доказів наявності шкоди, якими саме діями чи бездіяльністю відповідач спричинив моральну шкоду, причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, тобто спричиненням відповідачем моральної шкоди позивачу. Крім того, позивачем не визначений розмір завданої моральної шкоди.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові –на позивача; при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

 < Текст > 

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 29 вересня 2011 року