ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2011 р.                                                            Справа № 5023/7093/11

вх. № 7093/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за дорученням, 3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_2, за дорученням, 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київ 3-я особа < Текст > 

до  Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс", м. Харків 3-я особа < Текст > 

про відшкодування моральної шкоди та визнання угод недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Акціонерний банк “Укргазбанк” звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “Інюрполіс” (попередня назва Закрите Акціонерне Товариство “Інюрполіс”), в якому просить суд визнати недійсними Генеральну угоду № 10.11.02 про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт  від 09.11.2010 року (далі –Генеральна Угода), Додаткову угоду № 1 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 2 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 3 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 4 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 5 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 6 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 7 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 8 від 09.02.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 9 від 26.04.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 10 від 26.04.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 11 від 26.04.2011 року до Генеральної Угоди, Додаткову угоду № 12 від 26.04.2011 року до Генеральної Угоди (далі –Додаткові угоди),  а також стягнути збитки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що оскаржені Генеральна Угода та Додаткові угоди до неї є недійсними, виходячи з того, що під час їх укладення був порушений спеціальний механізм укладення договорів, пов’язаний з витрачанням коштів державних підприємств, зокрема, що сторони не мали права укладати оскаржувані угоди інакше, ніж за результатами процедури відкритих торгів (тендеру), у зв’язку з чим на думку позивача вони мають бути визнані судом недійсними. При цьому в якості обґрунтування своєї позиції позивач наводить норми статей 203 та 215 Цивільного Кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач зазначає, що у зв’язку із недійсністю угод, відповідач повинен відшкодувати йому збитків, які полягають у розмірі оплачених юридичних послуг.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що  відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні 05.09.2011 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Також, в судовому засіданні 27.09.2011 року відповідач надав суду письмові пояснення, в яких навів додаткові заперечення проти позову.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач послався на норми абз. 3 ч. 3 ст. 2 Закону України “Про здійснення державних закупівель”, зазначивши, що норми цього закону не поширюються на спірні правовідносини, тому сторони мали право укладати оскаржені угоди на загальних підставах в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та господарським кодексом України. Крім того, відповідач зазначив, що зміст та форма оскаржуваних угод відповідає чинному законодавству, тому відсутні правові підстави до визнання їх недійсними. У зв’язку з чим зазначив, що відсутні підстави для стягнення збитків.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем була укладена Генеральна Угода № 10.11.02 від 09.11.2010 року про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт.

За предметом Генеральної Угоди (пункт 1.1.) відповідач зобов’язався надавати  позивачу юридичні послуги. Додатково визначено, що перелік контрагентів-боржників позивача, щодо яких передаються роботи по стягненню заборгованості, передбачені п. 1.2. Генеральної Угоди, попередньо обговорюється сторонами та визначається у Додаткових угодах до цього договору, які підписуються уповноваженими особами.

Згідно пункту 1.3. Генеральної Угоди додаткове визначення та конкретизація складу юридичних послуг та робіт в контексті відповідних судових справ по стягненню заборгованості за кредитними угодами, вказаними в п.1.1. Генеральної Угоди, відбуватиметься шляхом укладення сторонами Додаткових угод в межах Генеральної Угоди.

Керуючись п. 1.1. та 1.3. Генеральної Угоди між позивачем та відповідачем  були укладені Додаткові угоди до Генеральної угоди, якими були конкретизовані перелік контрагентів –боржників позивача, склад юридичних робіт, які необхідно виконати та порядок оплати позивачем виконаних  відповідачем робіт та наданих послуг.

          Відповідно до Додаткової угоди № 1 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справи за позовом позивача до ТОВ “Плесецький гранітний кар’єр”, ТОВ “Інгултранс” про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, а також виконати інші дії, передбачені  Додатковою угодою № 1, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 1 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

Також, відповідно до Додаткової угоди № 2 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справи № 4/6 за апеляційною скаргою ТОВ LTD” на рішення господарського суду м. Києва від 24.02.2010 року за позовом позивача до ПП “Веселка-2007”, ТОВ LTD” про стягнення заборгованості, а також виконати інші дії, передбачені  Додатковою угодою № 2, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 2 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

Згідно Додаткової Угоди № 3 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справи № 44/459-б про банкрутство ТОВ “Фінансова лізингова компанія”, а також виконати інші дії, передбачені  Додатковою угодою № 3, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 3 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

За Додатковою Угодою № 4 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи по представництву інтересів останнього під час розгляду справи за позовом позивача до ТОВ “Східноукраїнська Нафтова Компанія”, ВАТ трест “Київміськбуд-1”ім. П.М. Завгороднього та ТОВ “Терра - інвестментс” про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, а також виконати інші дії, передбачені  Додатковою угодою № 4, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 4 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що Додатковою Угодою № 5 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року сторони встановили, що відповідач надає позивачу юридичні послуги та виконує юридичні роботи по представництву інтересів останнього під час розгляду справи № 34/139 за позовом позивача до ТОВ “Євроіндекс  МПК”, ВАТ трест “Київміськбуд-1”ім. П.М. Завгороднього про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, а також виконує інші дії, передбачені  Додатковою угодою № 5, а позивач зобов’язується прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 5 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

Згідно Додаткової Угоди № 6 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справи № 4/30 за позовом позивача до ВАТ трест “Київміськбуд-1”ім. П.М. Завгороднього про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та під час розгляду справи № 37/69 за позовом ВАТ трест “Київміськбуд-1” ім. П.М. Завгороднього до позивача про визнання недійсною кредитної угоди № 81 від 01.10.2008 року, а також виконати інші дії, передбачені Додатковою угодою № 6, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 6 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

За матеріалами справи за Додатковою Угодою № 7 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати Позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справ за позовом позивача до ТОВ “ТРЕСТ-НАФТОКАР”, громадянина ОСОБА_3 про задоволення вимог кредиторів, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки; за позовом позивача до ТОВ “ТРЕСТ-НАФТОКАР”, громадянина ОСОБА_4 про задоволення вимог кредиторів, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки; за позовом позивача до ТОВ “Агроресурси ЛТД”, громадянина ОСОБА_4, Громадянина ОСОБА_3 про задоволення вимог кредиторів, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, а також виконати інші дії, передбачені Додатковою угодою № 7, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 7 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

За Додатковою Угодою № 8 до Генеральної Угоди від 09.02.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справи № 32/759 за позовом позивача до ТОВ “Нова енергія світу”, ТОВ “Бізнес центр московський” про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, а також виконати інші дії, передбачені Додатковою угодою № 8, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 8 був визначений порядок оплати Позивачем виконаних Відповідачем робіт та наданих послуг.

Відповідно до Додаткової Угоди № 9 до Генеральної Угоди від 26.04.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього під час розгляду справи № 34/312 за позовом позивача до ВАТ трест “Київміськбуд-1”ім. П.М. Завгороднього про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та під час розгляду справи № 9/267 за позовом ВАТ трест “Київміськбуд-1”ім. П.М. Завгороднього до позивача про визнання недійсною кредитної угоди № 70 від 28.08.2008 року, а також виконати інші дії, передбачені Додатковою угодою № 9, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 9 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

За Додатковою Угодою № 10 до Генеральної Угоди від 26.04.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього щодо примусового стягнення боргу з ТОВ “Нафта Транс” за кредитним договором № 81/2008 від 24.11.2009 року та № 92/2008 від 31.12.2008 року, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 10 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

Згідно Додаткової Угоди № 11 до Генеральної Угоди від 26.04.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього щодо примусового стягнення боргу з ТОВ “Нафтогаз-Інвест” за кредитним договором № 117 від 20.06.2007 року в тому числі в рамках справи про банкрутство, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 11 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

Додатковою Угодою № 12 до Генеральної Угоди від 26.04.2011 року відповідач зобов’язався надати позивачу юридичні послуги та виконати юридичні роботи з представництва інтересів останнього щодо примусового стягнення боргу з ТОВ “Нафтогаз-Інвест” за кредитним договором № 117 від 20.06.2007 року в тому числі в рамках справи про банкрутство, а позивач зобов’язався прийняти та оплатити ці роботи.

Пунктами 3.1. –3.7. Додаткової угоди № 12 був визначений порядок оплати позивачем виконаних відповідачем робіт та наданих послуг.

Крім того, між позивачем та відповідачем були укладені Договір № 1  від 27.04.2011 року про внесення змін до Додаткових Угод № 1,2,3,4,5,6,7,8  від 09.02.2011 року до Генеральної угоди. Відповідно до цього Договору № 1 були внесені зміни до пунктів 3.1. та 3.5. наведених Додаткових угод та конкретизовані умови оплати виконаних робіт та наданих послуг.

Також, між сторонами був укладений Договір № 2 від 27.04.2011 року про внесення змін до Додаткових Угод № 9,10,11,12 від 26.04.2011 року до Генеральної угоди. Відповідно до цього Договору № 2 також були внесені зміни до пунктів 3.1. та 3.5. наведених Додаткових угод та конкретизовані умови оплати виконаних робіт та наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що до укладення спірних угод відповідач звернувся з листом № 14-10 від 28.10.2010 року до керівництва позивача щодо роз’яснення порядку укладення спірних угод.

Листом № 118/8320.1/2010 від 01.11.2010 року позивач надав відповідь відповідачу, згідно якої, з посиланням на ч.3.ст.2 Закону України “Про здійснення державних закупівель”, зазначив, що укладення спірної Генеральної Угоди № 10.11.02 та Додаткових угод до неї можливо здійснити у загальному порядку, визначеному Цивільним та Господарським Кодексами України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного Кодексу України.

Пункт 7 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” встановлює, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом)

Згідно пункту 1 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).

Таким чином, під час вирішення цього спору суд повинен встановити наступні обставини: чи відповідає правочин вимогам закону, чи не було порушено сторонами або стороною господарську компетенцію під час його укладенні.

Приписами ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд встановив, що оскаржувані угоди за своєю правовою природою є змішаними угодами про надання послуг та виконання робіт.

Законодавчо, вимоги до змісту цих угод передбачені нормами статей 901-907 та 837-864 Цивільного Кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а саме тексти оскаржуваних угод, суд приходить до висновку, що під час їх укладення, між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість з усіх істотних умов договору підряду та договору про надання послуг.

Більш того, під час укладення оскаржуваних угод сторони досягли домовленості щодо додаткових умов, а саме: вартість робіт та послуг, права та обов’язки сторін, порядок прийняття та оплати робіт та послуг, умови щодо порядку припинення угод та інше.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що зміст оскаржуваних угод відповідає вимогам закону у повному обсязі.

У відповідності до статті 205 Цивільного Кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до статті 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Суд встановив, що норми статей 901-907 та 837-864 Цивільного Кодексу України не встановлюють інших вимог до форми договору підряду та договору про надання послуг.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що сторони правомірно уклали спірні угоди в простій письмовій формі.

Факт підписання спірних угод уповноваженими представниками сторін не оскаржується с судовому порядку.

В судовому засіданні представники сторін підтвердити, що спірні угоди з обох сторін були підписані уповноваженими на це особами.

Таким чином, суд встановив, що спірні угоди з обох сторін були підписані уповноваженими на це представниками.

В ході судового розгляду судом з’ясовано, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 року № 567 Держава бере участь у капіталізації ВАТ АБ “Укргазбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акціонерний банк “Укргазбанк”, шляхом придбання акцій додаткової емісії зазначеного банку.

Згідно наведеної Постанови частка Держави у статутному капіталі зазначеного банку встановлювалась в розмірі 81,58 відсотка.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 року № 1349 була проведена додаткова рекапіталізація Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Укргазбанк” за результатом якої частка Держави у статутному капіталі зазначеного банку становить 87,72 відсотка.

Стаття 1 Закону України “Про здійснення державних закупівель” надає визначення підприємств, на які розповсюджується дія Закону України “Про здійснення державних закупівель”. Зокрема, це підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).

Згідно статті 2 Закону України “Про здійснення державних закупівель” цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень.  

          У відповідності до статті 1 Закону України “Про здійснення державних закупівель” послуги - будь-яка закупівля (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, поточний ремонт, лізинг, найм (оренда), а також фінансові, банківські послуги.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 2 Закону України “Про здійснення державних закупівель” дія цього Закону не поширюється, зокрема, на випадки, якщо предметом закупівлі є послуги, закупівля яких здійснюється державними банками та банками, в капіталізації яких взяла участь держава, виключно для проведення ними банківських операцій відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Згідно статті 1 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Зазначена норма Закону України “Про банки та банківську діяльність” наводить поняття банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

В статті 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” зазначається перелік видів діяльності банку.

Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” в редакції Закону від 09.09.2010 року , яка діяла на момент укладення спірних Генеральної Угоди та Додаткових угод до неї, банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції, як фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг) та пов'язане з цим ведення обліку грошових вимог клієнтів до боржників, пред'явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержання коштів від боржника.

З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що дії позивача та відповідача з укладення Генеральної Угоди № 10.11.02 та Додаткових угод до неї про надання юридичних послуг з повернення грошових коштів за кредитними угодами направлені на закінчення здійснення банківської операції з кредитування.

Крім того, суд приймає до уваги лист Міністерства Фінансів України № 31-360-30-10-16/29992 від 05.11.2009 року, згідно якого надано роз’яснення, що до послуг, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням банками банківськими операцій, відносять такі послуги, виконання яких має істотний вплив чи є необхідним для здійснення самої операції, спрямованої на одержання коштів від боржника.

Отже, дія норм Закону України “Про здійснення держаних закупівель” не поширюється на спірні правовідносини, згідно частини  3 статті 2 Закону України “Про здійснення державних закупівель”.

У зв’язку з чим суд встановив, що сторони мали право укладати спірні  Генеральну Угоду та Додаткові Угоди до неї на загальних підставах в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським Кодексами України.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. У відповідності до ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що в ході судового розгляду справи позивачем не надано доказів на підтвердження факту недійсності оскаржуваних угод. Також, позивачем не наведено норму матеріального права, яка б встановлювала, що наслідком порушення укладення договору без застосування процедури відкритих торгів (тендеру) є недійсність такого договору.

Суд, дослідивши норми матеріального права, встановив, що  Цивільний та Господарський Кодекси України, а також Закон України “Про здійснення держаних закупівель” не містять норми, яка б встановлювала, що наслідком порушення процедури укладення договору без застосування процедури відкритих торгів (тендеру) є недійсність правочину.

За таких обставин суд встановив, що відсутня законодавчо передбачена підстава для визнання угоди недійсною у зв’язку з недодержанням процедури укладення договору, а саме у випадку не застосування процедури відкритих торгів (тендеру).

Крім того, суд приймає до уваги, що в судовому засіданні сторони повідомили, що відповідачем та позивачем з лютого 2011 року належним чином виконують вимоги оскаржуваних угод в частині надання послуг та виконання робіт, їх прийняття та оплати в установлені строки. Наведений факт також підтверджується копіями актів приймання-передачі виконаних робіт, які наявні в матеріалах справи.

З огляду на вищевикладене, суд приходиться до висновку, що саме лише недотримання порядку укладення правочину за умов відсутності доказів невідповідності змісту Генеральної угоди № 10.11.02 від 09.11.2010 року та Додаткових Угод до неї № 1 –12 положенням Цивільного та Господарського Кодексів України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства не може слугувати достатньою підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.01.2011 року по справі № 63/179-10.

Таким чином, з огляду на вищевикладене вбачається відсутність правових підстав до визнання Генеральної Угоди № 10.11.02 від 09.11.2010 року та Додаткових Угод до неї № 1 –12 недійсними, а отже, позовні вимоги позивача щодо визнання недійсними спірних угод є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення збитків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на те, що вимога про стягнення збитків є похідною від вимоги про визнання недійсними угод, а також приймаючи до уваги факт дійсності  Генеральної Угоди № 10.11.02 від 09.11.2010 року та Додаткових Угод до неї № 1–12, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення  позовної вимоги про стягнення збитків.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 1105,00 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 203, 205, 207, 208, 215, 638, 837-864 та 901-907 Цивільного Кодексу України, нормами Закону України “Про здійснення державних закупівель” та Закону України “Про банки і банківську діяльність”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 68, 75, 82-85, 90 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

 < Текст > 

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 28 вересня 2011 року