ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2011 р.                                                            Справа № 5023/7046/11

вх. № 7046/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М. 

при секретарі судового засідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача -   ОСОБА_1., дов. від 13.07.11р.

Відповідач - не з"явився.

    3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-Рент" 3-я особа < Текст > 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб", м. Харків 3-я особа < Текст > 

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ПП з іі «Віп Рент» звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення  з відповідача – ТОВ «Промснаб» на свою користь заборгованість з орендної плати в сумі 24522,42 грн., та компенсації витрат за пальне в сумі 190,90 грн., штраф за несвоєчасну сплату платежів в сумі 2452,24 грн., збитки від інфляції в сумі 1071,63 грн.,  3% річних у розмірі 330,55 грн., всього в сумі 28567,74 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків за договором оренди транспортного засобу № А201635 від 27.10.2010 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від  22 серпня  2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20 вересня 2011 року о 12:20 год.

Позивач у судовому засіданні 20 вересня 2011 року підтримав позов та просив суд його задовольнити, через канцелярію суду надав супровідним листом додаткові документи (вх. № 30946), які судом долучені до матеріалів справи.

У призначене судове засідання представник відповідача не з’явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, витребувані судом документи не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітки про направлення ухвали про порушення провадження у справі від 22 серпня 2011 року, яка направлялась на адресу відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). Як свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення,  зазначена ухвала суду отримана представником відповідача 26.08.2011 року.  

Присутній в судовому засіданні 20 вересня 2011  року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача,  пояснив, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені  п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

27 жовтня 2010 року між позивачем – ПП «ВІП-Рент» (далі позивач, орендодавець) та відповідачем – ТОВ Промснаб» (далі – відповідач, орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № А201635 (далі –договір), відповідно до умов якого, позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в тимчасове, володіння та користування транспортний засіб - Mitsubishi Pajero Sport державний номер AA7449CK, номер  кузова JMB0RK9607J000846, 2007року виробництва за обумовлену плату на передбачений Договором строк, та зобов'язався, користуватися автомобілем відповідно до умов Договору, сплачувати орендну плату і своєчасно повернути автомобіль Орендодавцю.

Пунктами 1.2, 1.3 Договору встановлено, що використання Автомобіля здійснюється виключно до його цільового призначення. Автомобіль має бути переданий Орендодавцем та прийнятий Орендарем протягом п’яти днів з дати підписання цього Договору, але не пізніше 2-х робочих днів після отримання Орендодавцем Висновку СТО, при умові, якщо Орендар виконав вимоги п.3.2 цього Договору. Орендодавець передає Автомобіль з повним баком пального.

Згідно з п.1.5 Договору одночасно з підписанням Акту приймання-передачі  Автомобіля, Орендодавець передає Орендарю Автомобіль та ключі від нього, усі необхідні документи, комплектуючи та обладнання, страховий поліс.

Факт передачі автомобіля в оренду підтверджується актом приймання-передачі автомобіля, підписаним сторонами 08 листопада 2010 року  та скріплений печатками сторін, в якому зазначено, що позивач передав відповідачу транспортний засіб - Mitsubishi Pajero Sport державний номер AA7449CK та встановлено, що автомобіль передається з пальним – 73 л.

17.01.2011 р. між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої сторони домовились замінити з 17 січня 2011 року автомобіль Mitsubishi Pajero Sport державний номер AA7449CK кузова JMB0RK9607J000846, визначений п. 11. договору оренди  на транспортний засіб-Subaru Outback державний номер  AA6837CO, про що було складено акт повернення автомобіля (Додаток №2 до Договору), в якому зазначено, що кількість пального в баку – 50 л.

Відповідно до  акту приймання-передачі автомобіля (Додаток №3 до Договору), позивач передав відповідачу автомобіль Subaru Outback державний номер  AA6837CO, який передався з пальним 50 л. При цьому, всі інші умови Договору; залишилися незмінними.

Відповідно до п. 3.1 договору, Орендар зобов'язався сплачувати Орендодавцю орендну плату за кожен місяць оренди в розмірі 11216,96 гри., окрім того, ПДВ 2243,40 гри., всього 13460,36 грн.,, що за Міжбанковським валютним курсом, на дату укдладення цього Договору є еквівалентом. 1691 доларів США (у т.ч. ПДВ 281,83 доларів США). Орендар сплачує орендну плату в українській гривні згідно з рахунками-фактурами, на день виставлення яких сума платежу розраховується пропорційно зміні Міжбанковького валютного курсу долару США.(п. 3.2.1) Орендна плата сплачується Орендарем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця авансом не пізніше 25 числа кожного поточного місяця за наступний місяць. (п. 3.3).

Відповідно до п. 3.3.2, 3.4  договору, сторони домовились, якщо рахунок-фактура надійде до Орендаря пізніше встановленої дати, або він не отримає оригінал рахунка-фактури, незалежно від причин такого неотримання, Орендар не звільняється від сплати Орендного платежу, у строки, що встановлені п. 3.3. Договору. У такому разі Орендар самостійно здійснює розрахунок Орендного платежу за правилами, встановленими п. 3.2.1. цього Договору. При цьому до розрахунку приймається зміна котирування Міжбанківського курсу продажу іноземної валюти (зазначеної в п. 3.1. Договору) на дату здійснення платежу.

У випадку закінчення строку оренди, чи дострокового розірвання даного Договору, орендна плата сплачується Орендарем за весь період фактичного користування Автомобілем, включаючи день його повернення згідно Акту повернення автомобіля.

Інші платежі, передбачені цим Договором, сплачуються Орендарем протягом 5  банківських днів з дати виставлення рахунку-фактури Орендодавцем. Рахунки-фактури на сплату інших (ніж орендні) платежів, передбачених Договором, передаються Орендарю згідно п. 3.3.1. Договору. (п. 3.5 договору).

Відповідно до підп.3.7.8 п.3.7.Договору, Орендар зобов’язався додатково сплачувати  та/або компенсувати Орендодавцю витрати на дозаправленая автомобіля до повного баку пального, якщо відповідне дозаправлення Автомобіля паливом, в дату його повернення не було здійснено Орендарем самостійно.

Пунктом 2.1 договору сторони домовились, що строк оренди складає 3 місяці, який починається з дати, підписання Сторонами Акту приймання-передачі Автомобіля і закінчується датою підписання Акту повернення Автомобіля Орендодавцю.

Додатковою угодою № 2 до договору, укладеною між сторонами 19.01.2011 року сторони продовжили строк оренди до 01.04.2011 року.

31.03.2011 року, орендоване майно за договором було повернуто відповідачем, про що складено акт повернення автомобіля від 31.03.2011 року.

Позивачем належним чином виконано свої зобов’язання по договору, надано орендні послуги у повному обсязі, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.11.2010 року, 30.11.2010 року.31.12.2010 року,  31.01.2011 року, 28.02.2011 року, 31.03.2011 року проте, Орендар (відповідач)  порушив умови Договору щодо своєчасного внесення позивачу плати за оренду автомобіля, не у повному обсязі оплачені виставлені позивачем рахунки внаслідок чого,  у відповідача за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року виникла заборгованість з орендної плати в сумі 28567,74 грн. та витрат за пальне в сумі 190,90 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті  284  Господарського  кодексу  України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Як свідчить акт приймання-передачі автомобіля від 08 листопада 2010 року кількість пального в автомобілі Mitsubishi Pajero Sport державний номер AA7449CK – 73 л. Проте, при повернення зазначеного транспортного засобу кількість пального становила – 50 л.

Відповідно до підп.3.7.8 п.3.7.Договору, Орендар зобов’язався додатково сплачувати  та/або компенсувати Орендодавцю витрати на дозаправленая автомобіля до повного баку пального, якщо відповідне дозаправлення Автомобіля паливом, в дату його повернення не було здійснено Орендарем самостійно.

Відповідно до рахунку –фактури № 101 та квитанції № 0000004323 від 18.012011 року вартість дозапрправлення автомобіля становила 190,90 грн.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 28567,74 грн. та з компенсації витрат за пальне 190,90 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати орендної плати та витрат за пальне за договором оренди транспортного засобу № А201635, який був укладений між сторонами по справі 27 жовтня 2010 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону,  а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги,  суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 28567,74 грн. заборгованості з орендної плати в сумі та з компенсації витрат за пальне 190,90 грн., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних  для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу  України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 10.1 договору сторонами передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно здійсненого платежу за кожен день прострочення, або штрафу у розмірі 5% від суми несвоєчасно здійсненого платежу, якщо прострочення здійснення платежу становить до 7 календарних днів; якщо прострочення здійснення платежу становить більше 7 днів. відповідач сплачує штраф 10% від суми заборгованості.

За прострочення внесення платежів більше 7 днів позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 10% від суми заборгованості  в сумі 2452,24 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов’язання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, штраф у сумі 2452,24 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних  для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно  до  ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання  грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов`язаний  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання по договору оренди за період 26.02.2011 року по 08.08.2011 року нараховано 3% річних в розмірі 330,55 грн. та інфляційні у розмірі 1071,63 грн. розрахунок яких перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та  підлягають  стягненню з відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, п. 5 ст. 81 , статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України,  суд -

 < Текст > 

ВИРІШИВ:

 Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснаб» (61085, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, оф.660, ідентифікаційний код 24124416, п/р 26008000130930 в АТ «Укрексімбанк» м. Харків, МФО 351618) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «ВІП-Рент» (місцезнаходження: 01013, м. Київ, Печерський район, вул. Госпітальна, буд. 4; поштова адреса: 03150, м. Київ, вул. Ямська, 72, ідентифікаційний код 25264533, п/р 26009010001805 у філії ПАТ «Унікредит Банк», МФО 300744) заборгованість з орендної плати в сумі 24522,42 грн., та компенсацію витрат за пальне в сумі 190,90 грн., штраф за несвоєчасну сплату платежів по Договору в сумі 2452,24 грн., збитки від інфляції в сумі 1071,63грн., 3% річних 330,55 гри., всього 28567,74грн. (двадцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят сім гривень 74 копійки), а також 285,68 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 26 вересня 2011 року

справа № 5023/7046/11