ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                              тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2011 р.                                                                          Справа № 5/071-11

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді                                                                      Привалова А.І.

при секретарі                                                                                Худолій А.С.

розглянувши справу № 5/071-11/10

за позовом приватного підприємства «Топ-Маркет», м. Київ;

до                товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Хотів;

про                   стягнення 1 636 518,67 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»,

                                       с. Хотів Києво-Святошинського району;

до                                    приватного підприємства «Топ-Маркет», м. Київ;

про                                 визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1, довіреність б/н

                                                                                       від 19.04.2010р.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом):           ОСОБА_2, довіреність б/н

                                                                                       від 30.06.2011р.

обставини справи:

Приватне підприємство «Топ-Маркет»(надалі –позивач за первісним позовом) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (надалі –відповідач за первісним позовом) про стягнення заборгованості за отриманий на підставі Договору поставки від 27.05.2008р. товар у розмірі 1 482 844,40 грн. та нарахованих за прострочку платежу пені в сумі 49 815,21 грн., інфляційних втрат –85 697,79 грн. та 3% річних –18 161,27 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.06.2011р. порушено провадження у справі № 5/071-11 та призначено її розгляд на 23.06.2011р.

До початку розгляду справи 23.06.2011р. до господарського суду Київської області через загальний відділ від товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що останній позовні вимоги не визнає, вважає їх незаконними та необгрунтованими з підстав, викладених у відзиві, та просить суд відмовити приватному підприємству «Топ-Маркет»в задоволенні позову повністю.

Крім того, через загальний відділ господарського суду надійшло клопотання відповідача про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ч. 7 ст. 811 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Клопотання відповідача про здійснення здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та здійснено фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів –програмно-апаратного комплексу «Діловодство усуду».

 Також, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк для надання можливості сторонам по справі провести звірку взаєморозрахунків та оформити її належним чином підписаним актом.

Крім того, 23.06.2011р. товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»звернулось до господарського суду Київської області із зустрічним позовом до приватного підприємства «Топ-Маркет», в якому просить визнати Договір поставки від 27.05.2008р., укладений між приватним підприємством «Топ-Маркет»та товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», недійсним.

Розглянувши позовні матеріали, суд встановив, що зустрічний позов відповідає вимогам ст.ст. 54, 60 ГПК і підлягає спільному розгляду з первісним позовом.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав документи, витребувані ухвалою про порушення провадження у справі від 01.06.2011р.

Ухвалою від 23.06.2011р. суд прийняв зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»для спільного розгляду з первісним позовом та відклав розгляд справи на 04.08.2011р.

Ухвалою від 26.07.2011р. справу прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та присвоєно їй № 5/071-11/10.

01.08.2011р. через канцелярію суду від приватного підприємства «Топ-Маркет»надійшов відзив на зустрічний позов, в якому відповідач за зустрічним позовом не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що ТОВ «ВВС-ЛТД»не доведено належними доказами порушення частини першої – третьої, п’ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України при укладанні та виконанні оспорюваного Договору поставки від 27.05.2008р., а також не доведено порушення інших норм, яке може мати своїм наслідком визнання договору недійсним.

Присутній у судовому засіданні 04.08.2011р. повноважний представник позивача підтримав позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі та заперечив проти задовлення вимог за зустрічним позовом.

Представник відповідача проти задоволення первісного позову заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити зустрічний позов.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 11.08.2011р.

Присутній у судовому засіданні 11.08.2011р. представник позивача подав додаткові пояснення по справі щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення витрат за послуги адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 06.09.2011р.

25.08.2011р. через канцелярію господарського суду від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення по справі, які стосуються обґрунтованості суми витрат за послуги адвоката.

Крім того, до початку судового засідання від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі 1 636 518,67 грн.

Присутній у судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити клопотання про забезпечення позову.

Представник відповідача проти задоволення первісного позову та клопотання про забезпечення позову заперечив, просив задовольнити зустрічний позов.

Крім того, представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні подав клопотання про витребування нових доказів, а саме: витребувати від ПП «Топ-Маркет»документи, які б підтверджували повноваження осіб на підписання невід‘ємних частин договору поставки від 27 травня 2008 року, та відкласти розгляд справи з метою витребування нових доказів по справі.

Представник позивача за первісним позовом проти задоволення клопотання відповідача заперечив, посилаючись на те, що в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Суд, розглянувши клопотання відповідача, відмовив у його задоволенні, оскільки до відзиву на зустрічну позовну заяву позивач вже надав докази, які відповідач просить витребувати у своєму клопотанні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

       Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Також, суд задовольнив клопотання позивача за первісним позовом про забезпечення позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2008р. між позивачем за первісним позовом (за договором – постачальник) та відповідачем за первісним позовом (за договором –покупець) було укладено Договір поставки, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, постачати покупцеві згідно його замовлень товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити цей товар у кількості, в термін та за цінами згідно з видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору. Найменування, одиниці виміру та кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначаються видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного договору. Ціни на товар, що поставляється, зазначаються у видаткових накладних. Загальна сума договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, якими оформлюється кожна поставка товару на підставі даного договору (п.п. 1.1., 1.2., 2.2., 2.3. договору).

Крім того, між сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 від 30.12.2008р., згідно якої п. 12.1 Договору поставки від 27.05.2008 року викладено у новій редакції, а саме визначено, що договір вступає в дію з дня його укладення і діє до 31 грудня 2013 року.

На день розгляду справи доказів дострокового розірвання або припинення дії договору поставки сторони суду не надали.

На виконання умов договору, позивач за первісним позовом за період з червня 2008 року по квітен 2011 року за видатковими накладними, копії яких у кількості 61 штука залучені до матеріалів справи, передав відповідачеві лікарських засобів на загальну суму 2 942 848,42 грн.

Факт отримання товару відповідачем за первісним позовом підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) , копії яких у кількості 61 штука залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на те керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України № 99  від 16.05.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей»(зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. № 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Про належне виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов’язань за договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, покупець зобов’язується щомісячно, до 5 числа надавати продавцю звіт про фактично реалізований товар. Розрахунок проводити протягом 30 календарних днів з моменту отримання продавцем звіту про реалізований товар.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підтвердження факту реалізації відповідачем товару, придбаного у позивача за первісним позовом, останній надав звіти про реалізований товар за період з липня 2008 року по травень 2011 року, які надавались відповідачем щомісячно в електронному вигляді через електронну пошту, а також листи та претензії,  які надсилались на адресу ТОВ «ВВС-ЛТД»щодо проведення платежів за реалізований товар.

Зазначені докази відповідачем за первісним позовом не оспорювались.

Втім, відповідач свої обов’язки за договором належним чином не виконав, вартість поставленого товару оплатив лише чактово в сумі  1 460 004,02 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки)  товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статі 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.      

На день розгляду справи відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів повної оплати отриманого товару або його повернення позивачу.  

Отже, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття ним поставленого товару та породжує у нього обов’язок по його сплаті у повному обсязі у строки, визначені умовами договору.

Посилання ж відповідача на той факт, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав, оскільки вони є додатками до договору, а тому мали бути підписані неуповноваженими особами саме на підписання правочину, до уваги судом не приймаються, тому що підписання спірних накладних з боку покупця (відповідача) було здійснено представниками останнього, які діяли на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма № М-2), що були видані відповідачем відповідно до кожної видаткової накладної. При цьому, умовами  Договору поставки від 27 травня 2008 року не передбачено, що підписання видаткової накладної, яка лише засвідчує факт передачі товару покупцю, має наслідком внесення змін чи доповнень до вказаного договору.

Щодо відсутності замовлень відповідача на поставку кожної партії товару, то слід зазначити, що п. 7.1. Договору поставки від 27.05.2008р. передбачено, що претензії з приводу кількості поставленого товару, його асортименту мають бути заявлені протягом 5 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, відповідач за первісним позовом не надав суду доказів звернення до позивача з будь-якими претензіями або листами відносно кількості поставленого товару та його асортименту, а тому заперечення відповідача щодо відсутності погоджень відносно асортименту поставленого товару також судом не приймаються.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано належних доказів, що підтверджують оплату або повернення нереалізованого товару позивачу за спірними накладними, тому суд дійшов висновку про порушення останнім умов договору в частині своєчасної оплати товару, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті боргу.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за первісним позовом становить 1 482 844,40 грн., а тому позовні вимоги в цій частині обгрунтовані та підлягають задоволенню.            

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 49 815,21 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).  

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.3. договору, у випадку порушення строків оплати покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла 2% від суми протермінованого боргу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

       Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.  

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування пені та задовольняє її в сумі 49 815,21 грн. за розрахунком позивача, доданим до позовної заяви, який є арифметично правильним.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

       Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність розрахунків позивача щодо нарахування індексу інфляції в сумі 85 697,79 грн. та 3% річних у сумі 18 161,27 грн., які є арифметично правильними. Тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом індексу інфляції в сумі 85 697,79 грн. та 3% річних у сумі 18 161,27 грн. також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розгляду позовних вимог за зустрічним позовом, то суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.

Предметом зустрічного позову є вимога про визнання Договору поставки від 27.05.2008р. недійсним, на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, у звязку з невідповідністю договору вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені  ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 207 цього ж Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Дослідивши умови Договору поставки від 27.05.2008р., укладеного між ПП «Топ-Маркет»та ТОВ «ВВС-ЛТД», суд дійшов до висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, якість, ціна, строки поставки і оплати, термін дії договору, інші умови), їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи встановлення судом факту підписання спірних накладних з боку покупця уповноваженим представником останнього, а також вчинення позивачем дії (прийняття товару), що засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача за зустрічним позовом про визнання договору недійсним.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, суд задовольняє первісний позов у повному обсязі та відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов‘язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов‘язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, при відмові в позові –на позивача.

Позивач за первісним позовом, посилаючись на приписи ст.ст. 44, 49 ГПК України, також просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 50 000,00 грн.

Водночас при вирішенні питання, пов’язаного з розглядом вимог позивача про відшкодування його витрат на послуги адвоката, суд враховує, що згідно з приписами ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», адвокатом може бути особа, яка … одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про адвокатуру», адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

На підтвердження понесення витрат на послуги адвоката, позивачем за первісним позовом надано до справи Договір № 23-05/11-1 про надання адвокатських послуг від 23.05.2011р., укладений між приватним підприємством «Топ-Маркет»та адвокатом ОСОБА_3, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1, виданого 05.06.2008р. № 47.

Згідно п.1.1. зазначеного договору, замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов’язання по наданню адвокатських послуг, пов’язаних з представництвом інтересів замовника у суді по справі за позовом хамовника до ТОВ «ВВС-ЛТД»про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за Договором поставки від 27.05.2008 року.  

Відповідно до п. 6.2. договору, розмір гонорару встановлений за домовленістю між замовником та адвокатом складає 50 000 грн.

Сума гонорару за адвокатські послуги в розмірі 50 000 грн. була сплачена позивачем ОСОБА_3 30.05.2011р. платіжним дорученням № 107.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом ОСОБА_3 була підписана позовна заява, відзив на зустрічний позов, додаткові пояснення по справі та засвідчено своїм підписом і печаткою копії всіх документів, що були надані суду в обґрунтування заявлених позовних вимог. Також, адвокат ОСОБА_3 безпосередньо приймав участь у судових засіданнях, які відбулись 23.06.2011р., 04.08.2011р., 11.08.2011р. До того ж розмір витрат на оплату послуг адвоката є співрозмірним заявленим позовним вимогам, оскільки складає менше, ніж три відсотки від ціни позову.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що, на підставі ст.ст. 44, 48, 49 ГПК України, підлягають відшкодуванню витрати, які були сплачені учасником судового процесу за отримання послуг адвоката.

Таким чином,  судові витрати, які складаються з: державного мита в сумі 16 365 грн. 19 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236 грн., витрат на послуги адвоката в сумі 50 000 грн. підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом та витрати за зустрічним позовом у вигляді державного мита в сумі 85 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на позивача за зустрічни позовом.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.  Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Промислова, 3, код ЄДРПОУ 19351156) на користь приватного підприємства «Топ-Маркет»(03127, м. Київ, пр.-т 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1, код ЄДРПОУ 30779114) суму основної заборгованості –1 482 844 грн. 40 коп., пеню –49 815 грн. 21 коп., втрати від інфляції –85 697 грн. 79 коп., 3% річних –18 161 грн. 27 коп., державне мито –16 365 грн. 19 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн., витрати на послуги адвоката в сумі 50 000 грн.  Видати наказ.

3.  В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

       Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяА.І. Привалов

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі –08.09.2011 р.