Справа № 0216/  2-а-3061/11  р.

  П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

  26 вересня 2011 року  Суддя Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області    Добровольський В. В. розглянувши в порядку  скороченого провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок не доплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивач має статус дитини війни. Статтею 6 Закону України  № 2195-ІV від 18.11.2004 року "Про соціальний захист дітей війни" встановлено державну соціальну  підтримку  дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Соціальна допомога позивачу  виплачується у неповному обсязі.

Вважаючи, що бездіяльністю Управлінням Пенсійного фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області порушується  право на одержання підвищення пенсії як особі, що має статус дитини  війни,   позивач з відповідним позовом звернулась до суду та просила : визнати незаконними дії (бездіяльність) відповідача щодо не виплати, як дитині війни надбавки до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області провести перерахунок пенсії за  останні шість місяців  з урахуванням її підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі ст. 6 Закону України № 2195-VІ від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни»по день припинення права на таку допомогу та виплатити не донараховану суму . Постанову допустити до негайного виконання.

Відповідно до ч. 4 ст.183-2 КАС України справа в порядку скороченого провадження розглядається без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях (а.с.7). Зокрема, із тексту заперечень слідує, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  Законами України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про Державний бюджет України на 2011 рік»не закладено видатки на дані виплати. Крім того, відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до  Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” встановлено, що у 2011 році норми і положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявного фінансового ресурсу Бюджету ПФ України на 2011 рік. Законом не визначено розмір мінімальної пенсії, що використовується для підвищення пенсії дітям війни, а тому просив у позові відмовити.

Розглянувши справу, суд приходить до висновку, що позов підлягає до  задоволення.

Відповідно до статті 1 Закону України  № 2195-ІV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни"   позивач,  має статус дитини війни –особою, яка є  громадянином  України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років. Зазначена обставина підтверджується копією паспорта (а.с.3).

Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначена соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно .          

Довідкою відповідача (а.с.4) стверджується, що  позивачу  надбавка до пенсії згідно Закону України  № 2195- IV виплачується у неповному обсязі  - 49 гривень 80 копійок.

У  2011 році  стаття 6 Закону України № 2195-ІV жодним Законом України не була змінена чи скасована, а тому є діючою і підлягає застосуванню.

Щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, що використовується для визначення розміру підвищення до пенсії дитині війни, суд виходить з наступного:

У ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визначено, що законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України; державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. У відповідності із ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальна пенсія –це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом, причому виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається мінімальний розмір пенсії за віком (ч. 2 ст. 5 цього Закону).  Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною першою ст. 2 Закону України від 15.07.1999 року «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Таким чином, при визначені розміру підвищення відповідно до ст.6 Закону України  № 2195- IV   застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".

На 2011 рік прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність визначений Законом України №2857-VI від 23.12.2010 року «Про Державний бюджет України на 2011 рік».  

У Конституції України, - Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є  людина,  її  права  і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,  а їх утвердження і забезпечення  є  головним  обов'язком держави  (ст. 3),  права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21),  Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, звуження  їх змісту і обсягу при  прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається (ст.  22). Громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення (ст. 46). Таким чином, утверджуючи і забезпечуючи  права  і  свободи  громадян, держава  окремими  законами  України  встановила  певні  соціальні пільги,  компенсації і гарантії,  що є  складовою  конституційного права  на соціальний захист,  а тому відповідно до  ч. 2  ст. 6,  ч. 2 ст. 19,  ч. 1  ст. 68 Конституції України, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади,  місцевого самоврядування, їх  посадовими  особами.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що  Конституційні права та свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, та зазначено    вичерпний    перелік    таких     випадків,    а    саме:   в   умовах воєнного або надзвичайного стану  можуть встановлюватися  окремі обмеження прав і  свобод людини із зазначенням строку дії цих  обмежень, та  визначено  ряд  прав  і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Крім того, на підставі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційним Судом України розглянуто справу за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 95 Конституції України (справа про збалансованість бюджету) та ухвалено рішення № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р. Розглядаючи справу, Конституційний Суд України визначає Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні   умови   для   реалізації  законів   України,   інших   нормативно-правових   актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Відповідно до    ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 2 положення “Про Пенсійний  Фонд України” також встановлено, що  у  своїй  діяльності  він керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.  Відповідно  до ст.  7  цього  Положення,   Пенсійний   фонд   України  здійснює  свої   повноваження безпосередньо та через утворені в  установленому  порядку  територіальні органи.

Отже, оскільки держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу як дитині війни 30% доплати до пенсії  та поклала виконання цього  обов’язку на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний  Фонд України, який діє через свої територіальні органи, що входять в систему його органів та які не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати у розмірах визначених Законом України  № 2195-ІV від 18.11.2004 року, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав своїх повноважень, а тому в цій частині дії (бездіяльність) відповідача є протиправною.

Посилання відповідача на п. 4 Прикінцевих положень чинного з 19.06.2011 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» є помилковим, оскільки порушення права позивача відбулося до дня набрання ним чинності, а питання про час припинення її права вирішує відповідач згідно з чинним законодавством.

Таким чином, порушене право позивача  підлягає захисту та слід  УПФ у Мурованокуриловецькому районі зобов’язати нараховувати та щомісячно виплачувати позивачу передбачену ст.6 Закону України   № 2195-ІV від 18.11.2004 року "Про соціальний захист дітей війни" державну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком починаючи з 20 березня 2011 року (шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, позивач звернулась із позовом 20.09.2011 року) і по день припинення права на таку допомогу.

Відповідно до положень статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень,  суд присуджує  всі  здійснені  нею документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету. При зверненні до суду з цим позовом  позивач сплатив  3 гривні 40 копійок судового збору (державного мита).

Керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 46, 48, 64, ч. 2 ст. 19, ст. 152 Конституції України,  ст.ст. 1, 3, 6, 7 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. “Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 1, 28 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України від 15.07.1999 року «Про прожитковий мінімум», ч. 1 ст. 2, ст.ст. 9, 10, 11, 94,  159, 161, 162, 163,183-2, ч. 2 ст. 186,  КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Позов задовольнити.

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області  щодо не доплати до пенсії щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1,   як дитині війни війни, протиправною.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену ст.6 Закону України    № 2195-IV від 18.11.2004 року  "Про соціальний захист дітей війни"  з   20 березня 2011 року по день припинення права на таку допомогу. У межах здійснення перерахунку соціальної допомоги за один місяць    зобов’язати відповідача виконати постанову - негайно, про що повідомити Мурованокуриловецький районний суд на підставі ч.1 ст.267 КАС України.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті   судового збору (державного мита) 3 гривні 40 копійок  .

Апеляційна скарга на постанову може бути подана сторонами протягом десяти днів з дня  отримання копії постанови до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Мурованокуриловецький районний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції .

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова , якщо її не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набранням законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя :