донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
17.08.2011 р. справа №24/35пд/2011
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.
Суддів: Акулової Н.В., Бойко І.А.
При секретарі: Бабечко А.Д.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 по дов.;
від відповідача: ОСОБА_2 по дов.
Розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Старобільсктепло»м. Старобільск Луганської області
на рішення господарського суду Луганської області від 23.06.2011р. (повний текст від 29.06.2011р.) у справі №24/35пд/2011 (суддя Рябцева О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськвода»м. Луганськ
до Комунального підприємства «Старобільськтепло»м. Старобільск Луганської області
про розгляд розбіжностей, які виникли при укладенні договору від 01.04.2011р. №610147.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» м. Луганськ, звернувся до господарського суду Лугансько області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Старобільськтепло»м. Старобільск Луганської області, про укладення спрних пунктів 1.3, 2.2,3.2,4.4,9.1 до договору від 01.04.2011р. №610147 у редакції позивача, а також з вимогами не доповнювати розділ 5 договору пунктом 5.4.
Рішенням від 23.06.2011р. у справі №24/35пд/2011 господарський суд Луганської області позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, виклавши спірні пункти договору в редакції позивача, а саме:
- пункт 1.3. договору: «Послуги юридичним та фізичним особам-суб’єктам підприємницької діяльності, які знаходяться у житловому фонді «Споживача», надаються на підставі прямих договорів, укладених безпосередньо з «Виробником»;
- пункт 2.2. договору: «Виробник» не несе відповідальності за погіршення якості води в мережах «Споживача»;
- пункт 3.2. договору: «Межа балансового розмежування водопровідних мереж-місце підключення мереж «Споживача» до мереж «Виробника». Межа балансового розмежування каналізаційних мереж-контрольний випускний колодязь «Споживача», у якому з’єднуються мережі «Виробника» та «Споживача»;
- пункт 4.4. договору: «Кількість стічних вод, які надходять з мереж «Споживача», визначаються згідно:
- кількості холодної води за показниками приладів обліку, а при їх відсутності,
- по розрахунковій кількості води (п. 4.3. договору);
- кількість гарячої води, яка визначається «Споживачем», згідно акту, погодженого з теплопостачальною організацією.»;
- розділ 5 не доповнювати пунктом 5.4.;
- пункт 9.1. договору: «Даний договір вступає в силу з дня його підписання і діє по 31.12.2011р.».
Свій висновок щодо задоволення позовних вимог господарський суд обґрунтував посилаючись на те, що редакція спірних пунктів договору, запропонована відповідачем, не відповідає фактичним обставинам справи, діючому законодавству України, а також не є документально і нормативно обґрунтованою.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прияти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а спірні пункти договору вважати укладеними в редакції відповідача.
Заявник в обгрунтування вимог про скасування судового рішення посилається на те, що статутом відповідача не передбачена функція виконавця комунальних послуг з водозабезпечення та водовідведення. За твердженням відповідача, виконавцями комунальних послуг є їх виробники, тобто позивач, а балансоутримувач будинку (відповідач) є їх споживачем на рівні мешканців будинку, а отже укладення п. 1.3 договору в редакції позивача є його правом, а не обов’язком.
Стосовно редакції спірного пункту 2.2 договору, заявник апеляційної скарги наголошує, що редакція, запропонована відповідачем, ґрунтується на вимогах, передбачених положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», а отже спірний пункт повинен бути затверджений саме у вказаній редакції.
Щодо спірного пункту 3.2 договору, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що межа балансового розмежування водопровідних мереж визначена згідно з нормативними актами України з огляду на те, що відповідач є балансоутримувачем багатоквартирних житлових будинків.
Оскільки відповідач не надає послуги з постачання гарячої води, прийняття пункту 4.4 в редакції позивача, на думку скаржника, позбавлене реального підґрунтя.
Відмова суду першої інстанції прийняти доповнення розділу 5 договору пунктом 5.4, на думку скаржника, є неправомірною, оскільки за практикою, показання загального приладу обліку на будинку та індивідуальні покази приладів обліку у квартирах ніколи не співпадають через технічну погрішність у неточності приладів. За таких обставин, на думку заявника апеляційної скарги, він не повинен покривати цю різницію в показаннях приладів.
Крім того, скаржник не погоджується також із затвердженою редакцією пункту 9.1 договору, оскільки вважає обґрунтованою дату набрання чинності спірним договором з моменту узгодження Старобільською міскою радою тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій.
Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем.
За приписами п.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності з ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін.
Так, на виконання вимог ст.181 ГК України позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лугансьвода», листом від 08.04.2011р. №161 направив на адресу відповідача, Комунального підприємства «Старобільськтепло», проект спірного договору №610147 від 01.04.2011р.
За змістом ч.4 ст.181 ГК України, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятидений строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Як вбачаться з матеріалів справи, відповідач підписав вказаний договір з протоколом розбіжностей та повернув його позивачу супровідним листом №220 від 18.04.2011р.
Ч.5 ст. 181 ГК України передбачено, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У зв’язку з недосягненням згоди щодо редакції пунктів 1.3, 2.2, 3.2, 4.4, 5.4 та 9.1 договору, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, судова колегія вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. №190 (Правила), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги»; істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Так, статтею 20 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено перелік істотних умов спірного договору, серед яких, зокрема, режим надання послуг, обсяги питного водопостачання за нормативи питного водопостачання, порядок надання послуг з водовідведення, розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення, права та обов'язки сторін договору, відповідальність сторін договору.
У договорі про надання послуг з питного водопостачання повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання. За згодою сторін договору про надання послуг з питного водопостачання у ньому можуть бути зазначені інші умови.
Статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлені особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку. Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд –власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду в частині того, що договір зі споживачем повинен укладатись не виробником послуги, а балансоутримувачем житла, яким, згідно наданих документів, є відповідач, у зв’язку з чим відсутні підстави передбачати у п. 1.3. договору обов’язок позивача укладати прямі договори з населенням.
Стосовно редакції спірного пункту 2.2 договору, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що керуючись ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»відповідач має право одержувати в установленому порядку повну, достовірну, своєчасну інформацію про якість питної води, обсяги її реалізації, режими подачі та порядку розрахунку тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Крім того, послуга з централізованого водопостачання передається від позивача до відповідача у точці балансового розмежування мереж водоспоживання, тому позивач не може відповідати за погіршення якості води в мережах відповідача.
За таких обставин, редакція відповідача щодо спірного пункту 2.2 договору є необґрунтованою, а тому не може бути прийнята судовою колегією до уваги.
Щодо редакції спірного пункту 3.2 договору, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до п. 1.2. Правил, межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами. Водопровідний ввід - трубопровід від розподільчої (внутришньоквартальної або вуличної) мережі до зовнішньої стіни будинку або мережі території об’єкта з колодязем і запірною арматурою у місці приєднання до водопровідної мережі.
Згідно з п. 1.3. Правил виробник (позивач) обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади і пристрої на них, які перебувають у нього на балансі.
Відповідно до п. 1.6. Правил за стан водопровідних мереж, які проходять у технічних підвалах і до яких приєднані внутришньобудинкові мережі, є відповідальними підприємства та організації, у яких вони перебувають на балансі.
Згідно з п. 1.7. Правил водопровідні вводи до об’єктів, що належать до комунальної власності територіально громади, та розподільчі мережі холодного водопостачання від них до зовнішнього зрізу будівель експлуатують виробники.
Відповідно до п. 1.9. Правил межею вуличної мережі водовідведення, яку обслуговує виробник, є контрольний колодязь на ній включно, а межею дворової мережі водовідведення - перший від будинку колодязь включно.
Враховуючи викладене, судова колегія приймає спірний пункт 3.2 договору в редакції позивача, а саме: «Межа балансового розмежування водопровідних мереж –місце підключення мереж «Споживача» до мереж «Виробника». Межа балансового розмежування каналізаційних мереж –контрольний випускний колодязь «Споживача», у якому з’єднується мережі «Виробника»та «Споживача».
Донецький апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо прийняття пункту 4.4 в редакції позивача, оскільки ні до матеріалів справи, ні до апеляційної скарги відповідачем не надано документального підтвердження факту того, що в будинках, які знаходяться у нього на балансі, фактично не надається послуга по поставці гарячої води.
Крім того, відповідно до п. 5.1. Правил, облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію. Згідно п. 5.2. Правил, вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.
З огляду на наведене, безпідставними є твердження відповідача про доповнення розділу 5 договору пунктом 5.4 «Різниця показників між квартирними засобами обліку і загально будинковим засобом обліку не відшкодовується «Споживачем».
Щодо доводів скаржника про необхідність затвердження спірного пункту 9.1 в редакції відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», укладання договору між підприємством водопостачання та споживачем на надання послуг зводопостачання є обов’язковим, без посилань на узгодження міською радою тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій. А отже, редакція спірного пункту 9.1 договору, запропонована відповідачем, є необґрунтованою та безпідставною, у зв’язку з чим не може бути прийнята судовою колегією до уваги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Луганської області від 23.06.2011р. у справі №24/35пд/2011 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді матеріалів та обставин справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Витрати зі сплати держмита за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Луганської області від 23.06.2011р. (повний текст від 29.06.2011р.) у справі №24/35пд/2011 залишити без зміни.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Старобільськтепло» м. Старобільск Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 23.06.2011р. (повний текст від 29.06.2011р.) у справі №24/35пд/2011 –залишити без задоволення.
Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко
Судді: Н.В. Акулова
І.А. Бойко
Надруковано примірників –5
1-у справу
1-позивачу
1-відповідачу
1-господарському суду
1-ДАГС