донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.08.2011 р.           справа №6/347

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддівПриходько І. В.,

Донця О. Є., Ломовцевої Н. В.,

за участю  

представників сторін:                                                                             

від позивача:Биченко Є. А. –керівник, ОСОБА_1. – за довіреністю;

від відповідача:не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Обжора»м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області

від12.04.2011р.

у справі№6/347 (суддя Подколзіна Л. Д.)

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Рапід»        м. Горлівка Донецької області

до товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора»м. Донецьк

простягнення 23 925,72 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рапід» (далі –позивач) звернулось до господарського суду  Донецької  області з  позовом  до товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (далі –відповідач) про стягнення боргу у розмірі  47 733,69 грн.

У ході розгляду справи позивач неодноразово зменшував розмір позовних вимог. У заяві №ОБЖ-347/23 від 12.04.2011р. остаточними вимогами позивача є стягнення з відповідача основного боргу в сумі 23 925, 72грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.04.2011р. у справі №6/347 позовні вимоги задоволені у повному обсязі з мотивів їх доведеності та обґрунтованості.

           Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги ті обставини, що поставка товару за спірними накладними відбувалася не на виконання усної домовленості між сторонами, а за умовами договору № 456 від 01.03.2007 р. (далі –Договір). З огляду на зазначене апелянт вважає, що оплата поставленого  товару  повинна була відбутись саме за умовами Договору, а не усної  домовленості між сторонами.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 02.08.2011р. проти вимог скаржника заперечував, вважає оскаржуване рішення прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, крім  того залучив  до  відзиву  додаткові  документи.

Враховуючи  те,  що  позивач  не  обґрунтував  неможливість  надання  їх  у  суді  першої  інстанції   відповідно  до  положень  статті  101  ГПК  України,  колегія  суддів повертає  надані  до  відзиву  документи позивачу  у  судовому  засіданні  02.08.2011 р. (дискCD-R  № 4434, звукозапис процесу).

У судове засідання 02.08.2011р. представник апелянта не з’явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю явки у судове засідання представника, який знаходиться у відпустці, проте доказів у підтвердження не надав.

Враховуючи те, що явка учасників процесу у судове засідання не була визнана обов'язковою та той факт, що в матеріалах справи є всі необхідні документи для розгляду спору по суті, приймаючи до уваги встановлені ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання скаржника про  відкладення  розгляду  справи   не підлягає задоволенню як необґрунтоване та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представника заявника апеляційної скарги.

Розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення  позивача,  суд встановив наступне.

Відповідно до стверджень позивача, за період з 23.03.2007р. по 13.04.2009р. включно за накладними була здійснена  поставка товару  на  адресу відповідача на суму 308 627, 09грн., про що свідчить підпис особи  у графі „отримав” (а.с.20-150 том 1, а.с. 1-21 том 2). Як стверджує позивач товар частково був повернутий йому відповідачем на суму 46 222,61 грн.

Крім того, судова колегія зазначає, що проти факту отримання товару не заперечував і відповідач у письмових поясненнях до суду та  в апеляційній  скарзі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу  України підставами  виникнення  цивільних  прав  та обов’язків  є зокрема  договори  та  інші  правочини. Частиною першої  ст. 202 Цивільного кодексу України  визначено,  що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія прийшла до висновку, що сторонами  за  змістом  наявних  у  справі   накладних   № 762, № 761, № 760,  № 759,  № 757,  №754,  № 753, № 751,  № 748,  № 743,  № 742,  № 740,  № 739,  № 738, № 737,  № 732,  № 731,  № 730,  № 729,  № 728,  № 727,  № 726,  № 699,  № 698,  №  697,  № 696,  № 695, №  694,  № 688,  №  708 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов за договором поставки, що передбачені законом для даного виду зобов’язань, а саме: найменування товару, його кількість та ціну.  

Отже, суд прийшов до висновку, що між сторонами було укладено господарський договір у спрощений спосіб, оскільки матеріали справи свідчать про здійснення сторонами дій, які направлені на настання відповідних правових наслідків: обов’язок позивача поставити товар, а відповідача  -  оплатити його. Дослідивши правочин, з якого виникли права та обов’язки сторін, судова колегія прийшла до висновку, що за своєю правовою природою та змістом це договір поставки, правовідносини за яким регулюються положеннями §1 Глави 30 Господарського кодексу України і §§1, 3 Глави 54 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, строки оплати отриманого товару сторонами визначені не були.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України у силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботу, оплатити кошти та інше або утриматись від  певної дії, а кредитор має право вимагати від   боржника  виконання його боргу.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до положень п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу № 02/09/09 від 28.09.2009р., в якій  він  просить сплатити  заборгованість за поставлений товар. Відповідно до копії поштового повідомлення  вказана  вимога  отримана  відповідачем 02.10.2009р. (а.с.18-19).  

Як  визначено положеннями ст. 193 Господарського кодексу України,  суб’єкти  господарювання  повинні  виконувати господарські зобов’язання  належним  чином  відповідно до умов укладеного договору. Аналогічні положення містить ст.526  Цивільного кодексу України.

Належні та допустимі докази виконання обв’язку щодо оплати вартості отриманого  товару  відповідачем до суду надані не були.

Всупереч приписам вищевказаних норм, відповідач на час розгляду справи не виконав обов’язок покупця в частині оплати вартості  продукції, тому позовні вимоги в цій частині цілком правомірно задоволені судом першої інстанції на суму 4 413,96 грн.

         Апелянт в обґрунтування доводів скарги посилався на ті обставини, що поставка товару за спірними накладними відбувалася не на виконання усної домовленості між сторонами, а за умовами Договору.

Проте, вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують факту поставки та обов’язку відповідача сплатити вартість продукції, тому зазначене не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. При цьому, судом приймається до уваги факт відсутності посилання у накладних на Договір (том 1 а.с. 69-150, том 2 а.с.1-25).

         Крім  того,  відповідач  не  надав  до  суду  будь-яких  доказів  у  розумінні  статті  36 ГПК України,  які б підтвердили  поставку  за  договором,  а  також  саму  угоду.

         Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2011р. у справі №6/347 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

          Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» м.Донецьк,  на рішення господарського суду Донецької області від 12.04.2011р. у справі №6/347 залишити без задоволення, рішення господарського  суду Донецької області від 12.04.2011р. у справі №6/347  – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя                                                             І. В. Приходько

                     Судді                                                             О. Є. Донець

                                                                                            Н. В. Ломовцева

Надруковано 5 прим.:

1-позивачу,

2-відповідачу,

3-у справу,

4-ГСДО,

5-ДАГС.