донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
02.08.2011 р. справа №23/27пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддівПриходько І. В.,
Донця О. Є., Ломовцевої Н. В.
за участю
представників сторін:
від позивача:ОСОБА_1 –за довіреністю;
від відповідача:
від третьої особи: ОСОБА_2 –за довіреністю;
не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника»Горлівської міської ради м. Горлівка
на рішення господарського суду Донецької області
від04.05.2011р.
у справі№23/27пд (суддя Забарющий М. І.)
за позовомкомунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»м. Донецьк в особі Горлівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу»м.Горлівка
до комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника»Горлівської міської ради м. Горлівка
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруГорлівської міської ради м. Горлівка
проврегулювання розбіжностей при укладення договору №980 від 01.01.2011р.
В С Т А Н О В И В:
Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” в особі Горлівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства “Компанія “Вода Донбасу” (далі –позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника» Горлівської міської ради (далі –відповідач) про прийняття п.п.3.6., 3.7, 3.9 договору № 980 про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення від 01.01.2011р. (далі –Договір) в редакції позивача, днем укладення договору визначити 01.01.2011р.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Горлівську міську раду (далі –третя особа).
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.05.2011р. у справі №23/27пд:
· пункт 3.6, абзаци 1-й, 3-й та 4-й п.3.7 та п.3.9 Договору прийняті в редакції позивача, викладеній безпосередньо в тексті цього договору;
· другий абзац п.3.7 Договору прийнятий в наступній редакції: ”Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.”;
· стягнуто з відповідача на користь позивача 68 грн. витрат на сплату держмита та 188,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким спірні п.п.3.6., 3.7, 3.9 Договору в редакції відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилався на те, що приймаючи п. 3.6 Договору в редакції позивача судом не було взято до уваги, що підприємство відповідача є балансоутримувачем житлового фонду, що перебуває у власності територіальної громади м. Горлівка, а також відсутність узгодження з власником на створення виробничих підрозділів щодо утримання комунального майна. Також скаржник наголосив, що вважає помилковим висновок місцевого господарського суду що підприємство відповідача є «виконавцем»у розумінні ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки матеріалами справи не підтверджено, що відповідач надає такі послуги. Крім того, апелянт зауважив, що відповідач не є житлово-експлуатаційним підприємством, яке обслуговує житлові будинки, а тому норми Методики розробки технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами і організаціями” від 14.05.2008р. № 126 (далі - Методика) на відповідача не розповсюджуються; згідно п.11 Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 (далі –Правила) різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, а не відноситься на комунальне підприємство; чинним законодавством не передбачена відповідальність відповідача у вигляді покладення на нього різниці між будинковим та квартирними приладами обліку води без наявності її витоків.
У судовому засіданні 02.08.2011 р. представник скаржника підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, наполягав на її задоволенні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 02.08.2011 р. вимоги скаржника не визнав, вважає оскаржуване рішення обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.
Представник третьої особи в судове засідання 02.08.2011 р. не з’явився, про час і місце слухання справи був належним чином повідомлений про що свідчить поштове повідомлення (а.с.95, 96).
Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається тільки на документи, які знаходяться в матеріалах справи та досліджувались господарським судом, а також, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника третьої особи за наявними в справі матеріалами.
Розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, суд встановив наступне.
У січні 2011 р. позивач направив відповідачу для узгодження проект договору № 980 про надання послуг на питне водопостачання та водовідведення (а.с.10-11).
10.02.2011 р. відповідач направив позивачу підписаний договір з протоколом розбіжностей до Договору (а.с. 12-15).
17.02.2011 р. між сторонами відбулось узгодження розбіжностей до протоколу розбіжностей, про що було складено протокол, з якого убачається, що сторони не дійшли згоди щодо змісту пунктів 3.6, 3.7., 3.9 (а.с.16).
03.03.2011 р. позивач звернувся до суду з позовом про врегулювання розбіжностей при укладанні договору.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
За змістом ст.179 Господарського кодексу України, статей 19-20 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, укладення договору про надання послуг з питного водопостачання є обов’язковим для сторін в силу закону.
Зокрема, статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов’язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. При цьому, відповідно до частин 3, 4 названої статті, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пропонується виключити з п.3.6 Договору абзац 2: «Исполнитель»обеспечивает до 10 числа следующего за расчетным на расчетный счет «Производителя»стоимость расхода питьевой воды, объемы которой определены утвержденными расчетными индивидуальными технологическими нормативами использования питевой воды на содержание многоквартирного жилого фонда, который облуживается по этому договору».
Згідно п. 4.1 Статуту відповідача він є балансоутримувачем житлового фонду та соцкультоб’єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Горлівки.
Пунктом 1 рішення виконкому Горлівської міської ради від 04.08.2010р. № 822 ”Про визначення виконавців послуг у житловому фонді міста Горлівки” виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у комунальному житловому фонді, утримання якого здійснюється підприємством недержавної форми власності чи комунальним підприємством визначено КП ”Міська служба єдиного замовника” і відповідне комунальне підприємство.
Приписами ст.1, п.1 ч.1 ст.13 Закону України ”Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що виконавець - це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору, що узгоджений сторонами без розбіжностей, виконавець забезпечує розподіл питної води, яка подається виробником, всередині будинку, виконуючи при цьому техобслуговування внутрішньобудинкових мереж і обладнання у відповідності з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій № 76.
З огляду на положення вказаних статей та пунктів Статут відповідача, діяльність останнього полягає в утриманні будинків житлового фонду, тому суд першої інстанцій дійшов правомірного висновку, що статус відповідача підпадає під розуміння поняття «виконавець», наведене у ст.1 Закону України ”Про житлово-комунальні послуги”.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність узгодження власника на створення виробничих підрозділів (п.5.2 Статуту відповідача), оскільки наявність або відсутність зазначеного не змінює правового статусу відповідача як «виконавця»за умовами Закону України ”Про житлово-комунальні послуги” та Договору.
З таких саме підстав не приймаються до уваги доводи скаржника про незатвердження індивідуальних технологічних нормативів використання питної води.
За таких обставин, цілком правомірним є висновком суду першої інстанції, що пункт 3.6 Договору має бути викладений у редакції, запропонованій позивачем.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пропонується виключити з абзацу 1 п.3.7 Договору слова «(ИТНИПВ) «Исполнителя», абзац 2 викласти в його редакції; третій та четвертий абзаци виключити.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що статус відповідача підпадає під розуміння поняття «виконавець», наведене у ст.1 Закону України ”Про житлово-комунальні послуги” цілком правомірним є висновком суду першої інстанції, що абзац 1 п. 3.7 Договору має бути викладений у редакції, запропонованій позивачем.
Щодо абзацу 2 п.3.7 Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що його редакція підлягає викладенню у відповідності з приписами п.11 Правил, а саме: ”Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.”
Абзац 3 п.3.7 Договору місцевий господарський суд правомірно вирішив викласти в редакції позивача, оскільки без затверджених ІТНВПВ дійсно неможливо вирахувати, який обсяг води слід відносити на цю категорію мешканців будинку.
Враховуючи, що відповідно до п. 1.3 Договору, що узгоджений сторонами без розбіжностей, встановлено обов’язок виконавця забезпечувати розподіл питної води, яка подається виробником, всередині будинку, виконуючи при цьому техобслуговування внутрішньобудинкових мереж і обладнання у відповідності з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій № 76, абзац 4 п.3.7 Договору цілком правомірно викладений судом першої інстанції в редакції позивача, оскільки така різниця у показниках може виникнути з вини саме виконавця.
При вирішенні питання щодо п. 3.9 Договору, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги приписи п.2.5. рішення виконкому Горлівської міської ради № 1328 від 15.12.2004р. ”Про заходи щодо зниження втрат питної води, обліку водопостачання, цілості водопровідних та каналізаційних мереж», згідно якого різниця між будинковими та квартирними приладами обліку води пред’являється житлово-комунальному підприємству. Тобто вказана різниця підлягає віднесенню на комунальні підприємства, до обов’язків яких входить обслуговування техобслуговування внутрішньобудинкових мереж і обладнання та розподіл питної води всередині будинку. Тому, зважаючи на те, що такі обов’язки згідно п. 1.3 Договору та положень Статуту відповідача, покладені на відповідача, цілком правомірним є висновком суду першої інстанції, що пункт 3.9 Договору має бути викладений у редакції, запропонованій позивачем
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судовою колегією не приймаються до уваги заперечення апелянта як такі, що не підтверджені матеріалами справи, необґрунтовані та є юридично неспроможними.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 04.05.2011р. у справі №23/27пд ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника»Горлівської міської ради м. Горлівка на рішення господарського суду Донецької області від 04.05.2011р. у справі №23/27пд залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 04.05.2011р. у справі №23/27пд –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді О. Є. Донець
Н. В. Ломовцева
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСДО
5-ДАГС