КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2011 № 26/195
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гольцової Л.А.
суддів:
за участю секретаря
судового засідання
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1., представник, довіреність № 23юр-15 від 25.05.2011;
від відповідача: ОСОБА_2., представник, довіреність № 171/10 від 23.12.2010;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот”
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2011
у справі № 26/195 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Сєвєродонецьке
об’єднання „Азот”
до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної
компанії „Нафтогаз України”
про визнання договору поставки природного газу від 28.01.2011
№06/11-48 недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі № 26/195 відмовлено повністю в позові Приватного акціонерного товариства „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот” до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” про визнання договору поставки природного газу від 28.01.2011 №06/11-48 недійсним.
Не погодившись з рішенням суду, Приватне акціонерне товариство „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот” (далі – ПАТ „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот”) подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
Зокрема, скаржник посилається, що спірний договір суперечить вимогам ст. ст. 316, 317, 319, 321, 328, 334, 712 ЦК України.
Також, скаржником подано уточнення до апеляційної скарги, в якому він зазначає, що ч. 2 п. 1.1 договору порушує ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Представник Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі – ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”) у відзиві на апеляційну скаргу ПАТ „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” (Постачальник) та ЗАТ „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот” 28.01.2011 укладено договір № 06/11-48 поставки природного газу, за умовами якого Постачальник зобов’язався поставити Покупцеві імпортований природний газ, а Покупець зобов’язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом цього договору (п. 1.1 договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ч. 2 п. 1.1 договору № 06/11-48 суперечить вимогам ст. ст. 316, 317, 319, 712 ЦК України, зокрема, обмежує позивача у встановленому законодавством праві розпоряджатися товаром на власний розсуд, а тому відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.
Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.
Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.
Пунктом 5.2.1 договору встановлено, що право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця в пунктах приймання–передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і бере всю відповідальність пов’язану з правом власності на газ.
Аналізуючи зміст п. 1.1 та п. 5.2.1 договору та зважаючи на норми зазначеного законодавства, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд мотивовано зазначив, що оскільки право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця (в пунктах приймання –передачі), то, вподальшому, останній жодним чином не обмежений в своїх правах володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним товаром, будь – яке подальше його використання є власними потребами Покупця.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, що при підписанні спірного договору, сторонами не було дотримано всіх передбачених чинним законодавством вимог для укладання такого договору, або, що не дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.
Інших доводів визнання недійсним зазначеного вище договору від 28.01.2011 № 06/11-48, позивачем не наведено.
Заперечення скаржника, що спірний договір суперечить вимогам ст. ст. 316, 317, 319, 321, 328, 334, 712 ЦК України, колегією суддів до уваги не приймається з підстав, наведених у даній постанові суду.
Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі № 26/195.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі № 26/195 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Сєвєродонецьке об’єднання „Азот” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 26/195 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
27.09.11 (відправлено)