КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2011                                                                                           № 3/117

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коршун Н.М.

суддів:            Куксова В.В.

          Авдеєва  П.В.

за участю представників:

від  позивача:  ОСОБА_1. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Т.М.М.»

на рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року

у справі   № 3/117

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Т.М.М.»

про стягнення  561 963,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Т.М.М.» про стягнення 561 963,65 грн., з яких: 551 394,60 грн. – основна заборгованість, 5 906,00 грн. – неустойка, 3 519,96 грн. – інфляційні, 1 143,09 грн. – 3% річних.

           В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає те, що відповідач неналежно виконав свої зобов’язання за Договором фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007р.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2011р. позовні вимоги задоволено повністю.

            Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

          В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що пункти 6.1.,6.1.1.,6.1.2. Договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007р. в частинах прив’язки до курсу долара порушують майнові права та інтереси відповідача та звертає увагу на відсутність у спірному договорі ціни, як істотної умови господарського договору.

         Позивач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

         Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

        Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірми «Т.М.М.» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1006/09/2007.

Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов’язався придбати у свою власність техніку, згідно з встановленою відповідачем специфікацією продавця: тип: обладнання; марка, модель: Вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V 2.0/2.0 (одна одиниця); заводський №: буде встановлений в акті приймання –передачі майна; рік випуску: 2007-2008; специфікація продавця: Додаток до Договору  купівлі-продажу від 18.09.2007р. та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов’язався прийняти його на умовах даного Договору.

Згідно із п. 2.1 Договору майно купується лізингодавцем у продавця майна (продавець) на умовах Договору купівлі –продажу для подальшої передачі його у фінансовий лізинг.

Вартість майна, що передається позивачем відповідачу, складає суму, еквівалентну 1 402 381,00 “у.о.”, у тому числі ПДВ у розмірі 20% - 233 730,17 “у.о.”, виражена у гривнях України. Вартість майна (включаючи ПДВ), що передається позивачем відповідачу у гривнях, складає суму авансу, внесеного у відповідності до пункту 6.4. Договору, загальна сума платежів у погашення вартості майна, зазначена у “Графі 4” графіку внесення платежів по “Курсу1” та викупну вартість, зазначену у Додатку № 1 до Договору по “Курсу1”.        

01.10.2008 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1006/09/2007-ДС/1, відповідно до якої сторони виклали Додаток № 1 –Графік внесення платежів у новій реакції.

Відповідно до п. 6.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає 1 739 922,31 “у.о.”. При цьому, умовна одиниця, згідно п.6.1 Договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України, та є рівною одному Євро по курсу згідно п. 6.1.1 Договору.

Для цілей даного Договору вводяться поняття “Курс 1” курс, встановлений НБУ для одного Євро на 28.02.2008 р. та “Курс 2” курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення лізингового платежу згідно Додатку № 1 до Договору (Графік внесення платежів). Поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток Суми лізингового платежу, вираженої в “у.о.” згідно Графи 3 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату здійснення платежу, та “Курса 2” (п.п. 6.1.1, 6.1.2 Договору).

Згідно із п. 6.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений у Додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказуються у Графіку внесення платежів (п. 6.6 Договору).

Відповідно до п. 6.8 Договору відповідач взяв на себе зобов’язання вносити всі лізингові платежі в обсязі  та у строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлених чи отриманих рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання майна, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу чи до моменту дострокового припинення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу предмет лізингу, а саме, вертикальну бетонозмішувальну установку Stetter V 2.0/2.0.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов’язки.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

В силу ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Однак, відповідач порушив свої договірні зобов'язання щодо здійснення повної та своєчасної оплати лізингових платежів на підставі спірного Договору, а саме: не здійснив оплати за 33 та 34 періоди у повному обсязі. Так, відповідно до Графіку внесення платежів відповідач зобов’язаний був сплатити за 33 період до 07.04.2011 р., за 34 період до 07.05.2011 р. по 23 773,25 «у.о.», які позивач визначає у якості основного боргу відповідача за Договором фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007р. У даній частині позову вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані.

Судова колегія вважає необгрунтованими посилання апелянта на те, що пункти 6.1.,6.1.1.,6.1.2. Договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007р. в частинах прив’язки до курсу долара порушують майнові права та інтереси відповідача та звертає увагу на відсутність у спірному договорі ціни, як істотної умови господарського договору, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Частиною 2 ст. 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Пунктом 1  абзацу 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 “Про удосконалення порядку формування цін встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно  пункту 2.3. Договору вартість майна виражена у гривнях.

В п. 6.1. Договору зазначено, що сторони домовились, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України, та дорівнює одному Євро по курсу, згідно пункту 6.1.1. Договору.     

Статтями 11, 509 ЦК  України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Частиною 1 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Визначаючи правовий статус гривні, вказана норма не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 ст. 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3  цієї ж статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений Господарським кодексом України.

Так, ч.2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, чинним законодавством не заборонено визначати  грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, при цьому умови договору лізингу містять умови щодо здійснення лізингового платежу у гривні.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно частини статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В п. 8.5. Договору у разі нездійснення лізингоотримувачем у встановлені Договором строки оплати встановлених Договором платежів, лізингодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день просрочки платежу в перші п’ять днів прострочки і 0,5% від суми простороченого платежу за кожен день прострочки платежа, починаючи з шостого дня просрочки, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.      

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.  

В ч. 4 ст. 231 ГК України зазначено, що  у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Заявлені до стягнення з відповідача 4 714,29 грн. пені за 33 період (з 08.04.2011р. п 18.05.2011 р.) та 1 191,71 грн. за 34 період (з 09.05.2011 р. по 18.05.2011р.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 912,44 грн. 3% річних та 3 519,96 грн. інфляційних за 33 період (з 08.04.2011р. по 18.05.2011 р.) та 230,65 грн. 3% річних за 34 період (з 09.05.2011 р. по 18.05.2011р.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

14.09.2011р. через канцелярію суду апеляційної інстанції відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі № 3/117 до вирішення по суті справи № 36/211 про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007р.

Судова колегія не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки відповідачем не надано доказів прийняття апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у справі № 36/211 про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1006/09/2007 від 18.09.2007р. до провадження судом апеляційної інстанції.

Крім того, оспорення договору фінансового лізингу не перешкоджає прийняттю рішення про стягнення заборгованості за даним договором, який, як встановлено, виконувався відповідачем протягом трьох років.

При цьому, колегія суддів роз’яснює відповідачу, що  уразі визнання недійсним договору фінансового лізингу відповідач має право звернутись із заявою про скасування рішення про стягнення заборгованості за нововиявленими обставинами.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

  1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірми «Т.М.М.» на рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року у справі № 3/117 залишити без задоволення.

  2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року у справі № 3/117 залишити без змін.

    3.  Матеріали справи № 3/117 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Коршун Н.М.

Судді                                                                                          Куксов В.В.

                                                                                          Авдеєв  П.В.