КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2011                                                                                           № 16/295-56/66

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:            Смірнової  Л.Г.

          Чорної Л.В.

при секретарі:            

за участю представників:

від прокуратури: Цюкало Ю.В. посвідчення № 274 від 16.12.2009р.

від позивача: не з'явились

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: ОСОБА_3 – представник за довіреністю б/н від 21.01.2011р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. (підписано 09.06.2011р.)

у справі  № 16/295-56/66 (суддя  Джарти В.В.)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України

до  1. Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»

     2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

третя особа: Фонд державного майна України

про  визнання договору недійсним

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України до Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик»; Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. 4-А, загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, укладеного 31.05.2006 між відповідачами та зареєстрованого за № 556; зобов'язання кожного з відповідачів повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2008, за вказаною позовною заявою, порушено провадження у справі № 16/295 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 року по справі № 16/295, яке  Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010р. залишено без змін, відмовлено повністю у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 25.01.2011 року постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2010р. у справі № 16/295 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

За висновками Верховного Суду України, викладеними в наведеній вище постанові, зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, яке за класифікацією об'єктів приватизації віднесено до групи А, повинно здійснюватись відповідно до вимог спеціального законодавства про приватизацію державного майна. Отже, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Пре приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" уповноваженим здійснювати повноваження власника державного майна у процесі приватизації є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, а державне підприємство не вправі виступати продавцем державного майна.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010р. та рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2009р. у справі № 16/295 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення у справі № 16/295 колегією суддів Вищого господарського суду міста Києва зазначена позиція аналогічна позиції Верховного суду України щодо особи уповноваженого здійснювати повноваження власника державного майна та вказано, що згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є правові підстави для вирішення питання щодо недійсності договору купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. 4-а загальною площею 1220,3 кв.м. по вул. Гагаріна у м. Харкові, укладеного 31.05.2006 року. Крім того, вказано, що суду першої інстанції необхідно з'ясувати, яке саме майно має бути повернуто та які грошові кошти необхідно повернути з метою здійснення реституції.

За результатами нового розгляду справи, господарським судом м. Києва прийнято рішення від 08.06.2011 р. у справі № 16/295-56/66, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 31.05.2006р. між  Державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 556. Зобов’язано Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 кошти у розмірі 853 600 грн. Зобов’язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 повернути Державному комплексному торговельному підприємству «Хрещатик» нежитлову будівлю № 9 загальною площею 1220,30 кв.м., розташовану по вул. Гаршина в м. Харкові. Стягнуто з відповідачів в доход державного бюджету України по 4 310,50 грн. державного мита та по 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки нерухоме майно відчужено державним підприємством за спірним договором купівлі-продажу віднесено до групи А (п. 5 Державної програми приватизації 200-2002 роки, затвердженої Законом України “Про державну програму приватизації”), зміна правового режиму якого здійснюється на підставі спеціального законодавства про приватизацію, договір купівлі-продажу від 30.05.2006р. укладений всупереч визначеному Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, а тому підлягає визнанню недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. у справі № 16/295-56/66 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірне майно ніколи не включалось до переліку об’єктів, які підлягають приватизації, а тому фонд не міг бути його розпорядником. За наведеного відповідач 2 вважає, що стосовно спірного майна діють норми Господарського кодексу України щодо його відчуження.  

На підставі апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р., згідно зі ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом, ухвалою від 12.07.2011р. порушено апеляційне провадження.

Через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній просить рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2011р. № 01-23/1/9 у зв’язку із зайнятістю судді Іваненко Я.Л. при розгляді інших справ, змінено склад судової колегії: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді – Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2011 року залишити без змін.

Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення № 81396088, № 81396096, № 81396070.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 –69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були  належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач, відповідач 1 та третя особа не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка  учасників апеляційного провадження не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників Міністерства аграрної політики України, Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» та Фонду державного майна України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу № 05/05 прилюдних торгів, затвердженого Товарною біржею "Центр нерухомості", 30.05.2006р. проведено прилюдні торги, на яких лотом №1 визначено нежилі приміщення, що розташовані в чотирьохповерховій адміністративній будівлі (літера А-4), загальною площею 1220,30 кв.м., розташованій за адресою: АДРЕСА_1 за стартовою ціною - 776000,00 грн. (100-101 том І).

За результатами проведених прилюдних торгів переможцем за лотом № 1 визначено Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_4 (100-101 том І).

31.05.2006р. між Державним комплексним торговельним підприємством «Хрещатик», який діє на підставі Статуту підприємства (Продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4, (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця нежитлову будівлю (об'єкт нерухомості), яка розміщується за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт нерухомості і сплатити ціну відповідно до умов в цьому Договорі (8-9 том І).

Відповідно до п.1.2 Договору об'єкт нерухомості, що відчужується належить Державі Україні в особі Міністерства аграрної політики України на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 25.04.2005 по справі № 46/396-04, що вступило в законну силу 11.07.2005р. та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.05.2006р.

Згідно з п.4.4 Статуту Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик", зареєстрованого Розпорядженням Міністерства аграрної політики України 22.12.2005р. та зареєстрованого в Департаменті правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики України 22.12.2005р. за 3 702-67-12/2005, майно державного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Пунктом 4.5 Статуту передбачено, що підприємство має право відчужувати рухоме та нерухоме майно за попередньою згодою Органу управління майном, тобто Міністерства аграрної політики України.

Згідно п. 1.3 Договору об'єкт нерухомості відчужується на підставі дозволу про реалізацію майна за № 54-01/420 від 25.04.2006 за підписом Заступника Міністра аграрної політики України.

Як вбачається з матеріалі справи, листом від 27.04.2006р. № 37-24-1-13/6463 (на № 54-01/420 від 25.04.2006р.) Міністерство аграрної політики України, керуючись ст. 75 Господарського кодексу України дало згоду ДКТП "Хрещатик" реалізувати нежитлову будівлю (літера А-4), загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, балансовою вартістю станом на 31.03.2006 54500,00 грн., за ціною не нижчою 776000,00 грн.

Згідно з правовстановлювальним документом - рішення Господарського суду Харківської області, об'єкт нерухомості є адміністративна будівля, 4-х поверхова, загальною площею 1220,3 кв.м. (п. 1.4 Договору).

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №10649082, виданого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 16.05.2006р. загальна площа нежитлової будівлі літ "А-4" становить 1220,3 кв.м. (п. 1.5. Договору)

У відповідності до п. 1.6., п. 1.7, п. 1.8 Договору загальна (балансова) вартість об'єкта нерухомості, що відчужується, згідно з зазначеним витягом становить 54500,00 грн.

Згідно з висновком про залишкову вартість об'єкта незалежної оцінки, виданого 31.03.2006р., суб'єктом оцінювальної діяльності ОСОБА_5 залишкова вартість об'єкта оцінки - нежилих приміщень (загальною площею 1220,30 кв.м), становить 776000,00 грн.

Згідно з Протоколом прилюдних торгів № 05/05 складеного Товарною біржею «Центр нерухомості» 30.05.2006р. м. Вінниця вказаний в цьому договорі об'єкт нерухомості проданий за 853600,00 грн. з ПДВ.

У відповідності до п. 1.10 Договору право власності у покупця на відчужуваний Об’єкт нерухомості виникає з моменту державної реєстрації цього Договору.

Вказаний Договір 31.05.2006р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, внесений до реєстру за № 556 та 02.06.2006р. пройшов державну реєстрацію, про що свідчить витяг з реєстру прав власності № 15020986 від 25.06.2007р. (а.с. 154 том ІІІ).

Згідно з п.2.1. Договору оплата за об'єкт нерухомості проводиться шляхом 100% передоплати протягом 3 календарних днів з дати підписання та нотаріального посвідчення договору.

На виконання умов договору відповідачем 2 перераховано на користь Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик» 776000,00 грн. та на користь Товарної біржі «Центр нерухомості» перераховано 77600,00 грн., які відповідно до п. 2.2 повинні були зараховані відповідачу - 1 в рахунок вартості об'єкту нерухомості, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень від 18.05.2006р. та від 31.05.2006р. та, які свідчить про повне виконання відповідачем-2 свого обов'язку в частині розрахунків за Договором.

За актом приймання-передачі від 01.06.2006р. Державне комплексне торговельне підприємство «Хрещатик» передало, а Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 прийняв нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, загальна вартість нерухомості складає 853 600,00 грн. (а.с. 153 том ІІІ)

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. 4-А, загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, укладеного 31.05.2006р. між відповідачами та зареєстрованого за № 556; зобов'язання кожного з відповідачів повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки відчуження нежитлової будівлі літ. 4-А, загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 здійснено в порушення, передбаченої Законом України „Про приватизацію державного майна” та Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств”, приватизаційної процедури, спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоовленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням  власника  майна у  спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Як вбачається зі змісту п. 1.1 статуту ДКТП "Хрещатик" підприємство засновано Міністерством аграрної політики України на державній власності.

Відповідно до п. 4.4 Статуту майно державного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Пунктом 4.5 Статуту передбачено, що підприємство має право відчужувати рухоме та нерухоме майно за попередньою згодою Органу управління майном, тобто Міністерства аграрної політики України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач 1 укладаючи спірний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі діяв на підставі листа-згоди на продаж майна Міністерства аграрної політики України від 27.04.2006 № 37-24-1-13/6463 (на № 54-01/420 від 25.04.2006р.) (а.с. 11 том І).

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим врегульовано Законом України "Про приватизацію державного майна".

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону.

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації Державною програмою приватизацією на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України «Про державну програму приватизації», встановлено класифікацію об'єктів приватизації.

Згідно п. 5 Державної програми приватизації до об’єктів групи А віднесено - цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі - ВАТ), а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про державну програму приватизації» продаж об’єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї програми.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірного договору купівлі-продажу є нежитлова будівля літ. 4-А, загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, яка згідно рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2005р. у справі № 46/396-04, належала державі в особі Міністерства аграрної політики України (а.с.95-96 том І).

Вказане нерухоме майно, за класифікацією об’єктів приватизації згідно п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України «Про державну програму приватизації», віднесено до групи А.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, яке за класифікацією об'єктів приватизації віднесено до групи А, повинно здійснюватись відповідно до вимог спеціального законодавства про приватизацію державного майна.

Органом приватизації, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", уповноваженим здійснювати повноваження власника державного майна у процесі приватизації та укладати угоди щодо продажу об'єкту приватизації є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Таким чином, продавцем майна, згідно з ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", повинен виступати Фонд державного майна України.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що оскільки відчуження нежитлової будівлі літ. 4-А, загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 повинно було відбуватись шляхом здійснення приватизаційної процедури, передбаченої Законом України "Про приватизацію державного майна" та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", укладений між відповідачами договір купівлі-продажу від 31.05.2006р. суперечить положенням чинного законодавства.  

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.04.1978 N3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків. Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу укладеного між відповідачами 31.05.2006 року та зареєстрованого за № 556.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2006р. прокурор просить зобов’язати кожного з відповідачів повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що спірний договір купівлі-продажу на підставі ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним, в даному випадку підлягають застосування правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 ЦК України.

У зв’язку з вищевикладеним, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про зобов’язання відповідача 2 здійснити повернення відповідачу 1 нежитлової будівлі літ. 4-А, загальною площею 1220,3 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 та зобов’язання відповідача 1 здійснити повернення грошових коштів, отриманих в рахунок оплати за об'єкт нерухомості за договором, в розмірі 853600,00 грн.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду висновків про обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2011 року прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2011 р. у справі № 16/295-56/66 залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2011 року у справі № 16/295-56/66 залишити без змін.

3.  Матеріали справи № 16/295-56/66 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Тищенко  О.В.

Судді                                                                                          Смірнова  Л.Г.

                                                                                          Чорна Л.В.