Справа №295/18704/24

2-з/295/110/24

УХВАЛА

(про забезпечення позову)

19.12.2024 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Єригіна І.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Людмили Миколаївни про визнання заяви недійсною,

ВСТАНОВИВ:

До Богунського районного суду надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Людмили Миколаївни про визнання заяви недійсною.

17.12.2024 року ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 53/100 ідеальної частки житлового будинку в АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0345 га кадастровий номер:1810136600:03:002:0093 розташованої за адресою АДРЕСА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер 111 -ЖТ №043567, виданого 12.01.1999 року виконавчим комітетом Житомирської міської ради, на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_3 .

У заяві позивач посилається на те, що у даному випадку предмет спору нерозривно пов`язаний та безпосередньо стосується нерухомого майна, щодо якого необхідно вжити заходи забезпечення позову, оскільки вказане майно є предметом оспорюваного договору.

Враховуючи вказані вище обставини, існує висока ймовірність того, що відповідач, розуміючи підстави та предмет позову у даній справі, усвідомлюючи наслідки, в разі ухвалення судового рішення на користь позивача, відсутність забезпечення на майно відповідача, останній в будь-який момент зможе здійснити відчуження нерухомого майна, яке йому належить на користь інших осіб, що може значно утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду, оскільки відповідачем було здійснено відчуження зазначеного нерухомого майна з метою уникнення від виконання судового рішення.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали справи, суддя дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

У постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У пункті 4 цієї постанови Верховний суд України зазначив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Під час вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову суд повинен враховувати обґрунтованість заявленого клопотання, пов`язаність заходів забезпечення позову з предметом позову, співмірність заходів забезпечення із заявленими вимогами, а також необхідність запобігти порушенню прав третіх осіб у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

ОСОБА_1 до заяви про забезпечення позову не долучено доказів та інформацію стосовно права власності на нерухоме майно на яке вона просить накласти арешт, що дало можлисть судді пересвідчитись, що між зазначеними у заяві сторонами дійсно виник спір та запобігти порушенню прав третіх осіб у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову.

З огляду на зазначене, у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 149, 151, 153 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Шевчук Людмили Миколаївни про визнання заяви недійсною - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                 І.М. Єригіна